За Тимошенко я голосував у другому турі президентських виборів-2010. Тільки тому, що за Януковича мене б вирвало. Хоча, вже тоді чимало знав і пам'ятав. Але, Янукович - це було вже занадто! Виявилося, навіть більше, ніж занадто! Але я зараз про Ю.Тимошенко.

У той час, вона посварилася абсолютно з усіма, а головне зі своїм другом юності - С.Тігіпко. "Правильна" позиція останнього гарантувала в 2010 р Юлії Володимирівні перемогу над Януковичем. Але він, посівши третє місце, усунувся від допомоги їй. За що отримав від двічі несудимого пост віце-прем'єра. Юлія Володимирівна на всю Україну обіцяла йому посаду прем'єра! То таке….

Тоді багато хто в Україні нарiкав, мовляв, бідна, її всi зрадили - Ющенко, Порошенко, Тігіпко та іншi. І не хотіли вже тоді розбиратися, в чому ж, дійсно, справа?

Нагадаю, що тоді (як це не дивно сьогодні для багатьох!), Кремль їй підігравав більше, ніж Януковичу.

Путін, голосно лоханувся на президентських виборах-2004 року в Україні. Де його кандидат програв завдяки українському народові, який вийшов на захист свого вибору. Лоханувся він і в 2010! Звичайно, Янукович був тоді не настільки поганим для Кремля, як Ющенко для них в 2004! Але, все ж, ставки були вищими на ЮВТ. Забули?

Україна вибрала Януковича і ми пам'ятаємо чим це закінчилося. А знаменитий газовий договір січня 2009 року з абсолютно каламутной "знижкою" і був для Юлії Володимирівни, одним iз подарунків з РФ.

Знижка закінчувалася якраз на другому турі президентських виборів. І ми, зараз можемо тільки гадати, яка була б наша історія, з новими цінами. Їх повинні були Тимошенко і Путін "скласти після її перемоги на виборах". Але, не склалося. А за той договір, Янукович, звичайно з помсти за політичними мотивами (але, формально, згідно із законом), посадив Тимошенко. За такою логікою, можна було посадити багатьох. Включаючи тодішнього президента. Але посадили тільки її. Правда, пізніше і Ю.Луценка.

Посадив її і Л.Кучма (42 днi в камері), але, здається, потім пожалiв її . За що "Газова принцеса" (її ім'я тих років, пам'ятаєте?) приєдналася до команди Ющенка, маючи тоді репутацію злодійки і шахрайки, яка перебуває в міжнародному розшуку, яка швидше  заважала майбутньому президентові України, ніж допомагала. Згадали? Але у "Нашої України" тоді бракувало банальних грошей на кампанію. А у Тимошенко (і її команди), були! Договір - підтримка Ющенка, натомість  посада прем'єра, перший витримав. Причому, двічі.

Після вступу на посаду прем'єра, Ю.Тимошенко не могла спочатку, навіть, в'їхати в Росію, на переговори! Вона була в розшуку! Українські керівники змушені були піклуватися про зняття її з бази даних Інтерполу.

На Евромайдані ж ми не особливо раділи її появи на візку. Звичайно, чекали і бажали, щоб вона вийшла! Але, занадто багато пам'ятали її біографію. І я в тому числі.

Згадайте, її перші дні на волі! Вона зовсім не такого прийому чекала!

Серед безлічі деталей її, ретельно прикриваємого сьогоднi, минулого - мільярдний газовий бізнес з П.Лазаренком. Хто він, де і чому знаходиться не потрібно нагадувати? Другим номером його партії "Громада" і його правою рукою була герой мого поста. З відомим всiм В. Медведчуком Тимошенко була в добрих стосунках ще за його "докумовскіх" з Путіним часів. Вона лобіювала його призначення в кабінет міністрів. Але, тоді це не пройшло.

А.Портнов, який втік до Росії, що працює зараз на В.Медведчука і забрав з ним у Е.Мураева NewsOne, був її головним юристом і членом фракції і партії Батьківщина. Збіг? Не думаю. ©. До слова, знаменита Н.Савченко, взагалі, мала №1 в її фракції.

А спроба зміни Конституції в парі з Партією Регіонів, для усунення третього президента і для почергового правління регіоналів і тимошенківців довічно. Теж забули? Особливо пікантним, мені здалося визнання першим в цьому Януковича. Він перший її кинув, знаючи, що також вчинила б і вона.

Я знаю чимало людей, фанатів ЮВТ, які через її зовнішності, ораторського мистецтва, вміння говорити про те, що самі українці хочуть почути, словесної боротьби з усім поганим на світі, прощають їй все. В їхніх очах, винні всі і завжди ті, хто з нею конкурує. Право (не)думати і помилятися є у кожного! Кожен робить свій вибір. Допоможи, Боже!

