Котик йшов до магазину

Купувать собі хлібину,

Ну а там мишуська біла

Майже все уже скупила.

Залишились кавуни,

Й нащо котику вони?

Бери моє,

від щирої душі,

Тут є усе,

що дозволяє мрія.

Мені на серце

руку положи.

Ти чуєш,

як Тобі воно радіє?

Благослови

зайти за небокрай,

І на шляху

здолать усі проблеми.

А чом я сам –

про теє не питай,

Хіба я сторож

братові своєму?

Луни ходять городами,

жовтим світиться пруг.

Чуєш, пахне пригодами,

мій малесенький друг?

Небо схоже на згарище,

тож рушаймо до зір!

Миша й кіт – не товариші?

Ти базікам не вір.

Степ заворожений. Пусто.

Вітер гортає думки.

Місяць запалює люстру

над поворотом ріки.

Хмари неначе поснули.

Долю малює звізда.

А на могилі минуле

юність свою вигляда.

Людвіг Нявкатий,

Його Пелехатість,

справжній король,

повелитель у хаті!

Служать Йому

і дорослі, і діти,

Навіть бабуся

готова служити!

Бідкалась мишка:

- Ото срамота!

Зовсім мені

зіпсували кота!

Спи, маленький, будь ласка,

час настав добрих див:

Розповім тобі казку

про мишей та котів,

про веселі пригоди,

про удачу та сміх.

Чуєш, сон тихо ходить?

Він сьогодні про них.

У Чорному лісі – зима і вовки,

І боязко надто, і холодно дуже.

Там чорні сидять на деревах круки,

І дивляться мовчки в самісіньку душу.

В палаці казковий живе Берендей,

Ключі у коморі від літа ховає,

Та в Чорному лісі немає людей,

А отже і підлого в ньому немає.

Коли душа неопалима

не знає спокою вночі,

Тендітна муза вносить рими

в старій торбинці на плечі.

З печальним поглядом ікони

дає торбинку і тоді

до ранку калатають дзвони

і Всесвіт ходить по воді.

А буває іще насниться,

що у всесвіті цьому є

не якісь незнайомі лиця,

а одне. І, чомусь, твоє.

Ще парує у безвість кава,

і зірковий пульсує арт…

І сміється тихцем уява,

бо працює старенький жарт.

Як від рання і до рання

у котів було змагання:

В кого до сметани вдача,

хто солодший сон побачить,

хто пролізе на горище,

в кого вуса цікавіші,

в кого більші хвіст і пиха…

От мишам була потіха!