Основна ознака детектива як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і мають бути виясненні.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Детектив_(жанр)

Які детективи ви читаєте?

Якось давно, на одному з дизайнерських кемпів я отримав дану книгу у якості призу. Тільки зараз у мене дійшли руки її прочитати, а тепер жалкую, що не зробив цього раніше. І ось чому… Читати далі »

Давно мрію написати роман у жанрі детектива. Вже зібрала повно зарисовок і матеріалів. Тепер чекаю довгих зимових вечорів....

Як би у Вас шановні БЛОГЕРИ (дуже модне слово останніми днями ;) ) була можливість і бажання щось ТАКЕ написати, щоб це було:

1. жанр 

2. місце

3. головні герої

4. короткий переказ

 

Іван Гентош - пародист, але не звичайний, як це прийнято, коли з вірша вибирають-виривають пару рядків сумнівного змісту та якості, а тоді на цьому ляпі будують пародію-знущання, зачасту досить образливі для автора поезій. Така літературна метода виховання типу електро-шокера.
У шанованого пародиста Івана Гентоша метода зовсім інакше, тому що він є ДОБРИЙ пародист! І ще він добрий шанувальник поетичного слова. А разом то є ну дуже добре, коли пародист такий добрий, тому що він не паплюжить поезію і поетів, а навпаки підносить вищу ступінь розуміння поезій, він розкриває в своїх пародіях нові відтінки змісту поезій як пересічним читачам, так і самим авторам! З того часто-густо автори полюбляють пародії Івана Гентоша на свої вірші і як відгук їх допитливого читача, і як своєрідну рекламну промоцію. Увага ніколи зайвою для митця не буває.
Сприяє популяризації творчості "жертв" пародій Івана Гентоша сама творча концепція, тому що він подає об’єкт своєї пародії не уривком, а весь вірш вцілому, тобто в повному об’ємі. Власне ж у своїх пародіях Іван Гентош не так чіпляється до різних ляпів чи неуважностей в поезіях, як іронічно обігрує пікантну ситуацію, яку створює ота дрібна недоречність в самому вірші-першоджерелі.
Як на мою думку, то Іван Гентош віднайшов свою авторську новацію у літературному обширі, що не має навіть терміну для визначення типу "іроніродія", тому поки що я визначаю цей феномен як "паровані пародії"
Можна навіть провести конкурс на кращий термін на найкраще означення літературної новаці пародиста Івана Гентоша - я свою заявку вже зробив: "іроніродія". Прошу долучатися до конкурсу. Як запрошую читати паровані пародії Івана Гентоша, бо то справді приємна справа: автори гарні і пародії веселі.

Богдан Гордасевич, літкрит

Читати пародії тут: http://artshodu.io.ua/s204853/gentosh_ivan_-_poet_i_parodist

Відомий український заслуджений: проффесор україноффобії, письменник, артист, сценарист, поет, художник, співак і.т.д... написав книжку як в важкі молоді роки йому вдалось завагітніти й народити, що підтверджує постанова Донецького обласного суду, зараз МЗС України просить видати нагороду першому чоловіку в історії людства який  зміг народити.

http://provinciyka.rv.ua/2377-pershijj-vagtnijj-cholovk-transseksual.html

http://gazeta.ua/post/324718 

Черговий раз збираючись подорожувати, кожній людині доводиться вибирати вид транспортного засобу. Велосипеди, автобуси, машини, залізниця, літаки - будь-який вид транспорту для зручності туриста, згідно обраного виду відпочинку. Подорожуючи по різних країнах і містах, з друзями або родиною, хочеться з комфортом долати відстані. В путь-дорогу часто беруться багато речей першої необхідності, які потрібно якось перевезти. Останнім часом все частіше нам хочеться поїхати кудись далеко, ознайомитися з іншою культурою, побувати в тих місцях, про які наші батьки могли тільки прочитати в енциклопедіях. А також дозволити собі всі види відпочинку: активний відпочинок ( дайвінг в океані, піші маршрути по джунглях, польоти на повітряних кулях, гірськолижні курорти), сімейний відпочинок (відвідання «Дісней Ленду», ) …

Читаючи цікаву книжечку про типографію «Живая типографика», я натрапив на цікаве визначення типографського мистецтва, яке дав Стенлі Морісон. Ним би я і хотів поділитись з вами.