Вона - мати українського популізму. Причому, свого часу була самотньою на цьому місці. Сама Народна артистка! Пізніше, член її парламентської фракції БЮТ О.Ляшко, відбрунькувавшись вiд неї, використовував уроки її майстерності. Навiть, розвинув їх

Особисто мене, завжди більше зачіпало, що вона у всіх деклараціях, відзначала, що не має ні будинку, ні автомобіля, ні бізнесу! Живе в орендованому житлі, користується спонсорським транспортом та іншими необхідними для життя речами. Луї Віттон і Гуччі завжди були присутні в її гардеробі та її аксесуарах. Думаєте, китайські підробки? :-)

А можлива "Перша леді України" Олександр Тимошенко, чисто символічно, має досить невеликий бізнес. Причому, за кордоном. Ті, хто зараз думає за неї віддати голос - вас це не дивує? Коли Ющенко її взяв до свого кабінету міністрів на "газовий напрямок", вона відразу почала вписувати свої схеми в державні. Навіть ставши прем'єром в 2005 р, вона була звільнена, ним же, в т.ч. за змішання особистого та державного.

Пропоную простий логічний ряд. Небагатий президент, за підтримки дружніх олігархів, може прийти до влади. Питання: Чи повинен він (вона) "віддячити" їх за це? За чий рахунок? Питання риторичне! Сьогодні в країні, фінансування предвирной компанії - це звичайна інвестиція! А не благодійність.

Мене не дивує, коли людина з бізнесу, з великими задекларованими (!) грошима, статками, йде до влади. Я, навіть не ідеалізую - заробляти сьогоднi може будь хто, перебуваючи при владі в Україні! Це робилось раніше і робиться зараз! Так влаштована наша політика і ніхто, особливо, не прагне це змінити! Так що тодi, у нас завдання - змінити групи людей, які заробляють на владi? 

І ще один момент я не можу їй пробачити. Про це, впевнений, небагато хто пам'ятає. У 2007-2008 р вона демонстративно виступала проти нашого зближення з НАТО, чим дала підставу Альянсу нам відмовити в Плані Дій з Членства. Яценюк і Ющенко, як керівники парламенту і країни, підписали необхідний запит до Брюсселя. А прем'єр-міністр відмовилася. Як і відмовилася визнати Росію країною-агресором після її вторгнення до Грузії. Кому на руку зіграли ці вчинки - судіть самі. Но ми всi пам'ятаємо, хто з 2014 року, вступ до НАТО зробив головним гаслом передвиборчої кампанії? Тільки це було після того, як її дії попередніх років спростили російське військове вторгнення на нашу землю.

Я не кажу, що Тимошенко про-російська. Ні! Просто з такими авантюристами, спадкоємцям КДБ набагато простіше розмовляти і "домовлятися". Адже приватне, у таких людей, переважає над державним. І безліч гріхів з "героїчного" минулого, добре відомі в Москві. Коли ви там "на гачку", вам набагато складніше домагатися кращого для вашої країни! І, повірте, ця інфа, допомагає досягати потрібного результату. Потрібного для Росії, звичайно.

Газ, Фірташ, знаходження її розшуку Інтерполу, договір з Путіним (діючий і сьогодні!). Це кілька тегів для подальшого поглиблення розуміння Ю.Тимошенко.

Я далекий від думки, що вона буквально "здасть Україну". У нас є ще парламент, а головне, українське суспільство! Але, проти "армії трактористів і шахтарів" на бронi, суспільству буде важко виходити!

Мій скромний пост про те, що в РФ сьогодні кажуть, що "не воюють на Донбасі», «не збивали Боїнг», «не напихали спортсменів допінгом", "не втручалися у вибори», «не анексували Крим", "не труїли Скрипалiв" і т.д. Просто перераховані мною фрази називаються в Росії інакше. "Уміння домовиться", "Добра воля", "Пошук компромісів", "Бажання якнайшвидшого миру на Донбасі", «розширення спiвпрацi» і т.п.

Різниця моєї версii трактування і російської - і називається гібридною! А ми вже п'ять років живемо в гибридности!

Адже багато хто, навіть в Україні, вважають, що Росія не нападала на нас!

Вивчайте програми кандидатів, цікавтеся їх минулими заслугами, порівнюйте з їх гаслами, пам'ятайте, що війна ще йде! Сперечайтеся, дискутуйте, не будьте байдужими! Від вашого вибору залежить наше майбутнє.

І, якщо ви після цього оберете ЮВТ, то це буде НАШ вибір. Головне, щоб він був не емоційний а усвідомлений.

В понедельник, 16 июля, в Хельсинки состоялось, пожалуй, самое ожидаемое политическое событие этого лета – встреча американского и российского президента. Вокруг нее строили прогнозы, ожидания, на нее возлагали надежды эксперты и аналитики во всем мире. И, как оказалось, не зря: закрытая встреча двух лидеров – кульминация всего мероприятия – превысила запланированное время и составила более двух часов.

