Сергій Грабовський

Хто кому вклонився і хто кого підтримав?

Хіба ледь більше десятка підписантів листа до Януковича – це достатньо, щоб робити висновки про всю багатотисячну інтелігенцію?

Учора мені аж двічі телефонували гостьові редакторки програм прямого телеефіру з однаковим проханням: «Ми обговорюватимемо листа української інтелігенції на підтримку президента. Чи не могли б ви взяти участь у нашій програмі?» На жаль, довелося відмовити обом - форс-мажорні обставини бувають у кожного. Але формулювання, використані щирими і милими дівчатами, спонукали мене, повернувшись пізно ввечері додому, сісти за комп'ютер і ввімкнути пошуковик Google. А далі довелося і в буквальному, і в переносному сенсі цих слів хапатися за голову...

Ось лише деякі заголовки повідомлень на цю тему, оприлюднених на сайтах інформагенцій, інтернет-видань та газет:

«Українська інтелігенція вклонилася перед Януковичем у найгірших традиціях "совка"»

 «Українська інтелігенція підтримає Януковича в боротьбі з корупцією»

 «Українська інтелігенція "вклонилася" Януковичу»

 «Українська інтелігенція подякувала Януковичу за боротьбу з корупцією»

 «Українські інтелігенти підтримали Президента»

 «Янукович подякував за лист підтримки від інтелігенції»

 «Д. Понамарчук висловив солідарність з українською інтелігенцією, яка підтримала Президента».

І так далі, і таке інше.

Добре би було, якби все пояснювалося банальним непрофесіоналізмом, тим, що ані новинарі, ані редактори подібних ЗМІ не мають зеленого уявлення про логіку Аристотеля, про те, що вже понад дві тисячі триста років освічені люди знають: поняття «деякі» зовсім не тотожне поняттю «всі», відтак на основі притаманних тільки кільком складовим певної множини ознак говорити про наявність цих ознак у всіх складових цієї множини й у множини як такої - груба помилка.

Справді, хіба ледь більше десятка прізвищ підписантів цього листа, пов'язані з яким сюжети жваво обговорюються в інтернеті, - це і є необхідне та достатнє число представників інтелігенції, за яким можна робити висновки про всю багатотисячну інтелігенцію? Тим більше що майже всі підписанти - управлінці високих рангів, себто чиновники від науки та освіти... Проте, як бачимо, деякі опоненти влади (згадайте критично-іронічні заголовки) нічим у сенсі володіння логікою не відрізняються від її апологетів.

Але, повторю ще раз, непрофесіоналізм та нехлюйство працівників засобів масової дезінформації України (а саме на них перетворюються ЗМІ, оперуючи подібними заголовками) - це далеко не найгірше, що може лежати в основі того, що відбувається на наших очах. А що є найгіршим? Щоби спробувати відповісти на це запитання, вчитаймося у слова відповіді Віктора Януковича підписантам листа:

«Для мене дуже важливо почути слова вашої підтримки як моральних лідерів народу. Усе ваше життя, ваша позиція і ваші чини завжди були прикладом чесності, відповідальності та вірного служіння українському народові... Я ще раз переконався, що мої зусилля в боротьбі з корупцією знаходять розуміння і підтримку українських еліт. А значить - нашого народу».

Що логіка тут також, м'яко кажучи, шкутильгає - річ самоочевидна. Бо ж, скажімо, як може «вірно служити українському народові» персонаж, котрий при розпаді СРСР узяв не українське, а російське громадянство? І у якого народу він є «моральним лідером», стверджуючи: «Украина приращена к России совершенно неотрывно...»? А як із іншим підписантом, котрий до 1991 року був одним із провідних борців з «українським буржуазним націоналізмом» у Київському держуніверситеті, а потім у мить став одним із найбільш запеклих проповідників цього самого українського націоналізму? То як - усе його життя було прикладом «чесності, відповідальності та вірного служіння українському народові» - чи тільки частина? І яка саме?

Я вже не кажу про вживання цього поняття у множині - «українських еліт». Невже ж кільканадцять персон уособлюють усі українські еліти, ба більше - весь народ? І невже ж опоненти Януковича - поза народом?