Типографське мистецтво може бути охарактеризоване як мистецтво правильно розподіляти друкований матеріал у відповідності з конкретними цілями, тобто розміщувати літери, встановлювати пробіли, і підбирати шрифт таким чином, щоб максимально полегшити читачу розуміння тексту. Читати далі »

Людмила Пилип
Рига – «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «За двома зайцями» Михайла Старицького – ось такий репертуар Ризького українського народного театру, створеного в столиці Латвії лише понад рік тому. Творчість акторів-аматорів уже встигла знайти своїх прихильників серед вимогливого латвійського глядача, а професіонали прогнозують їм велике майбутнє. Актори ж наголошують, що душею театру є його режисер – Заслужена вчителька України Марія Семенова.
25 лютого, у день народження Лесі Українки Ризький український народний театр представив у столиці Латвії виставу «Лісова пісня».
 Чарівна поезія Лесі Українки у виконанні акторів не потребувала перекладу, хоча серед глядачів були не лише українці, але й латиші та представники інших національностей.
 
 Творчість славетної української поетеси відома латвійцям. Це засвідчила виставка творів Лесі Українки та матеріалів про неї з фондів Латвійської академічної бібліотеки. З виставкою могли ознайомитися всі, хто прийшов на прем’єру вистави «Лісова пісня».
 
«Були свого часу вистави за творами Лесі України в латиських театрах. Навіть був балет «Лісова пісня». Вони були дуже популярні у Латвії», – зазначила Радіо Свобода керівник Латвійської академічної бібліотеки Вента Коцере.
Молоді подобається гра у театрі
 
Нині в Латвії творчість Лесі Українки та інших українських класиків пропагує Ризький український народний театр. Зараз трупа нараховує 25 акторів, серед яких учні Ризької української середньої школи та місцеві українці. З гастролями театр об’їздив майже всі регіони Латвії.
 
Молода акторка Ольга Мороз виконала роль Мавки у виставі «Лісова пісня» так переконливо, що глядачі часом не приховували сліз.
 
«Перед спектаклем я налаштувалася і, як мені здається, вжилась у цю роль. І зараз, звичайно, у мене стільки емоцій. По-перше, тому що це мій перший виступ. По-друге, тому що все вдалося. Я щаслива», – поділилася Ольга Мороз своєю радістю після прем’єри.
 
Микиту Осипова, який виконав роль Лукаша, можна назвати «старожилом» Ризького українського народного театру, адже він грає в кожній виставі одну з головних ролей.
 
«Мені подобається. Лежить моя душа до цього. Це щось таке неординарне, і тому воно зацікавлює мене», – каже Микита Осипов. Професіонали оцінили роботу акторів і режисера
 
Присутня на прем’єрі «Лісової пісні» народна артистка Латвії Ніна Незнамова похвалила гру акторів-аматорів і надала їм декілька сценічних порад. Вона також відзначила творчі знахідки режисера Марії Семенової.
 
Заслужена вчителька України Марія Семенова каже, що спектакль вдався лише завдяки щирому бажанню й наполегливій роботі.
 
«Працювали багато, по 5-6 годин. Для того, щоб досягти справжності, щоб донести до глядача ліризм поезії Лесі Українки. Над музикою довелося довго думати. Музика у спектаклі пов’язана з Україною, з нашим композитором Мирославом Скориком», – зазначила Радіо Свобода Марія
Семенова. Театр сподівається виступити в Україні
 
Поки що театр живе завдяки самофінансуванню. Марія Семенова власноруч шила костюми для спектаклю. Актор театру, відомий у Латвії художник Георгій Крутий малював декорації. А спонсором виступила керівник Об’єднання українських товариств Латвії Людмила Бєлинцева, також акторка цього театру.
 
11 березня Ризький Український народний театр братиме участь у Фестивалі латвійських театрів. Він також отримав запрошення стати учасником фестивалю «Російська класика-2012».
 
