І все-таки, надія вмирає останньою.
Ні, я не нестримний оптиміст. Я просто продовжую сподіватися. Запитаєте, чи є для цього хоч найменший привід після всіх аж ніяк не євроінтеграційних подій останніх тижнів? Спробуймо його відшукати.
Що вселило в багатьох відчуття "пропало все" напередодніВільнюса? По-перше, дві несподівані й покриті таємницею зустрічі В.Януковича з
В.Путіним, після яких різко змінилася риторика "розмовляючих голів" Партії регіонів — з ура-євроінтеграційної на євроскептичну ("ми — за євроінтеграцію, але не за будь-яку ціну"). По-друге, широко розтиражована ЗМІ (явно за сигналом з Банкової) "глибока стурбованість" промисловців і підприємців Сходу України проблемами співробітництва з Росією, що спричинили багатомільярдні втрати, а потім заява прем'єра Азарова про те, що головним на сьогодні для української влади стало "російське питання". І, по-третє, стійке небажання Януковича і, як наслідок, фракції Регіонів вирішувати "питання Тимошенко" навіть перед абсолютно реальною загрозою зриву Вільнюса.
У цілому, приводів для глибокого песимізму та припущення, що Янукович уже не хоче й не збирається підписувати Угоду з Євросоюзом, вистачає.
Але, як свідчать наші київські й московські джерела, насправді на сьогодні Янукович і Путін не домовилися. За інформацією DT.UA з Білокам'яної, усе, що Янукович хотів для країни і для себе особисто, у тому числі й заходження Сім'ї в деякі суперприбуткові, але не доступні їй сьогодні, схеми; непідтримку Москвою альтернативного кандидата на президентських виборах і активну підтримку в одержанні міжнародної легітимації після перемоги (за будь-яку ціну) в 2015 р., Путін йому пообіцяв. Але все це спокусливе багатство Віктор Федорович розраховував одержати за відмову від підписання Угоди про асоціацію, за "паузу" у відносинах з ЄС. Однак Володимир Володимирович, як стверджують наші джерела, поставив жорстку умову: тільки "полный останов", тільки Митний союз — причому не на словах і в обіцянках, а за повною процедурою входження, причому до виборів 2015 р. Київські ж високопоставлені конфіденти свідчать: васальний договір з Москвою Янукович підписувати категорично не бажає, і Митний союз як варіант поки що не розглядає. Якщо ця інформація відповідає дійсності, країна все ще має шанс.
Тепер про тяготи й негаразди нашого промислового Сходу.
Зауважимо, що після всіх гучних та емоційних звернень до президента директорів підприємств, лідерів профспілок, просто підприємців і особисто пана Ландика В.Янукович не оголосив про зміну геополітичного курсу заради порятунку частини промислового сектора (М.Азаров, схоже, знову чогось не вловив і побіг поперед паровоза, заявивши про екстрений розворот української влади до "нормалізації відносин із Росією"). На стурбованість промисловців і підприємців президент відповів виразним дорученням уряду, що містить перелік антикризових заходів.
Крім того, як правило, суперобережний міністр закордонних справ Л.Кожара, який ніколи б не посмів сказати щось щодо настільки чутливого питання без відмашки зверху, заявив у четвер, що він — проти перенесення підписання Угоди на рік, як це запропонували промисловці на зустрічі з президентом. Міністр також повідомив, що МЗС починає інформаційну роботу з вітчизняними товаровиробниками про можливості й виклики зони вільної торгівлі з ЄС після підписання Угоди про асоціацію.
Втішно, звичайно, що в Києві, як і раніше, говорять про підписання. Та тільки кортить запитати: а чому лише зараз, за два тижні до Вільнюса, промисловців і підприємців починають про щось інформувати? Чому пана Ландика ще півтора року тому, після парафування Угоди, не повідомили про необхідність "підготуватися й закупити обладнання", щоб він сьогодні не просив перенести підписання на рік? Чому не дали команди перелаштовуватися й реформуватися під європейські стандарти всім іншим? Чому не прорахували можливі втрати від дій Росії й заздалегідь не підготували захисних заходів? Тому що у владі катастрофічно не вистачає професіоналів? Чи тому, що влада не вірила, що Москва піде в наступ? Але ще наприкінці лютого — початку березня (!) ми писали, що, за даними джерел DT.UA (немає сумнівів, що ці джерела доповідали й на Банкову), Кремль перед різними російськими відомствами поставив чітке завдання — за будь-яку ціну не допустити підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, причому ніколи. Сподівалися сторгуватися з Кремлем? Не виходить. Тепер ось почали новий торг із ЄС.
