Який безмежний світ! У ньому море

Можливостей, доріг, людей, спокус,

Хто не боїться – вічність переоре

Й відкриє в небо потаємний шлюз.

Хто йде, не спить, і каменем зацвілим

Лежати не бажає у кутку,

Тому боги дарують білі крила

І з крилами надію, хай крихку,

Але надію…

07.01.2016

Чертила ночь на небе жёлтым мелом

Созвездий дальних ломанные линии,

А на земле зима писала белым

Холодный лес бахромчатого инея.

Испробовав излюбленные стили,

Никем и никогда не превзойдённые,

Зима и ночь друг с дружкою делились

Секретами своими потаёнными.

06.01.2016

На пальцах труб, едва клубясь,

Дымы стояли в стойке,

Блестела белой речки мазь,

В лесу кричали сойки.

Скрипел в морозной синеве

Вяз, старый и сутулый,

Всё остальное – в тишине

Безветренной тонуло.

06.01.2016

Я бачив день. Він блиснув за горою

Та кинув в небо свій сліпучий жар,

І люди нескінченною юрбою

Текли у ньому під покровом хмар.

А він дражнив, він кликав потаємне,

Що кожен мав, але ховав в собі,

Що мало сенс чи плакало, даремне,

В безсилій проти долі боротьбі.

Когось вперед заманювала слава,

А хтось хотів сполохати журбу,

І день палав натхненно, бо цікаво

Чи спинить щось, нарешті, ту юрбу.

Він шаленів, йому все було мало

І посмішок, і скривлених гримас,

Та за його спиною ніч стояла

І мовчки свій очікувала час.

06.01.2016

Мені сказали, що Бог – це любов,

А я-то думав, нащо це почуття

Якщо від нього так боляче?

Нащо воно, якщо вже не хочеш бачити,

Як розцвітає світанок?

І, якщо мені не набрехали,

То, кохаючи, я наближаюсь до Нього.

Якщо Він, звісно, є.

Вибач за те, що обрав тебе

Поводирем у Його світ.

Я не знаю, чому саме так склалось

І вже не шукаю відповіді.

Я просто йду. І шкода, якщо це тебе дратує.

Хочеш, я Йому розповім про тебе?

Треба ж тобі хоч якось віддячити за терпець.

05.01.2016

Короткой нитью тополя,

Колышет туч корявых шторку,

И бесконечные поля

Сбегают в небо по пригоркам.

А вдалеке на белый стол

Поставил лес своё лукошко,

И зимний длится произвол,

Хоть он и опоздал немножко.

05.01.2016

Команды ждёт пластмасса красной ручки,

Буравит небо лунный сердолик,

Вонзает тишина свои колючки,

Я к ней уже практически привык.

Окно. Обрыв. Холодный двор. Безлюдно.

Лишь вдалеке горят огни дорог,

Хотел бы насладиться, только трудно

Довольным быть свидетелем эпох.

А летописцам жить ещё труднее,

Оценит ли хоть кто-то? Может быть.

И я смотрю, пишу и пламенею,

И продолжаю вечности служить.

04.01.2016