хочу сюди!
 

Галинка

36 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 29-43 років

Замітки з міткою «кохання»

Як минуло чотирнадцять...

*
Як минуло чотирнадцять,
То з такой нагоди
Отримала подарунок
В бога, чи в природи.

Випирають груденята
І стрункіші ніжки.
Та й задок вже штаненята
Розпирає трішки.

Далі краще...І в сімнадцять
Квіткой розцвітала.
Зрозуміла: - Підкоряти
Світ пора настала.

Із примруженого ока
Бісики пускала.
Серед статі чоловічой
Вже пригод шукала.

На отой призИвний погляд
Скільки ж їх злетілось...
Закрутилось,завертілось...
Й далі покотилось...

Всі беруть тебе,сердешну,
Спереду і ззаду,
Бо з своїм єством жіночім
Вже не маєш зладу.

Підкорити світ не вийшло,
Сама підкорилась.
Та за це усе розплата
Знов не забарилась.

Бо й сама не зрозуміла
Як повієй стала.
Продавала своє тіло,
Гроші заробляла.

Вже тепер тобі не сниться
Чарівне кохання.
Бо у ліжку "на роботі"
Нічь всю до світання.

19.05.2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Ворожка.

*
Карими очима
Дивишся стрОжко.
Чи не поворожиш
Ти мені ворОжко?

Розкажи про долю,
Що мене спіткає,
Про мою кохану,
Що мене чекає.

Може не чекає,
Може не нудьгує.
У чужих обіймах.
Іншого цілує.

Тільки серце каже
Ліпшої не мати.
І тому про зраду
Краще вже не знати.

Про таке дізнатись
Мабуть ні до чого.
І тому ворожка
Не кажи нічого.

8 травня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Чарує й лякає жіноча природа...

*
Чарує й лякає жіноча природа
Могутня та сила Жіночая врода.
Вона надихає, вона окриляє,
А також безжалісно й легко вбиває.

Поети жіночу красу оспівали.
Вродливих жінок за красу повбивали.
Але і жінки у боргу не зостались,
З за них скільки люду з життям вже розстались.

З дворянами тілом своїм торгувала,
З за влади Павла-чоловіка вбивала.
Німкеня-блудниця царицею стала,
Розгульна пора у палацах настала.

Невільниця Настя в гаремі султана
Для нього дружиною кращою стала.
Любов’ю своє його підкорила,
Османській імперії долю творила.

На світі нема ще огиднишой тварі
Такой,як шпигунка була Мата Харі.
Порядних і мужніх людей погубила,
Вона їх своєю природою вбила.

Романи писав і славетний Дюма
Про те,як кохання всіх зводить з ума.
Про подвиги ратні, про війни й страждання.
За цим всим стояло жіноче кохання.

І де б не з’явились великії чвари,
Усюди присутні жіночії чари.
З жіночої плоті життя виринає.
Та всіх жінка губить...
Чому?
Я не знаю.

25 травня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Вогонь каміна відблиском своїм...

*
Вогонь каміна відблиском своїм
Малює кришталеві визерунки.
У келихах, наповнених вином,
Неначе залиша свої чарунки.

Твої напіврозтулені вуста.
Що на палкі чекають поцілунки,
Немов благають знов відчути смак
Мого кохання випитої трунки.

Жагуча пристрасть хвилею м'якой
В туманний вир кохання піднімає.
На всьому світі лИше ти і я...
Все інше більше значення не має.

Гойдає хвилей і п'янить любов
З свого полону нас не відпускає.
Та цей полон жаданніший за всі.
Ніхто у світі кращого не знає.

28-29 жовтня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Віртуальне кохання?

*
Ми зустрілися в інеті і в житі не знаєм
Хто ми,що ми, як живЕмо, і кого кохаєм.

Наша зустріч випадкова і не зобов’язує.
Та щоденне спілкування все ж таки прив’язує.

Потихеньку спорідняє душі спільним духом.
І слідкуєш,мимоволі, вже за кожним рухом.

Є вже спільні інтереси і уподобання.
Ось прийшло, хоч віртуальне, та усе ж кохання.

Доторкнутися до тебе можу тільки в мріях.
Та все ж наше спілкування мою душу гріє.

Зустріч геть нас розчарує, глянули й розсталися.
Ми не будем зустрічатись, щоб таке не сталося.

Ти залишишся для мене жінкой загадковою.
А кохання віртуальне піснею казковою.

11 липня 2007 Р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Ранок неділі.

На вулиці стоїть холодна та похмура погда але відчуваєтся такий злет настрою ..
З музичного центру лунають слова про кохання а на душі так спокійно і затишно.
В знаки даєтся вчорашній вечір. Намагаюсь пригадати коли мені було так добре ... - Ні не має таких спогадів, такий вечір міг бути тільки з нею.
Трохи сум набігає віт того що вона не зімною зараз ...

Свіча кохання. Вінок сонетів 8

Зі свічки віск у ніч стікає...

Вже треті півні десь кричать

І соловейко ген за гаєм

Свій день воліє розпочать.

Блажен, хто сонячно кохає,

Кому дано той пломінь знать,

Хто рвійно падає й злітає,

Хто здатен зоряно сіять.

Заснула ти. Земна й проста.

У сні легенько усміхнулась -

І вмить заврунились жита,

В пташинім щебеті почулось:

Уся планета сколихнулась,

А світ за вікнами світа...

В. Кулик, 2001

Свіча кохання. Вінок сонетів 7.

Дві наші тіні на стіні -

Я пристрасно тебе кохаю...

Мов у гойдливому човні,

Про все на світі забуваю.

Зринає в золотім руні

Чуття всевишнє, спалах раю...

У тім немислимім вогні

Мелодія іскриста грає.

Вона живить і обпікає, Як цвіт жаріє на губах,

І недвозначно натякає:

Любіться впарі при свічках!tost

У шибку бється ранок-птах -

Зі свічки віск у ніч стікає...

Свіча кохання. Вінок сонетів 6.

Перед тобою тихо каюсь,

Хоча у тім нема вини,

Що я на тонкощах не знаюсь

Любовних втіх... Мов зойк струни,

Я в безнадії обриваюсь

Стозвуччям вмерлої луни...

Та знов бажанням наливаюсь

Із висоти - до глибини...

В напівуяві, напівсні

Здіймаємось увись з тобою,

Туди , де хмари навісні

Живуть шаленою грозою...

Захоплені любовью-грою

Дві наші тіні на стіні...

Свіча кохання. Вінок сонетів 5

Ув очі я дивлюсь ясні

І весь тону, уже безсилий...

Живуть в мені твої пісні,

Як профіль твій до болю милий.

Печаль в невипитім вині:

Де ж ви мене, вітри, носили,

Що я на воронім коні

До тебе доскакав насилу?..

До пліч коханих доторкаюсь...

Як я тебе в цю мить люблю!

З небес омріяних спускаюсь

І заклинаю, і молю:

Не покидай мого жалю!

Перед тобою тихо каюсь...

В. Кулик