Ще зовсім недавно спікери Партії регіонів навперебій перераховували перед камерами за командою зверху переваги евроінтеграційного шляху, а сьогодні, вже за іншою командою, також навперебій розповідають про його тернистості. Якщо кілька тижнів тому Єфремов роз'яснював бізнесу колосальні можливості зони вільної торгівлі з ЄС (добалакавшись у євроінтеграційному екстазі навіть до обіцянки виходу України "автоматом" на американський ринок після створення ЗВТ Євросоюзу зі Штатами), то сьогодні йому вже не потрібна Угода "за будь-яку ціну". А його колега по партії В.Олійник прямо заявляє про необхідність "пошуку шляхів компенсації втрат України від відкриття ринку для товарів ЄС і відможливих заходів з боку Росії". Президент же в Запоріжжі в четвер оперував цифрами: збитки України від російських заходів — 15 млрд дол. (хоча Глазьєв починав з п'яти, а Іванов зупинився на дванадцяти), на модернізацію української промисловості під технічні стандарти ЄС буде потрібно від 100 до
500 млрд дол. Євросоюзу є над чим задуматися? Виконавши значну частину вимог ЄС для підписання Угоди та давши зрозуміти, де межа компромісу щодо решти, офіційний Київ почав висувати свої умови?
Що ж до критеріїв ЄС, які залишилися невиконаними, а конкретно: ухвалення трьох документів — стосовно вирішення "питання Тимошенко, а також законів про прокуратуру та про внесення змін до закону про вибори народних депутатів, то місія Кокса—Квасневського знову залишила нашій країні шанс. Змучені, але повні рішучості втягти все-таки Україну в асоціацію, місіонери Європарламенту переконали конференцію президентів ЄП продовжити їхній мандат до початку Вільнюського саміту. Уже очевидно, що й у понеділок, 18 листопада, Рада міністрів закордонних справ ЄС не ухвалюватиме остаточного рішення про підписання Угоди з Україною і, як раніше припускало DT.UA, перенесе його на останні дні або навіть години перед самітом. І в ЄС, і в США усе ще сподіваються, що наступний тиждень в Україні буде "історичним, а не політичним". А.Квасневський оцінює шанси позитивного розвитку ситуації — 50 на 50. Хочеться вірити, що хоча б два закони — про вибори та про прокуратуру — парламент ухвалить без зволікань, як сподівається ЄС. І провладна фракція, і опозиція обіцяли проголосувати за них (причому, нагадаємо, опозиція, яка запропонувала до законопроекту про прокуратуру 450 поправок, а про вибори — понад 350, у своєму зверненні до Ради ЄС із проханням про перенесення рішення стосовно Угоди, заявила про готовність "піти на будь-які компроміси", що дозволять її підписати).
"Питання Тимошенко" залишається головним каменем спотикання. Президент чітко дав зрозуміти, що ні милувати, ні звільняти колишнього прем'єра він не збирається — "ніяких ексклюзивних підходів". Але з Запоріжжя вказав шлях вирішення: народні депутати мають знайти консенсус і об'єднати всі п'ять відповідних законопроектів. "Якщо такий консенсус буде знайдено, буде виписана відповідна процедура, і якщо це не буде технологією уникнення кримінальної відповідальності, я думаю, цей закон буде прийнятий, і він буде стосуватися не тільки Тимошенко". Якщо такий закон буде ухвалено, то він його підпише, у черговий раз пообіцяв В.Янукович.
Чи влаштує "такий закон" Європу? Схоже, Європу влаштує вже будь-який закон, який дозволяє Тимошенко виїхати на лікування. Примітно, що в останньому звіті Кокса—Квасневського немає вимоги випустити "качанівську ув'язнену" до саміту у Вільнюсі. Йдеться лише про необхідність ухвалити три "євроінтеграційні" закони, включаючи "тимошенківський". У тому ж дусі був і коментар представника єврокомісара Фюле П.Стано. Причому, якщо закони про вибори і прокуратуру, за його словами, мають бути ухвалені "невідкладно", "без зволікання, тому що часу для досягнення результатів залишилося мало", то стосовно питання Ю.Тимошенко має бути "рішуче просування".
Євросоюз, зі свого боку, уже пройшов величезний шлях до компромісу. "Ще півроку тому нікому в Євросоюзі й у страшному сні не привиділося б, що ми знизимо свої вимоги до "просто відпустіть Тимошенко на лікування", — дивуються самі європейські дипломати. Але межі для поступок уже досягнуто. Європейці й раніше не могли собі уявити, як 28 лідерів найбільшого об'єднання планети перед десятками телекамер підписуватимуть Угоду про асоціацію з Януковичем, якщо Тимошенко в цей момент усе ще перебуватиме в ув'язненні. Вони із жахом уявили сюжети на українських телеканалах, у яких торжествуючий Янукович демонструє, як він "нагнув" Європу, змусивши її підписати Угоду на своїх умовах.
