Ми не раби???
- 21.08.11, 14:04
- ВАРТА
Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.
Вряд ли показания бывшего президента Украины Виктора Ющенко на судебном процессе против бывшего премьер-министра Юлии Тимошенко можно назвать большим откровением: отставной политик просто повторил заявления, которые и он, и представители его ближайшего окружения делали в период обострения отношений между Ющенко и Тимошенко в последний период пребывания Виктора Андреевича на посту главы государства. Другое дело, что в душном зале суда эти заявления выглядели совсем иначе, чем в период войны президента и премьера. Ющенко пришел на политический процесс – но предпочел этого не замечать. Говорить о политической позиции бывшего президента пришлось его пресс-секретарю – но даже попытки оправдать Ющенко подразумевают, что он относится к судебному процессу против Тимошенко серьезно – как суду, а не как к судилищу.
Собственно, именно такой позиции от Ющенко я и ожидал – он сделал выбор, предопределенный всей его предыдущей политической биографией, убеждениями и интересами. И не он один. Думается, совершенно не случайно именно сейчас прошла совместная пресс-конференция премьера Николая Азарова и одного из его заместителей Сергея Тигипко – пресс-конференция, в ходе которой было объявлено о грядущем слиянии Партии регионов и «Сильной Украины». Почему же обычно осторожный Тигипко пошел на столь решительный шаг – уничтожение собственной политической силы и расставание со сторонниками, которые видели в нем альтернативу Януковичу и Азарову, в крайнем случае их коалиционного партнера, но не подчиненного – именно сейчас?
На это есть серьезные основания. Арест Тимошенко провел в украинском политичеком лагере линию разлома, которую не возможно будет уже ничем заполнить, которая не подразумевает компромиссов и ситуативных коалиций времен 2004-2010 годов. Остаться на политической сцене сможет только одна группа людей – либо те, кто приняли решение об этом аресте, не протестуют против него, поддерживают его своими показаниями – либо те, кто против этого ареста протестует.
Опять-таки, стоит в который уже раз повторить, что речь тут вообще не идет ни о личности Тимошенко, ни о подробностях соглашений, согласованных ею с Владимиром Путиным. Речь идет о самой идее судебного процесса как средства для установления политической монополии и расправы над конкурентом. Тимошенко может нравиться или не нравиться, газовое соглашение может считаться единственно возможным в обстоятельствах, сложившихся на момент его подписания – или непродуманным и некомпетентным, но всё это не имеет никакого отношения к суду. Те, кто это понимает и пытается остановить – думает о будущем Украины. Те, кто считает, что все происходит как надо, тянет страну в прошлое – и неважно какими мотивами он руководствуется, желанием сохранить и упрочить власть, понизить цены на газ или просто ненавистью к Тимошенко. Это касается и политиков, и журналистов, и общества – нужно просто понять это и хотя бы перестать улыбаться и пожимать руку тем, кто оправдывает беззаконие, рассказывает о «чужой войне» или произносит схожие подлости или глупости, в зависимости от развития своего интеллекта и своих нравственных качеств.
Система сбоит – и может устоять, только вооружившись, только создав в стране режим безальтернативной диктатуры. Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.
Может ли выиграть этот союз мертвецов? Да, может – но это будет означать, что и Украина еще пару десятилетий будет мертвой, нищей и обреченной страной, из которой будет бежать все молодое и талантливое, в которой будет процветать все кондовое и безнравственное. Это и есть настоящая цель нового союза, которая вряд ли совпадает с желаниями и мечтами украинского народа.
Політолог Віктор Небоженко спрогнозував, що в разі приходу до влади лідера партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко на лаві підсудних першим опиниться нинішній прем'єр-міністр України і голова Партії регіонів Микола Азаров.
Про це експерт заявив у коментарі Gazeta.ua."Спочатку сяде Азаров. Але у Азарова вже є маса заготовлених документів про важке дитинство, жалюгідне минуле і про важке здоров'я", - додав Небоженко.
На його думку, опозиціонерка Тимошенко зараз вчиться у чинної влади тому, як слід поводитися із своїми опонентами."Я думаю, що Тимошенко багато чому навчиться на ставленні до неї нинішньої влади. У разі приходу на владний Олімп вона вже не дозволить робити з нею те, що противники чинять з нею зараз - принижувати і тримати у в'язниці", - підкреслив політолог.
Разом з тим, на переконання Небоженка, гасло "Бандити сядуть у тюрми" буде здійснене тільки тоді, коли "помаранчеві" політики повною мірою відчують на собі від "бандитів" тиск, переслідування і репресії.
"Насправді, це ж суд не над Тимошенко. Це спроба посадити усіх керівників помаранчевої революції на одну лаву підсудних", - пояснив Небоженко.
Нагадаємо, 5 серпня Печерський суд заарештував екс-прем'єра Юлію Тимошенко. Відповідну постанову оголосив суддя Родіон Кірєєв. На його думку, Тимошенко на волі ухиляється від слідства.
Про це М.ТОМЕНКО заявив сьогодні кореспонденту УНІАН. «Діївлади вимагають від опозиції об’єднання. Влада сама спонукає опозицію припинити дискусію, хто старший і хто впливовіший», - сказав М.ТОМЕНКО.
