Мій  друг в ICQ який дуже гарні вірші пише, посвятив мені вірша. Мені читати було боляче...

Чому ж українці забули родину,
Чому ви сердешні у злую годину,
Домівку покинули й линете вдаль,
Чому вам Вкраїну рідненьку не жаль?

А все дуже просто, ви в пошуках щастя,
Все линете в дальні краї,
Невже ви забули дитинство безхмарне,
Співучі діброви, садки та гаї??

Невже ви не чули спів солов’я,
Невже вам зозуля не закувала?
Невже ви не були маленьким дитям,
Коли вона вас берегла і плекала???

Забули ви предків, і мову забули,
І жити вам легко і вільно,
А де ж ви блукаєте в світі безмежнім,
Живете ви дуже свавільно…

Ви слухайте серце, воно вам підкаже,
Де рідна місцина, де батьківський дім,
Якщо за кордоном то хай там і ляже,
Усе вам згадають на світі, на тім…..

Тому Україні я вас закликаю,
Забудьте про дальні краї,
Ми з вами збудуємо нову Вкраїну,
Де зростимо нові гаї…..




Shurik aka Balimchuk©

Травою ніжною я огорну твій легкий крок,
Росою чистою впаду в прим"ятий слід.
Світанок - це рапсодія для двох,
Хмільними чарами повитий білий світ.

Заграє перший промінь у саду,
Замерехтить в рясній росі світання.
Світанок - я туманом припаду
В обійми милого, у трепетне чекання.

В його долоні покладу чоло
І зашаріюсь, як мала дитина.
Світанок - о незміряне тепло,
Цілунками голубить нас невинно!

І я сльозою щастя затремчу,
Маленький страх душі омию.
Світанок сонцесяйную свічу
Дарує нам, як трепетну надію.

Я помолюсь: хай оминає нас жура,
Вогонь кохання грає в кожнім слові.
Світанок - вічна музика добра.
Світанок - це Елегія Любові.

КАЛИНА

Не загайся, калино, цвісти при вікні. Не чекай на тепло, на завії не сердься. Горобиної ночі у сні-напівсні Пригорни мене, сестро, до тихого серця.

Продаємо тебе, клянемося тобі, Білі руки ламаєм до всохлої гілки… Виростай не для слави, зітхань і журби, А буйній щовесни для синів і сопілки.

Перебуду з тобою лихий вітролом, Не обмовлюсь про кпини, про болі і муки. Не вагайся, калино, цвісти під вікном, Невигойні до нас простягаючи руки.

Будуть сльози лукаві і дотепи злі. А як виберуть правду, мов очі безвинні, Кобзарем отемнілим піду по землі, І за руку додому вестиме калина.

І ту пісню, яка залишилась мені, І той біль, що ніяк між людей не обтерся, В поруділим степах на своїй чужині Боронитиму, поки є голосу й серця.

Хай гудуть над землею вітри німоти, Хай виламують все до останньої гілки Горобиної ночі вогнем самоти Я випалював душу, неначе сопілку.

***

 

Я забыл, как зовут твою любимую кошку,
Я напрочь забыл имена твоих лучших друзей,
Но в душе сохранил твой образ, твою улыбку,
И милое чуство абсурда твоих спонтанных идей...

Опять упрёк?

Ну, права хватит!

Какой здесь прок?

За это платят?

 

Уже смешны

Допросы кратки

Вы мне ясны

 И даже гадки

 

Ну что сверкнули

Злые глазки

Вас раскусили

Бросьте сказки

 

Не притворяйтесь

Падшей жертвой

Лучше признайтесь

С какой целью

 

Вы всё разнюхать

Так пытались

И не вертитесь,

Раз попались

 

Вас подослали

Или просто

Так получали

удовольство?

 

Тогда вам «флаг»

лекартво - яд!

Теперь вы враг

Котитесь в зад!

 

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

......

Ніч проклята в місто спустилась давно

Не спить і чатує на тебе  там зло

Втікай же скоріше, чому ти ще тут

По вулицям бродить оживлений труп

Замучений голодом вічно нестримним

Насититись хоче лиш м’ясо людини

У нього наказ є від злого творця

Убивствам і каліцтвам не буде кінця

І залишки тягнучи майже зітлілі

Неспішно, все рівно досягне він цілі

Якщо розчленуєш на дрібні шматки

Окремо повзтимуть, до жертви, мети

Залізе в будинок, стіною не спинити

Змертвілі обрубки протягне щоб вбити

І сморід солодко гниючої плоті

Ввижатися  в снах буде кожної ночі.....

.....

5 січня 2008 року

***
Почему-то от меня ты улетаешь…
Последняя надежда вернуть тебя – сгорает.
И пусть говорят друзья мне «Зря мечтаешь»,
Но верю я в любовь твою – ты это знаешь.

Переворачиваю страничку, чтобы начать с новой.
Тебя ищу среди всего, но нет тебя в книге моей новой.
В сердце еще оставалась искра, что для тебя не ново.
Так пусть будет так, как суждено нам судьбою.

Почему-то от меня ты улетаешь…
Скажи слово последнее «куда?» и «зря ли я мечтаю?»
И пусть говорят мне «ты с ним больше не будешь»,
Я все же надеюсь, веря в любовь твою – и ты об этом знаешь.

 

Золото-чорна осінь покою

Цвинтарем стелить листя покрову

Тиша навіки схованих сплячих

Душі притягує, тих хто ще бачить

Знайдеться істина, якщо шукаєш

Будемо всі там, місць вистачеє....

04 січня 2008 року

БеСсОнИцА

 

Красивые буквы,

корявые строки,

валяясь на брюхе

в тетрадке черчу.

 

Дремота обнимет

уставшие веки,

погаснет светильник,

нырну в тишину.

 

В погоне больного

сознания призрак

не пойманный снова.

Охотник – поэт?

 

Мерещиться славный

упущенный образ.

Такой идеальный,

уснуть не даёт.

 

15-16 ноября 2007 года

Сумні думки лишаю на папері,

В них неможливо істину знайти.

 

Відкрив свої кватирки, вікна, двері,

Либонь ти захотіла увійти,

Прилинути до мене, прилетіти

На мить, на день, на тиждень, на життя.

Радіти поруч, разом сльози лити

За всім, чому немає вороття.

 

Залишити усе, що було цінним,

Насправді, просто заважало жить,

Любити світ і зватися щасливим,

Все між собою порівну ділить.

 

Тобі - вранішні сни, турбота й квіти,

А ніжність, вірність і любов - моє.

Потрібно тільки сильно захотіти

Здобути все й не втратити, що є.

Повірити й благати вищі сили,

Щоб поєднала нас гармонія.

 

Вклонись батькам за те, що народили

Й нагородили всім, що люблю я.

 

2.12.2007