Однак події останніх тижнів — таємні зустрічі Януковича з Путіним; зухвала поведінка регіоналів у спілкуванні з Коксом і Квасневським, людьми, від яких багато в чому залежить доля Угоди; зрештою, історія зі "щемленням" захисника Тимошенко Власенка, — усе це в європейців взагалі викликало шок, а потім не на жарт розлютило. "Що він собі дозволяє? За кого він себе має? — чули ми не раз останніми днями від наших європейських співрозмовників. — Як найбідніша після Молдови й далеко не найдемократичніша країна Європи може диктувати свої умови найбільшому й багатому Союзу, побудованому на демократичних цінностях, та ще намагатися при цьому принизити його провідні країни, зокрема Німеччину, висуваючи абсолютно неприйнятні вимоги?".
І річ — не тільки й не стільки в побоюваннях Європи та її лідерів втратити обличчя. Річ — у принципах, через які вони не можуть переступити. Європейці не хочуть створювати небезпечний і шкідливий для всіх країн Східного партнерства й усього регіону прецедент і дозволяти порушувати їхні фундаментальні цінності, йдучи на повідку в авторитарного режиму. "Це буде дуже поганий знак", — кажуть вони. Для європейців дуже принципово припинити практику, коли після виборів нова влада починає з політичних міркувань саджати за ґрати представників попередньої. Якщо вони пробачать це Україні, що потім робитимуть, наприклад, із Грузією? І ще в Євросоюзі переймаються запитанням: якщо українська влада заради укладання історичної Угоди не хоче піти на такий "дріб'язок", як відпустити політичного опонента на лікування в іншу країну, то де впевненість, що після підписання такого складного й глобального документа ця влада виконуватиме його положення?
Напевно, вони міркують правильно. Ось тільки з "дріб'язком" не мають рації. І це одна з двох головних помилок Євросоюзу. Сьогодні навіть у Європі вже для багатьох очевидно, що "волю для Тимошенко" не можна було робити ключовою умовою підписання найважливішої Угоди. Янукович загнав себе і країну в темний кут, посадивши Тимошенко, Євросоюз опинився в глухому тупику, призначивши ціною Асоціації волю Тимошенко.
Поза будь-якими сумнівами, ЄС і його лідери мали вимагати від України ліквідації вибіркового правосуддя й боротися за звільнення екс-прем'єрки, позбавленої правосуддя чесного і справедливого. Але не робити його умовою підписання. Європа недооцінила, не врахувала "фактора Януковича", точніше, його ненависті до Тимошенко й страху перед нею. Чи могла вона це зробити? Велике запитання.
Розповідають, що якось після чергового злету надій і чергового розчарування в Києві, А.Квасневський у вузькому європейському колі з гіркотою зізнався: "Навіть я, котрий так давно й тісно спілкується з українцями, уже не розумію українських політиків". Європейці розмовляють із насельниками печерських пагорбів різними мовами. Це люди — навіть не з різних світів, а з різних планет. "Ми абсолютно incompatible!", — у розпачі зізнався один європейський дипломат. Ще б пак! Одні говорять про "принципи й цінності" і звикли вірити даному слову. Тим паче якщо воно дається на президентському рівні. Інші ж довіряють і виконують тільки "понятійки". Кокс і Квасневський з Януковичем "понятійку" на першій зустрічі не підписали? Не підписали. Вони ж не розбираються в "поняттях". От і їдуть в Україну 27-й раз…
Хто може вивести нас усіх з глухого кута? На своїх надії мало. Залишається вірити в колективний розум Євросоюзу. Так, знаю, багатьом його лідерам неприємне товариство Януковича, для багатьох, напевно, навіть образливо ставити поруч із ним свій підпис під найважливішим документом. Але якщо думати стратегічно, якщо зазирнути в майбутнє, хто програє і хто виграє, якщо Угоду не буде підписано?
Чи буде від цього краще Тимошенко? Чи залишиться в неї хоч якась надія вийти на волю, і чи зможе ЄС вплинути на те, щоб це сталося в недалекому майбутньому? Чи зможе ЄС узагалі хоч на щось і на когось вплинути в Україні, якщо не прив'яже її до себе асоціацією? Адже за останні вісім-дев'ять місяців він міг переконатися, що його "м'яка сила" все-таки діє, що навіть перспектива асоціації (не членства!) сподвигла Україну до змін у бік демократизації. Чи розумно, чи мудро карати країну з хиткою демократією, відмовляючи їй у потужному інструменті для прогресивних реформ? Чи уявляють у Брюсселі та інших столицях розмах реакції, відкоту від демократії й свавілля на майбутніх президентських виборах?