Режисер та актори Ризького українського народного театру сподіваються продемонструвати свою творчість в Україні, взявши участь у театральному фестивалі української класики.

 

                                                                                                Єва Філіпович-Магера

                                                                                                                        (м. Рівне)  

  ОДНА ЗНАЙОМА

(нарис)

Маю одну знайому... По при всі наші стосунки, мою симпатію та прихильність до неї – ми, скільки себе пам’ятаю, лише знайомі. Навіть не приятельки.

Прагнути зламати між нами кордон розмежування і сягнути допустимих меж у тісніших взаєминах - визнати свою неспроможність осмислити та й зрозуміти все, що відбувається під час наших зустрічей або тривалого перебування поруч за певних обставин.

Часто відчуваю розгубленість перед її незбагненністю. Воістину потерпаю від мук і страждань у своєму разючому безсиллі охопити серцем та  розумом її сутність. Тому, останнім часом, перш за все прагну розібратися в собі з особистим. Це - не самоціль, а потреба навести лад у власній душі.

Ми бачимося лише раз на рік. Я знаю, що наша зустріч буде тривалою. Хвилююсь, однак голови не втрачаю. Налаштовую себе на філософське сприймання її чергових гостин. Вона ніколи не почувалася, як гостя. Все у ній виказувало господиню. Без усяких сумнівів і вагань ця її манера визнається кожним, хто знав, знає і буде її знати.

Вона ніколи не з'являлась без попереджень. Однак, не раз траплялося що приходила вона непомітно. Не пригадую за нею раптового чи завчасного візиту. Та й запізнювалася вона дуже рідко.

Вражає той феномен, що відразу відчуваєш, під чию руку потрапляєш. Усі це сприймають, як неминучість, і ніхто не влаштовує сцен на знак протесту та не робить з того трагедії.

З нею мені буває важко... Мабуть, це тому, що в її колоритній натурі не вловлюється трепетний імпульс ніжності. Не радість, а меланхолія передається через стрімку різноманітність змін її настроїв і станів. Все в ній виразно бачила і відчувала, а от ніжності - ні. Скороминучу мить її ласки розцінюю, як поблажливий вияв прихильності до армії шанувальників.

Парадокс ще й в тому, що я її люблю. Це почуття єднає мене з іншими людьми, не викликаючи ні заздрощів, ні ревнощів, ні суперництва. В своїй любові перед нею всі ми - рівні. Враження від її величі і краси спонукають не до бездіяльного споглядання, а до роздумів. Їх породжує здивування, одкровення, тихий смуток...

З нею не хочеться літати. Вона не мрійниця, а реаліст. Вся складність її натури полягає в невичерпності і тій повноті, яка у ній є, і яку вона може дати. Ні її матеріальні, ні духовні скарби нікого не принижують і не викликають пересудів. Багатства її неоціненні, однак, вона ні над ким не вивищуються. Вона живе втіхою від тієї радості, якою вона обдаровує інших. Її щедрість нікого не дивує та не породжує ажіотажу. Усім - по заслузі, без нарікань і образ. Це оцінка того, хто чого вартий...

Вона прийде і піде... А я залишуся з її дарунками і власними набутками. Не дорожити ними - не робити висновків, не стати нарівні із нею хоча б у чомусь в пору осені власного життя!

...Осінь знає про мене все. Вона мене приборкувала, вгамовувала, відроджувала і творила - трудилася наді мною увесь цей час, аби я стала гідним втіленням в життя її планів та задумів щодо мене самої ж...

 

Книга «Мистецтво форми» — це викладення системи підготовки художників, створеної Іоханнесом Іттеном для його знаменитого форкуса в Баухаузі, однієї з найноваторських шкіл мистецтва, архітектури та дизайну ХХ століття.

Навчання всіх студентів в Баухаузі починалося з форкуса Іттена. Воно було нетрадиційним. У своїй книзі автор пише, що головною задачею він вважав необхідність розвитку в майбутніх художниках, архітекторах, дизайнерах загострене відчуття форми та матеріалу, навчити творчо мислити у будь-яких ситуаціях. Саме тому на його заняттях багато уваги приділялося образному сприйняттю форми.

Читати далі »