У серці, що кохає,

Народжується сонце,

Що світ весь зігріває,

Є щастя охоронцем.

У серці, що кохає,

Народжується пісня,

Над Всесвітом лунає

Мелодія велична.

У серці, що кохає,

Народжується світло,

Що душу повертає

В той край, де завжди літо.

У серці, що кохає,

Народжується ласка,

Така, що меж не має,

Як безкінечна казка.

У серці, що кохає,

Народжується ніжність.

Від неї розквітає

Серед зими підсніжник.

Кохання все здолає,

То дар великий Бога.

У серці, що кохає,

Є паростки Любові.

В цей день лютневий, в світлую годину

На землю Ангел із небес прилинув.

Господь в опіку душу йому дав,

А він із радістю служіння це прийнЯв.

Повів її він по життя дорозі,

Завжди він поруч – в радості й тривозі.

Від бід борОнить і упасти не дає,

Щодня наснаги й сили додає.

У долі випало твоЇй терпінь не мало,

Не один раз життя у крайності кидало.

Розчарування, втрати, біль ти зміг пройти,

Зумівши в серці щиру віру зберегти.

Нехай надалі тебе Ангел зберігає,

Господь любов’ю твоє серце зігріває,

Усе тепло твоє сторицею воздасть,

І все, що просиш ти в молитвах своїх, дасть.

А я тобі простори серця подарую,

У кольори кохання світ твій розмалюю,

Нехай сто літ тобі зозуля накує,

Я Богу дякую, що ти на світі є.

В світанкОвих променях веснЯних

РозчинЮ останки снів зимових.

І зустріну сонце у очах коханих,

З двох сердець сплету веселку кольорову.

Злину в небо піснею живою,

НаберУ в долоні зоряних краплинок.

Скарб небесний розділЮ з тобою,

Складу Всесвіт наш з двох половинок.

Ніжністю конвалії розквітлої

В переддень весни серця наповняться.

І Любов зорею передсвітньою

В нашій долі новим днем розгОрнеться.