У 2004-му, коли в ЄС приймали 10 нових держав, говорили про "відновлення історичної справедливості", про "повернення європейських народів додому". Але хіба справедливо — залишити за європейським бортом 46-мільйонну націю? Адже за останнім опитуванням Gfk Ukraine, навіть серед виборців Партії регіонів 47% — за асоціацію. Чи можуть у Євросоюзі оцінити масштаб фрустрації й песимізму, які відчує проєвропейська частина України?
Чи думають у ЄС про наслідки провалу Східного партнерства, особливо після провалу на Півдні й гірких плодів "арабської весни"? Чи усвідомлюють ступінь майбутнього торжества Кремля та геополітичні наслідки непідписання Угоди з Україною?
І ось тепер — про другу головну помилку Євросоюзу, який уперто заплющує очі на геополітику та недооцінює російський фактор. Чудово пам'ятаю, як у 2008 р., після відмови Україні в Плані дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і російсько-грузинської війни, багато європейців, особливо німці, настійно рекомендували нам: та облиште ви на якийсь час це НАТО, все одно у вас немає підтримки населення, сконцентруйтеся на зближенні з ЄС — і можливостей тут набагато більше, і Росія проти цього нічого не має. Заперечень, що вона "нічого не має", бо поки що не вірить у реальність української євроінтеграції, тоді ніхто чути не хотів.
Сьогодні серйозні арсенали Росії, що використовуються для екстреного гальмування нашої євроінтеграції, побачили всі, Україна ж відчуває їхню потужність на собі. Чи вистоїмо? Без підтримки Заходу — навряд. Але чим допоміг нам Євросоюз після початку російської атаки, крім різкої резолюції Європарламенту? Невже тільки Квасневський по цей бік океану розуміє, що "йдеться про геополітичну битву, в якій вирішується майбутнє всієї Європи, України, ЄС і Росії"?
"Список Єлісєєва" — це не відповідь на "Список Фюле", це прохання допомоги і підтримки. "Євросоюзу необхідно повністю усвідомити свою частину глобальної відповідальності. ЄС повинен вийти за рамки декларативної солідарності з Україною, яка тільки провокує подальший зовнішній тиск третьої сторони і її готовність покарати Україну за погану поведінку", — написав український посол у своєму листі в Financial Times. Пропонований ним список видів підтримки з боку ЄС цілком адекватний: сприяння поновленню співпраці Україна—МВФ; надання фінансової допомоги; вихід на європейські ринки української продукції, що відповідає нормам ЄС; спрямування допомоги Євросоюзу на потреби виконання дальших реформ відповідно до Угоди про асоціацію; залучення фінансових ресурсів для модернізації української ГТС і запобігання реалізації політично мотивованого проекту "Південний потік"; форсування вирішення проблеми застарілих антидемпінгових заходів проти українського експорту, яка не зрушила з місця з кінця XX ст.
Це не українські забаганки, це заходи, конче потрібні для виживання нашої країни. Про те, що Україна гостро потребує допомоги Євросоюзу і США, на Заході уже говорять багато. У тій-таки статті у FT, на яку відреагував К.Єлісєєв, цитується британський експерт Д.Шерр: "ЄС і МВФ мають бути готові надати допомогу Україні, щоб та змогла подолати наслідки відплати Росії". А Washington Post у редакційній статті 13 листопада написав: "Захід повинен врятувати українську економіку. Але спочатку Янукович і його партія мають прийняти правильне рішення".
А ми, громадяни України, мусимо чітко дати зрозуміти, яким воно має бути. У Кишиневі на центральній площі 3 листопада зібралося понад 100 тис. людей. І хай лихословлять, що це влада (!) вивела людей на вулицю на підтримку євроінтеграції, зате картинка на телеканалах Європи вражала. У Брюсселі та столицях це відзначили. Ми засиділися на кухнях та в соцмережах. Настав час виходити. Не заради телекартинки. Не заради Тимошенко і, тим більше, Кличка, Яценюка etc. І навіть не заради себе. Без пафосу — заради дітей. 24 листопада я візьму свого 14-річного сина й о 12.00 піду до пам'ятника Шевченку. Все, чим можу...
Тетяна Силіна "Дзеркало тижня" 15 листопада 2013 року
На Україну і українців чекають санкції Заходу і черговий кидок Москви.