За його словами, як і прогнозувалося, арешт Ю.ТИМОШЕНКО став «подарунком» Президенту України Віктору ЯНУКОВИЧУ до Дня Незалежності.«Це Піррова перемога для ЯНУКОВИЧА і для його команди. Але це рішення влади безглузде», - сказав він.
За словами М.ТОМЕНКА, всі опозиційні демократичні сили мають забути про внутрішній розбрат та створити спільний комітет захисту України.
Директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала : Поява нових обличч, які покажуть інший шлях для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.
- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?
- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.
І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??
- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?
- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.
- Чому?
- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.
- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?
- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.
- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?
- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.
На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.
- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...
- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.
- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...
- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.
- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?
- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.
- А це можливо?
- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.
- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!
- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.
Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.
- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?
- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.
- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?
- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.
Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...
Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.
А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...
Голова російського громадського об`єднання «Демократичний вибір», співголова незареєстрованої "Партії народної свободи" (ПАРНАС) Володимир Мілов відвідав УНІАН.
Володимире, нещодавно вам і вашому соратнику, російському опозиціонеру Борису Нємцову на шість місяців заборонили виїздити з Росії...
-Так. Моя сьогоднішня поїздка до України багато в чому пов`язана з тим, щоб просто перевірити: випустять мене чи ні.
І як, на кордоні пропустили без проблем?
Так. Нормально. Це рішення було пов`язане з моїм судом з другом Путіна бізнесменом Геннадієм Тимченком. Він просив прибрати слово “Тимченко” з контексту нашої доповіді “Путін. Підсумки”. Причому проти решти змісту доповіді про корупцію він не заперечував. Представникам Тимченка не сподобався шрифт заголовку в цьому спростуванні. І вони попросили закрити нам виїзд з РФ строком на шість місяців за те, що шрифт у заголовку не такий. Це перший в історії Росії прецедент, коли закривають виїзд у нематеріальних справах.
Іронія ще полягає в тому, що сам Тимченко не є громадянином Росії. Він громадянин Фінляндії. Громадянин Фінляндії просить службу судових приставів закрити громадянинові Росії виїзд, і служба судових приставів задовольняє його вимогу за один день. Але владі не сподобався галас, який одразу навколо цього піднявся. І вони зробили крок назад. Але не виключено, що буде продовження історії.
Нещодавно голова правління Газпрому Олексій Міллер в черговий раз заявив, що Газпром знизить ціну на газ для України тільки в разі об`єднання з Нафтогазом. Ви вважаєте можливим таку спорідненість активів, яку так бурхливо обговорюють останнім часом, і які політичні наслідки для України від такого злиття?
Міллер ще загрожував, що газ для України буде по 500 доларів. Я вважаю ідею злиття Газпрому з Нафтогазом і спроби встановити контроль над Нафтогазом - ідіотськими, вони просто суперечать інтересам Росії.
Нафтогаз - це юридична особа, зі своєю бухгалтерією, зі своєю фінансовою історією, зі своїми зобов`язаннями, які ми беремо на свій фінансовий баланс, якщо ми зливаємося. У мене великі питання, навіщо нам це “щастя” треба. Я б не назвав Нафтогаз комерційною мегауспішною компанією, м`яко кажучи. Скоріше навпаки. До того ж система газопроводів Нафтогазу не в дуже доброму стані, вона сильно зношена і потребує великих вкладень у модернізацію. А у нас в Росії купа своїх проблем, у тому числі і в самого Газпрому, в рішення яких теж треба гроші вкладати. Мені здається, це скоріше буде для Росії головний біль.
Якщо Нафтогаз такий вже комерційно непривабливий, то чому Кремлю так кортить дістати українську трубу?
[ Читати далі ]
Еще пару лет назад, сравнивая российских и украинских руководителей, приходилось отмечать, что главное различие между ними - в том, как получена власть.
Владимир Путин за эту власть не боролся ни одного дня - он просто получил ее из рук Бориса Ельцина на блюдечке с голубой каемочкой. Дмитрий Медведев стал президентом по благословению Владимира Путина. Сейчас, когда между участниками пресловутого «тандема» пробежала черная кошка и они никак не определятся, кто же из них пойдет на президентские выборы, никому и в голову не приходит, что могут баллотироваться оба. Потому что оба - чиновники, а не политики. И сама система власти не предполагает политической борьбы, состязательности мнений, конкуренции - разве что ее неуклюжую имитацию.
Украинские политики боролись за власть по-настоящему: на майданах, в телевизионных эфирах, съездах в Северодонецке. Для них был важен каждый голос на парламентских и даже местных выборах. Каждый из них убедился, что пребывание у власти - не вечно. И именно в этом, казалось бы, был главный секрет украинского политического развития. Причем процесс начался отнюдь не в 2004 году. Я бы сказал даже - с первого дня независимости, когда Леониду Кравчуку действительно пришлось бороться на президентских выборах с Вячеславом Чорновилом, Леониду Кучме - с Леонидом Кравчуком, а затем, между прочим, с «каневской четверкой». В отличие от России, где результат любого голосования - даже в вегетарианские ельцинские времена - был, по сути, предопределен - в Украине сомнения относительно этого результата существовали чуть ли не до самого последнего дня. И именно тогда, когда власть, наконец, решилась по российскому примеру назначить преемника и обеспечить результат - все тут же и рухнуло.