Мимоволі згадується пісня початку 1930-х:

«Уперед полком єдиним

Більшовицька сила йде...»

А хто поза цією єдиною і монолітною силою - тому буде лихо...

Утім, як на мене, адміністрація Віктора Януковича цілком свідомо ігнорує правила логіки та здоровий глузд: йдеться про використання у пропаганді словесних кліше совєтського, ширше - тоталітарного типу. Враження таке, що ще трішечки, ще от-от - і ми почуємо з вуст речників адміністрації про «безвідповідальну псевдоеліту» та про «ворогів українського народу».

Та проблема не в цій високооплачуваній публіці (зрештою, на що вони ще здатні?). Проблема в журналістському корпусі, певна (і боюся, що значна) частина якого свідомо чи несвідомо ретранслює у медіа-простір совєтські словесні формули, таким чином відтворюючи їх у масовій свідомості. Бо хто з читачів старшого і середнього віку не пам'ятає колективні листи в «Правді» найвищого рівня і її місцевих подобах, де чи то одностайно засуджувалися зловорожі підступи, чи не менш одностайно підтримувалася мудра політика партії та особисто чергового генсека? Колективні листи, які рясніли словами «народ», «непорушна єдність», «ваша, Леонід Ілліч, мудра політика» тощо. Вони не просто втовкмачували в голови масового читача потрібні владі «прописні істини» - вони ще й виступали важливою складовою того процесу, який філософ Мераб Мамардашвілі називав «випалюванням смислового поля» за допомогою «мертвих слів», нищенням самої здатності мислення, яке заміщалося вживанням індивідом готових на будь-який випадок мовленнєвих «шлакоблоків», випрацюваних ідеологічно-пропагандистською машиною. А це в кінцевому підсумку не просто породжує можливість маніпулювання окремою людиною та людськими масами, а призводить, як зазначав мислитель, до антропологічної (відтак, і соціальної) катастрофи.

Ганна Герман, заступниця голови Адміністрації Президента України:

Я не хочу це коментувати. Я сьогодні маю гарний настрій і буду розмовляти лише про свою книжку.

Отже, чий лист – достеменно невідомо, а інтелігенція пішла чубитися до Мережі.

 Отакі от маємо гарні перспективи - як то пишуть, «за активної інформаційної підтримки» певної частини журналістської спільноти...

 Звичайно, знайдуться охочі стверджувати, що автор цих рядків перебільшує, робить із мухи слона, а із одного листа - ціле явище. Пробі, явище вже існує - досить ввімкнути пошуковик, щоб уявити його масштаби. А очевидна непрофесійність багатьох журналістів, їхня неуважність до слова, глухота, оперування готовими «шлакоблоками» замість праці мислення - чи не є все це ознаками наближення тієї самої антропологічної катастрофи?

 Утім, на повну силу ми маємо шанс відчути її ходу, коли по всій країні, по вишах і наукових інститутах, школах і лікарнях почнуться збори «трудящої інтелігенції» на підтримку того листа, про який ішлося у статті, коли люди голосуватимуть «за», побоюючись утратити роботу чи внаслідок відновленої совєтської звички, коли більшість мас-медіа інформуватимуть аудиторію про непорушну єдність партії та народу. Ігноруватимемо цю перспективу, радо наближатимемо її чи робитимемо щось для убезпечення від неї?

Важливе останнє речення.

Нам потрібно активно протидіяти  таким листам, щоб не повторився "совок". Найперше шукаємо підписантів в Фейсбук і в Твіттері і "дякуєм".  А може спроможемось написати відкритий лист від громади на відкритий лист інтелигенції???  Ваші пропозиції.

Сергей Могилевцев.

