Янукович, недороблений дибіл!

Невже  розуму останки  розгубив?!

Путінський мудак бритоголовий,

Ти ніколи не відмиєшся від крові.

Схаменися, доки ще не пізно!

Забери своїх недоумків залізних!

Не уникнеш ти народної розплати,

Час настав за все відповідати!

Ти народ вже не зупиниш, не зламаєш,

Дух свободи ти не подолаєш!

І москва тобі не допоможе,

Бо народна воля – воля Божа!

Варваре, ти не в народ стріляєш!

Свою ж владу ти в могилу заганяєш.

Дні останні вже режим твій доживає,

У агонії звивається й конає.

Біля тебе зомбі біло-сині,

А навпроти – Люди України.

Вже обридли безкінечні твої чвари,

Закечалися вже рідні твої нари!

Я кохаю твої ясно-сині очі,

Я у них закохуюсь щомиті.

У глибИни їх занурююсь щоночі,

Бо нема таких ні в кого більше в світі.

Твоє серце - ніжності скарбниця,

Більше неба й сонця гарячіше.

Біля нього так приємно мені грітись,

Бо воно у цілім світі наймиліше.

Богом душі наші з’єднані навічно,

Їх ніхто не зможе роз’єднати.

Я кохаю тебе пристрасно і ніжно

І завжди лише тебе буду кохати.

Мій отчий дім заріс полинем ,

Кує Зозуля щось пророче,

Як хмари набрякають очі,

Ось-ось, і дощик хлине.

Я все іду, іду по скалах,

То  безодня, то вершина.

Душа ще юна, не  устала

Серце гоне кров по жилах.

Які чарівні звуки в тишини…

Як хмари  по небу несуться,

То може  зорі   посміхнуться

Й Мені  з нічної   далини.

Повстань з колін вже, Україно!

Зніми кайдани біло-сині!

Вставай, народе, годі спати,

Немає часу більш чекати.

Устань, Вкраїно, підіймися!

Наперекір катам всміхнися.

Обпились крові вже Пилати

Й тебе готують до розп’яття.

Панує нечисть у країні,

Прикрившись стягом біло-синім.

Та їм вже Дух наш не зламати,

Не довго ще їм панувати!

Бо з нами Бог й могутні крила

Архистратига Михаїла.

Бо наша міць - Любов і єдність,

Наш стяг - це наша незалежність.

Нема назад вже нам дороги,

За крок вже наша перемога.

Благослови, як мати сина,

Її здобути, Україно!

Ночей не вічні болісні окови.

Розправить небо крила-рушники

і прийде ранок. Знов. Обов'язково!

Надію погодує із руки.

І ти всміхнешся, бо усе минає.

І це мине, як твердив Соломон.

В житті, на жаль, без горя не буває

утіх і радостей. Життя – хамелеон.

Ти тільки вір! У щастя. Без розмови!

Молитвою рятуй нічні думки,

а ранок прийде, знай, обов'язково,

надію годувати щоб з руки!

Я була для тебе не тою,

котру ти хотів обіймати,

котрій із кохання мелодій

хотів ти стелити шовки.

Я була для тебе чужою,

якій залишалось ридати

самотньо у ліжку холодній,

де попелом стали зірки...

Я була не тою для тебе,

цілунками спрагло котру ти

хотів би вкривати відверто

від пальчиків ніг до повік.

Навіщо ж ти дав мені небо,

наливши у нього отрути?

Убий мене! Краще померти,

ніж бути не тою повік...