«Розповідають біженці із Запорізької області, які зупинилися у селі під Дніпром.
Взявши село, росіяни зібрали всіх мешканців, переписали їх та повідомили, що відтепер ніхто нікуди не повинен відлучатися.
Якщо перекличка покаже відсутність одного, буде розстріляно одне, якщо двох – буде розстріляно двоє тощо.Зібрали фермерів, які розпочали польові роботи. "Відтепер ви не фермери, а наша рабсила. Про те, що ви обробляєте чиїсь паї, забудьте. Ніяких паїв більше немає. Є наша земля. Обробляйте її, засівайте, збирайте врожай. 20 відсотків урожаю – ваші, 80 – наші. За роботу, товариші!
До села зайшла колона російської техніки. З-за куща біля одного двору в першу машину полетіла пляшка із запалювальною сумішшю. Далі колона не пішла – викликали авіацію, і все село було стерте з лиця землі.
До двору одного чоловіка підігнали комбайн. "Давай змінюватись. Ти нам – свого бика, а ми тобі – ось цей комбайн". І сміються. Чоловік: "А якщо я відмовлюся?" - "Твого бика все одно заберемо, а комбайн підірвемо". - "Тоді згоден на обмін". Чоловік віддав бика і став дзвонити господареві комбайна: "З тебе належить".
Першому зустрічному мешканцю села вручається пуста сумка. "За годину повернеш її з продуктами. Під зав'язку. Іди по селу і збирай. Насамперед - сало, потім - яйця та інше.
Не прийдеш з повною сумкою - розстріляємо".
Михайло Олексійович, фермер, який розмістив у себе біженців, каже, що в нього, власне, одне питання: чи розуміють росіяни, що чинять погано? У мене ж і цього питання немає. Якби не розуміли, так би не поводилися. Вони тому й убивають, і грабують, і гвалтують, і всіляко куражеться, що знають: це – недобре.»
*****
"....Російський солдат йшов українським селом, щойно зайнятим його частиною. Він був у гарному настрої, бо взяли це село без бою.
На подвір'ї одного будинку загавкав собака. Солдат зупинився, зняв автомат і застрелив його.
"Навіщо ти це зробив?" – крикнув господар, що вибіг на ґанок. "А щоб не гавкала", - сказав солдат, засміявся і пішов, насвистуючи, своєю дорогою.
Те саме питання він почув і від командира загону місцевої оборони, який узяв його в полон за кілька днів. "А щоб не гавкала", - відповів солдат і йому.
- І теж засміявся? - Запитав я цього командира. До війни у нього був маленький бізнес – тартак. Люди малого та гаражного бізнесу складають кістяк багатьох таких загонів.
- Ні, не засміявся, - сказав командир, - а наче трішки посміхнувся. Йому ніби стало спокійніше, раз допит уже дійшов до такої дрібниці.
Солдат назвався контрактником із Алтаю. Мати у нього медсестра, йому 28 років, без спеціальності, до армії колов по селу дрова. То була його добавка до окладу дружини-вчительки. У них поки що одна дитина, хлопчик, ходить до дитячого садка.
За враженням командира, перед ним була від природи добродушна, не швидкого розуму людина, для якої війна до самого полону була не війною в іншій країні, а чимось на зразок звичайного відрядження, в якому, щоправда, дозволено більше, ніж на місці постійного перебування . На чоловіків, що його полонили, він дивився, як на ментів, що причепилися до нього, з іншої області.
– Все сопів, – розповідав командир. - Звичайно, собака не людина. Це зрозуміло. Але ж вона не твоя. Вона – чужа власність. Ось у чому справа..."
****
Хто з більш-менш начитаних людей не згадує в наші дні це герценівське визначення тієї хвороби, яка вразила Росію, коли з неї вкотре спробувала піти Польща, за що Муравйов уставив її шибеницями?
Сифіліс, а не якась гарячка, тому що організм не трясеться, а гниє, захоплюючи всі його клітини.
Гнила-раділа вся Росія, від безіменного зека-кишенькового злодія до її першого поета – Тютчева і не останнього – Вяземського.
З шибениць почалося таке обрусіння Польщі, яке мало увінчатися викоріненням усього польського, аж до слів "поляк" та "Польща".
Для тодішньої Росії Польща була нестерпною не лише своєю польськістю, а й тим, що являла собою передній край богомерзкого Заходу.
Як сьогодні Україна.
- Пушкін, кажете? Достоєвський? Лев Толстой? Фет, Тютчев? Блок?..
Оце вам реальне "благародство души", "високая духовность"
Справді кажучи, реальність та досвід доводить, що це пусті слова на єкрані, сцені, чи на папері. Реальний росіянин повна протилежність россіській классиці.