В одной из своих статей я писал, что Южный берег Крыма можно сравнить с местностью, в которой добывают нефть, и аналогом этой нефти является летний отдых. Такое сравнение вполне оправдано, ибо точно так же, как непрерывно качают нефть из нефтяных скважин где-нибудь в ближневосточной стране, качают здесь ежегодно прибыль из отдыхающих, не прилагая к этому почти никаких усилий. Это паразитическая эксплуатация нефтяной трубы порождает на Южном берегу целый ряд специфических проблем, которых нет в других регионах Украины, и которые махровым цветом цветут в нефтедобывающих странах – паразитах. Такими проблемами являются иждивенчество, лень, чудовищная коррупция, граничащая с геноцидом против природы, истории и человека, небывалая смертность, самоубийства, доносы, произвол властей и правоохранительных органов, небывалое обогащение хозяев южнобережных долин, и такое же небывалое обнищание обычного населения, люмпенизация этого населения, чреватая близкими социальными взрывами, и прочее, прочее, чему нет числа. Однако сравнение летнего отдыха на Южном берегу Крыма с добычей нефти хоть и является яркой метафорой, но не объясняет все те сложные процессы, которые здесь происходят, и которые довольно трудно разглядеть постороннему наблюдателю. Поэтому я предложу еще одну метафору – сравню летний отдых в этих местах с добычей кокаина в странах Латинской Америки. Такое сравнение даже более глубоко и научно, чем сравнение с нефтедобывающими странами, и вот почему это происходит.

   Отдых на Южном берегу всегда был своеобразным наркотиком. Вкусив этого пьянящего и дурманящего зелья, люди из года в год стремились сюда снова, чтобы окунуться в непередаваемый мир свободы, разврата, вина, женщин, вдохновения, освобождения от всяческих табу, существовавших в Советском Союзе, которые растворялись в воде, воздухе и солнце этих благословенных еще Пушкиным мест. Причем привыкание к этому крымскому наркотику навязывали искусственно, создав целую индустрию «оздоровления» трудящихся, когда приехать в Крым и отдохнуть здесь стало чуть ли не обязанностью безликой многомиллионной массы советских рабочих, колхозников и инженеров. Происходила своеобразная наркотизация летнего отдыха, который предлагали чуть ли не в приказном порядке, и престижность которого всеми средствами рекламировала ненавязчивая советская реклама. По той же схеме спаивали советский народ водкой, прививая вкус к этому наркотику фронтовыми «ста граммами» и обязательными застольями во время официальных праздников, сменивших праздники религиозные, контролируемые и регламентируемые религией и нравственностью. Наркотическая зависимость от летнего отдыха, алкоголя и идеологических норм в Советском Союзе была чудовищной, и она никуда не делась с его распадом. Привычка вкушать ежегодный южнобережный кокаин у людей осталась на всю жизнь, и все те же миллионные армии отдыхающих-наркоманов продолжали ежегодно устремляться сюда, чтобы получить свою дозу солнца, моря, воздуха, разврата, и свободы от всего и ото всех. Получить свою дозу вина, женщин, мужчин и некоей вселенской отвязанности, граничащей с нирваной, которую не получишь ни в каком ином месте мира.

Эксперт: Мороз ведет себя, как "собака на сене", а Рудьковский так и не стал социалистом .

   Об этом в эксклюзивном комментарии УНН сказал руководитель Центра прикладных политических исследований "Пента" Владимир Фесенко. "Ситуация, которая сложилась в Соцпартии, является проявлением внутреннего кризиса, из которого данная политическая сила так и не вышла. Очевидно, что решение об избрании председателя Соцпартии не было подготовлено заранее", - отметил В.Фесенко.

   Политолог отметил, что в данной ситуации проявились особенности характеров Александра Мороза и Николая Рудьковского, которые являются основными претендентами на пост главы Соцпартии. "Мороз, как, например, и Ющенко, выступает в роли своеобразной "собаки на сене" - не хватает сил и энергии для того, чтобы полноценно руководить партией, но в то же время не хочется отпускать ее. Соцпартия - это детище Мороза. Он ее создавал, развивал, и поэтому сейчас не хочет отдавать кому-то другому", - сказал В.Фесенко.

   В то же время он отметил, что значительное количество социалистов не хочет видеть во главе партии Николая Рудьковского за его скандальную репутацию и его "мажорный" образ жизни. "Рудьковский по своему духу так и не стал социалистом. Он может говорить о социализме, но однопартийцы не верят в искренность его слов. Рудьковский в этом вопросе не соответствует образу социалиста", - добавил В.Фесенко.

Беседовала Елена Шевченко