Вишневе в розкопках
- 26.11.17, 16:07
Вслід за асфальтуванням дороги Боярка - Київ, дісталися до заміни бордюрів. Схоже, тепер бордюр з'явиться і з протилежного боку дороги.
[ Іще дорожні ремонти... ]
П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.
Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.
Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.
Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!
Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.
Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію - зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».
Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…
Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.
Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.
Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!
З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато. Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.