Из всех обсуждавшихся вопросов, также включавших Сирию, Иран, Северную Корею, вмешательство в американские выборы, нам больше всего интересны два: Украина (плюс Крым) и топливно-энергетическое противостояние Москвы с Вашингтоном.

Касательно вопроса Украина-Крым, еще до встречи делались поистине фантастические прогнозы как со стороны России, так и со стороны Украины. Так, российская пропаганда предсказывала чуть ли не признание Трампом Крыма в составе России. В свою очередь, Петр Порошенко, посредством СМИ, преподнес свою 20-минутную встречу с Дональдом Трампом (которая прошла 12 июля на саммите НАТО), чуть ли не как «инструктаж» американского президента перед встречей с Владимиром Путиным, на которой хозяин Белого дома будет отстаивать украинские интересы.

Однако, ни первого, ни второго не произошло. Более того, американский лидер вообще не комментировал украинскую тему – о ней лишь вкратце говорил дежурными фразами российский президент. При этом В.Путин заявил, что Россия против расширения НАТО за счет Украины и Грузии, но не против их сотрудничества в двустороннем формате с Альянсом. Что же касается Крыма, то российский лидер даже с какой-то обыденностью повторил всем известную установку: для России – он российский, для США – незаконно присоединенный. Все это время Д.Трамп, как и его окружение в зале, лишь молча и согласно кивал, терпеливо ожидая своей очереди говорить, но только по другим темам.

А вот энергетическая тема оказалась гораздо более интересной. И даже сенсационной для тех, кто почему-то считал, что миссия США состоит в выдавливании России с европейского энергетического рынка. К слову, немалая часть украинских экспертов и аналитиков буквально уверовала, что Д.Трамп едет в Хельсинки «закрывать» российский «Северный поток – 2».

Вместо этого, американский президент заявил, что США будут конкурировать с российскими трубопроводами, и конкуренция будет очень сильной – то есть фактически объявил об СП-2 как о свершившейся реалии… А также подтвердил уже существующее мнение о том, что российско-американское энергетическое противостояние в Европе носит не политический, а сугубо деловой характер. Как говорится – «Ничего личного, просто бизнес»…

Бесспорно – за закрытыми дверьми более двух часов Трамп и Путин обсуждали все эти вопросы гораздо подробнее, и, возможно, с совершенно иной трактовкой, выводами и планируемыми действиями. Этого нам пока не узнать. Но и совместное заявление – это все равно, хоть крайне небольшая, но все же часть результата тех переговоров, из которых можно извлечь уроки и сделать заключения.

Для Украины в лице руководства урок состоит, прежде всего, в том, что желаемое и действительное – это разные вещи. Конечно, уже на следующий день, П.Порошенко хоть и смог чудесным образом интерпретировать молчание американского лидера (во время обсуждения украинской  темы) как сигнал о приоритетном отношении США и НАТО к Украине – пока это лишь желаемое. Как и прогнозы о несбыточности СП-2 и планах США уничтожить Россию на европейском энергетическом рынке. Кстати, это заблуждение сейчас добавит немало головной боли «Нафтогазу» в споре с «Газпромом» вокруг судьбы транзита газа через Украину – ведь теперь альтернатива в виде СП-2 превратилась из «мифа российской пропаганды» в грядущую реальность…

Но все вышеперечисленное – лишь детали нашей огромной украинской проблемы, которая заключается в том, что мы, как и наше руководство, смотрим на мир сквозь призму политики и идеологии. Проще говоря – мы слушаем лишь слова, а не анализируем дела. Яркий пример – это так называемая интеграция с НАТО: мы уже и партнеры, и близкие партнеры, и аспиранты, и все-то у нас почти, да скоро – только и успеваем выделять средства из бюджета. А по факту что? Ничего, кроме формы и символики, похожей на натовскую, да и международные учения с сомнительной пользой – опять же, за наши бюджетные средства. А со стороны США, как лидера НАТО – молчание во время обсуждения украинской темы и согласное кивание по статусу Крыма – «Ну да, Россия считает Крым своим, мы в курсе, есть такое…»

А еще один важный урок для Украины состоит в том, что наши партнеры, в отличие от нас, не смотрят на мир сквозь вышеупомянутую призму политики и идеологии. То есть мы можем хоть каждый день провозглашать курс на НАТО, вывешивать хоть на каждом учреждении флаг ЕС – да хоть ввести латиницу и английский язык вторым государственным! Никто за это не бросится нас кормить, согревать, защищать, развивать, финансировать и поддерживать за свой счет, как это готовы были сделать мы для хорвата Вукоевича лишь за «Слава Украине!» на прошедшем Чемпионате мира по футболу…