Гірше віри немає ката
- 16.01.17, 20:00
Гірше віри немає ката,
Що нагадує щохвилини,
Я умію, нажаль, чекати
Там, де інший давно б покинув,
Там, де інший давно би плюнув,
З пересердя махнув рукою,
Словом вічність я вже проклюнув
І над нею течу рікою.
Гірше віри немає ката,
Що нагадує щохвилини,
Я умію, нажаль, чекати
Там, де інший давно б покинув,
Там, де інший давно би плюнув,
З пересердя махнув рукою,
Словом вічність я вже проклюнув
І над нею течу рікою.

Сегодня луна такая большая,
Её видишь ты, её вижу я,
И пусть она дышит тишиной,
Со мной она всё равно делится,
Потому что это единственное,
Что мы можем видеть оба, одновременно,
И что нас ещё как-то соединяет.
Теряясь в свете городском
Луна молчала,
Шуршали тени под окном,
Им было мало
Меня. Но только почему –
Не говорили,
Возможно, судя по всему,
Они решили
Меня проверить. Просто так.
Им скучно было.
Быть может, подавали знак
Огромной силы.
Но я опять не понимал
Того посланья,
Был только свет. Души накал.
Луны молчанье.
Світанок, милий мій світанок,
Тебе чекаю стільки років,
Що подаруєш наостанок?
Якими будуть твої кроки?
Відмиєш душу білосніжну?
Залляєш всесвіт красотою?
А, може, посміхнувшись ніжно,
Покличеш просто за собою?
Шумела ночь за окнами машинами,
Не громко, так, чтоб было только слышно,
И отмерялось прошлое аршинами,
Да, впрочем, отмерялось никудышно.
Ведь что прошедшее? Дела, причём успешные,
Не важно, с пользой, или нет, итоговой,
И всё-таки дела, не тьма кромешная,
Что в сказанных словах скрывает логово.
Автобус ползёт, как корабль в фарватере,
Корявой и узкой дорогою,
Играется жизнь на коленях у матери,
На время оставлено строгое.
Считая колёсами тени ветвистые,
Задорно и с мыслями чистыми,
За окнами светят сады золотистые
С ещё не опавшими листьями.
Я Вами не зумів перегоріти,
Хоча на це і витратив роки,
Мабуть, це кара – світлим смутком жити
Відведені години та віки.
Сміється мовчки доля вередлива,
Є я, є Ви, але немає «нас»,
І якщо так, то будьте ж Ви щасливі,
А я тихцем порадуюсь за Вас.