Однажды Мастера спросили:

- Как добиться единения с Богом?

- Чем упорнее этого добиваешься, тем больше отдаляешься от Него.

- А как преодолеть это расстояние?

- Осознать, что никакого расстояния нет.

- Значит ли это, что Бог и я - одно?

- Не одно. Но и не два.

- Как такое возможно?

- Солнце и его свет, океан и волны, певец и песня - не одно. Но и не два.
(Энтони де Мелло)

Один посетитель, придя к Мастеру, заявил что ему нет нужды искать Истину, ибо он уже нашёл её в своей религии. Мастер сказал ему на это:
- Жил-был студент, так никогда и не ставший математиком: он всецело полагался на ответы в конце учебника - и уж конечно все они были правильными!
       (Энтони де Мелло)

Оно  молчит о том, что боги всегда любят детей, пьяниц и дураков. Выбери себе подходящее - и будь счастлив!

Когда в глазах человека религия главенствует над верой, дело оборачивается фанатизмом. Временами - чрезмерным. Неправильно это.. и дико.

Церковь не может быть выше Бога - это нонсенс.

Был Сатана рукой Бога правой,
Но смел и дерзок он во многом был. 
А на земле прекрасной и не старой
Мир человеков упоенно жил.

И Сатана сказал с упреком Богу:
- Как можешь ты – великий и святой,
Людей, ничтожных низких и убогих
Любить? Ну что это с тобой?

Их всех, животных, что людьми зовутся,
Необходимо просто истребить.
Ведь им любви ненужно, к власти рвутся,
Готовы Бога своего забыть.

И ранил сердце Бога Сатана.
Не смог снести Он слов уничтожения.
Сказал Он Сатане: "Спускайся в ад.
Испробуй сам всю силу унижения!"

- Как людям шанс даю добраться к небу,
Так и тебе его Я дам. Ступай!
Победа над душей – то вниз ступени.
Твой проигрыш – дорога в рай.

И с той поры, не ведая покоя
Ведет с людьми незримую игру.
Их искушая, зля и беспокоя.
Зимой и летом, в холод и жару.

Он хочет в рай, но искушать он должен.
Не знает сна, покоя и любви.
О, бедный Сатана, ты прямо в ад низложен
И не воздашь покорнейшей мольбы.

И ходит по Земле, считая души.
И искушает он людей, кого на что…
Победа – ад, а проигрыш…что лучше?
Любой ребенок даст ответ на то.

А люди, слепо жизни покоряясь,
Не знают меры в злости и хуле.
И царству тьмы бездумно поклоняясь –
Себе помочь, в погибель Сатане.

Не понимают, что они – лишь пешки
В большой игре у Бога с Сатаной.
И нет "орла" и нету больше "решки".
Ведь ради них мы жертвуем собой.

Чем выше к Богу ты возносишь руки,
За ногу крепче держит Сатана тебя.
Он к Богу хочет, он извлек уроки.
Как извлекаем их и ты и я.

 Бог открыл окно на небе и спросил у меня сегодня: "Какое твоё самое большое желание?"
Я ответилa: "Боже, хорошо смотри за тем, кто читает сейчас это письмо, его семьёй и друзьями - они этого заслуживают. Я их очень люблю!"
 Любовь Бога, как океан. Можно увидеть начало, но конец - никогда!
 Сейчас это письмо начнёт своё действие.
 Ангелы существуют, это правда. Но иногда у них отсутствуют крылья, и мы называем их друзьями.
 Отправь это друзьям и сегодня вечером получишь сюрприз: новость, которую ты хочешь услышать. Это не шутка. Кто-то позвонит тебе и скажет то, чего ты ждёшь. Или ангел принесёт тебе новость во сне. Не нарушай эту цепочку.
Отправь это письмо как минимум 10 людям, которых считаешь ангелами.
Я считаю тебя..

Когда Будда стал просветленным, семь дней он оставался в молчании, думая:
«Какой смысл говорить людям то, что не может быть сказано? И даже если им сказать, они обязательно все поймут неправильно. Более того, если кто-то может понять твои слова, он обязательно сможет найти истину и сам по себе».
История говорит, что тогда боги спустились с небес. Они коснулись ног Будды и стали умолять его говорить.

- Зачем? - сказал Будда. - Девяносто девять процентов людей вообще ничего не поймут, а тот один процент, который поймет, сможет найти истину, даже если я ничего не скажу. Какой смысл что-то говорить?

Боги были озадачены. Логика была верной, но все же что-то было не так, потому что в древние времена будды говорили. Они стали совещаться между собой, как опровергнуть доводы Будды. Они нашли способ, и хорошо, что нашли, иначе
мы лишились бы этих безмерно важных посланий Будды.
Они вернулись и сказали:

-Ты прав; большинство никогда не поймет. И есть некоторые люди, которые доберутся до истины, даже если ты ничего не скажешь. Но разве ты не можешь себе представить, что есть люди между этими двумя группами, на границе между ними? Если ты заговоришь, ты дашь им великий вызов, вдохновение. Если ты не заговоришь, они могут заблудиться. Говори для этих немногих, которые как раз на границе, для тех, кто может заблудиться без твоих слов и найти свет при помощи твоих слов.

 ВОСЕМНАДЦАТЫЙ

Она ушла от меня в восемнадцатый раз. Позвонила через месяц с телефона-автомата.- Загляни ко мне, как стемнеет, - молвила, - важный разговор есть. 

Я как сидел на кухне у своего лепшего камарада, так и побледнел весь - от верхней волосины до нижней - той, из которых войлочная подошва домашних тапок скроена.

- Она звонила? - догадался Лексеич и хитромудро выругался, - чё это она тебе жить нормально не даёт?! Будто неясно между вами что.

- Сказала, чтобы заглянул, - упрямо парировал я, продолжая бледно дрожать - как и полагается в таких случаях, всем телом.

- И что? Ты пойдёшь?

Я опустил глаза в горку недоеденного салата.

- Пойду.

Лексеич матерно пожал плечами и сделал круг на своём головокружительном кресле с откидной спинкой.

- Идиот, блядь, - резюмировал он. В восемнадцатый раз.

Философия Лексеича, примерного семьянина и блестящего однолюба в отношении моих отношений была предельно простой. Уже после первого похождения моей Машеньки в отличное от правого направлении, он рвал и метал, попрекал меня мужицким кодексом чести и умолял дать ей пня под сраку. Закончилось всё тем, что я попросил при мне не называть Машенькины части тела "сракой". Для этой сдобы завсегда имелись и более вкусные названия.

 

[ Читать дальше ]

Для одних людей це був понеділок, для інших - церковне свято, Хрещення, а для третіх, і для мене в їх числі - це був день, коли зв'язок із космосом максимально відкритий для всіх людей. Можливо, останній пункт - це чутки, або вигади, а я - бовдур, який у все це вірить... Принаймні, про відкритість цього каналу казали так само переконливо як і про кризу, і про газ, і про понеділок та Хрещення.

Цілий день я бажав людям доброго настрою та вітав зі святом. Спеціально не казав, що за свято, бо Хрещення хоч і популярне зараз в нашій країні, але не для всих. Чому я так вважаю? Бо це свято не популярне для мене, а значить обов'язково є ще декілька таких бовдурів, які не поважають "споконвічні" традиції свого народу.

Взагалі-то, я вірю в Бога! Я вірю в його всемогутність та мудрість... Але зовсім не вірю жодній церкві. Жодна з религій не розповідає правду про Бога. В церквах, храмах, мечетях та інших релігійних, культових та обрядових місцях, людей просто дурять. Дехто робить це спеціально, заради якоїсь користі для себе, інші це роблять тому, що самі вірять в те, про що розповідають іншим людям. Мені, чесно, байдуже, у кожного своя правда, і кожен несе власну відповідальність за свої вчинки... Згодні?

Трішки шкода людей, які заради матеріальних благ переступають через закони всесвітньої любові, гармонії та доброчинності... Ми приходимо в цей світ ні з чим, и покидаємо його так само ні з чим... Всі скарби нічого не варті нам ДО нашого народження, та ПІСЛЯ нашої смерті... 

Я не проти того, щоб людина жила в достатку та добробуті, але не через страждання інших...

Кхмм... щось я відволікаюсь від основної теми, про що я хотів написати зараз.

Цього понеділка я багато їздив по місту, багато спілкувався із різними людьми... навіть із Дмитром з роботи побалакав трішки. Як мені здалось, встиг зробити багато корисних справ як для себе, так і для інших людей, тому цей день розпочався та продовжувався досить вдало!

Вечір я домовився провести із дівчиною, яка мені дуже подобається... Я її ніколи не бачив, навіть на фотографіях, ми тільки по телефону спілкувались, але вона мені все-одно подобається, та я часто про неї згадую, коли мої думки не зайняті роботою, або пошуком можливостей реалізувати свої плани або виконати обіцянки, коли такі маються (по пріоритетам все має зворотній напрямок: в першу чергу виконую обіцянки, потім займаюсь реалізацієй власних планів, і вже в третю чергу - роботою для (на) інших людей. тому з мене завжди виходив паганий робітник по найму...).

Перед свіданкою з моєю любою незнайомкою я потрапив на збір до Бізнес-центру, де якраз обговорювались питання впровадження на офіційній основі мого Клубу Бізнес-Кіно в самому центрі та відкриття філіалу в арт-залі піцерії, із власниками якої я якраз нещодавно спілкувався та зацікавив їх такою пропозицією. Від мене чекали бізнес-плану... Тобто, хотіли, щоб я розповів, як збираюсь розподіляти гроші, які мають рікою текти до мене, завдяки розробленій мною унікальній системі Клуба!

Все було готово, і розподілення фінансів між відповідальними, зацікавленими та приймаючими участь було обговорено досить швидко і всіх все влаштувало, чому я був несказанно радий! А ось із дівчиною вийшов облом... Вона не знімала слухавку телефона на протязі всього вечора.

Я спеціально довго не повертався додому - блукав по вулицях, щоб будь-якої миті можна було сісти в таксі та поїхати до неї... але завжди настає такий час, коли навіть найцікавіші та найдобріші задуми відступаються перед втомою. Особливо, коли це втома від безрезультатного очикування після безлічі спроб хоч якось заподіяти...

Близько 23:00 я йшов по алеї посеред свого проспекту в напрямку додому - збуджений від багатьох подій та очикувань на неймовірну зустріч і в той самий час трішки засмучений і виснажений. Сніг йшов разом зі мною, лагідно лягаючи на дерева, асфальт та на мене. Це заспокоювало, прибаюкивало і розслабляло.

Мені раптом стало так спокійно та затишно наодинці із собою, що навіть вронив сльозу від задоволення. А потім подивився на небо - воно було темне від хмар і здавалось бездонним.

Тоді я пригадав про те, що сьогодні небо відкрите для всіх, і я можу із ним поспілкуватись. Саме це я і став робити - розмовляти із небом... вголос.

- Привіт! А ось і я. Я буду називати тебе "Всесвіт". Можна? Сподіваюсь, тобі ця назва подобається, бо це твоя суть, ти - всесвіт! А я - Микола... І я хочу тобі багато чого сказати. Я знаю, що ти все про мене знаєш... і про моє минуле, і про моє майбутнє. І що мої думки для тебе - відкрита книга... Але я все-одно вважаю, що просто думати - замало, потрібно ще й карази про свої думки. Як завгодно - словами вголос, або на папері, або діями, або малюнками, або жестами чи дотиками... Кому як простіше, кому як зручніше - але казати!

Перш за все, дякую тобі за те, що ти дарував мені можливість жити тут. На цій планеті, в цьому світі, серед людей, тварин, рослин, планет, зірок, сузірь... Я дякую тобі за те, що я навчився розуміти радість та добро світу, і що навколо мене їх достатньо на все життя! Я дякую тобі за те, що ти надав мені можливість навчатись, розвиватись, зростати як фізично так і духовно. Дякую тобі за те, що ти завжди разом зі мною, що ти завжди навколо мене - ти моя друга мати і мій другий батько! Дякую тобі, мій кращий друже та наставник! Я люблю тебе, Всесвіт, таким, який ти є!

І ще, я звертаюсь до тебе із проханнями. У мене їх багато, але я знаю, що ти все-одно їх обов'язково виконаєш найкращим чином! Я прошу, дай мені більше знань, мудрості та досвіду, щоб я осягнув їх сам, та зміг передати іншим, кому вони потрібні! Я прошу, допоможи мені пройти свій життєвий шлях таким чином, щоб після моєї смерті мене згадували добрим та ласкавим словом! Я прошу, дай мені всі можливі випробування, завдяки яким я максимально реалізую свій потенціал, талант та здібності! І будь ласка, підтримай мене в скрутний момент. Дай мені сили впоратись з будь-яким негараздом - як із власним, так і із лихом будь-якою людини в світі, яка проситиме у мене допомоги.

Я прошу тебе, всемогутній щедрий Всесвіт дай мені міцного здоров'я та розумного добробуту! 

Ще я прошу тебе, познайом мене із дівчиною моїх мрій, щоб я робив щасливою її, а вона робила щасливим мене, і щоб ми кохали друг дружку св'ятим коханням - чистим, щирим, теплим, і завжди розуміли та підтримували один одного. І щоб наші справи та наші діти поєднували нас ще більше, і щоб ми завжди вірили та довіряли і ніколи не обманували друг дружку! 

Любий друже, Всесвіт, дай мені віру та надію, любов та гармонію в житті!

А ще я обіцяю, (і це не взамін на виконання моїх прохань, а просто тому, що хочеться це тобі пообіцяти і обов'язково потім виконати свою обіцянку) що я буду вправним і чемним. Я обіцяю, що буду максимально чесним. Я буду наглядати за своєю зовнішньостю - бо це твій подарунок для мене. Я буду робити ранкові зарядки, чистити зуби, харчуватись здоровою їжою та вести здоровий образ життя, щоб виглядати та почуватись найкращим чином! Я обіцяю берегти себе та піклуватись про все, що є навколо мене. І все це я обіцяю робити для себе та для всіх інших людей так само якби я робив це для тебе.

Я знаю, Всесвіт, що я - маленька частка тебе, так само, як і ти - маленька частинка мене самого. І знаю, що всі ці прохання були як від мене до тебе, так і від тебе до мене. І що ти чув мене так само, як я чув сам себе... І це просто неймовірно... приємно! 

Ще раз дякую тобі, Всесвіт за цю розмову, яка склалась у нас із тобою сьогодні - мені було дуже приємно та радісно! Я люблю тебе! Буду радий поспілкуватись із тобою ще якось найближчим часом!

---

ось така у мене була розмова з Всесвітом на Хрещення, 19 січня 2009 року...

а хтось ще розмовляв з ним того дня?

було б цікаво поділитись враженнями!