Світлана Пиркало, письменниця, Лондон
Мені часто сняться дивні сни про політиків, найчастіше – про Віктора Януковича. Зазвичай я пишу про них до своєї іншої колонки, в «Газету по-українськи», але в останніх двох фігурувала капуста і кухня, тому формально вони ніби підпадають під проект «Кухня егоїста».
Попереджаю одразу: що це все означає, я не маю жодного уявлення, і Фройд, за вдалим висловом письменниці Ірени Карпи, точно плакав би.
Так от, спершу мені наснився теперішній прем’єр: ніби я листоноша, розношу газети по хатах, а в одній із них сидить Віктор Федорович Янукович за великим столом. Стіл застелено зеленою скатертиною з китицями, приглушено світить настільна лампа, як у Леніна, а Віктор Федорович в окулярах, зсунутих на ніс, на вирваному із зошита аркуші пише листа до газети «Сільські Вісті» – про капусту. Що одну половину треба на зиму нашаткувати і заквасити, а другу – покласти у погріб, тільки таким чином, щоб качани один одного не торкалися, бо погниють.
– Федоровичу, – кажу я, – чого ви тут сидите? У вас виборча кампанія, вам же треба їздити по регіонах, агітувати. Що ви оце пишете, гаєте час?
Янукович зиркає на мене поверх окулярів і каже:
– Світлано, ви молоді, нетерплячі, про вибори тільки й думаєте. Вам аби стрибати по регіонах та на мітинги ходити. А людям треба зберігати на зиму капусту. Не всі знають, наприклад, що качани не мають лежати підряд, а хто їм розкаже, якщо не я? От я по суботах і пишу до «Сільських Вістей», бо мені болить кожна капустина.
На цьому сон закінчився. А сьогодні вночі приверзлася Юлія Тимошенко. Ми сиділи на кухні після виборів, голоси вже було підраховано, я бринькала на гітарі пісню «Спроси у меня» із фільму «С легким паром». А Тимошенко психувала.
– Знову уряд треба формувати. Та тільки-но очолиш – як одразу хтось почне підсиджувати. Якщо і вдасться стати прем’єром, то за рік мене точно з’їдять. І це якщо дивитись оптимістично. До того ж – уже треба починати керувати, а в мене ані скіпетра, ані держави.
Мене осяяло.
– Юле, давай так, – сказала я. – Доля твоя дійсно важка: навколо вороги, газові схеми, провокації. Давай заведемо традицію по суботах зустрічатися на кухні: я тобі даруватиму який-небудь символ влади, а ти гратимеш мелодію чергової пісні зі старого совкового фільму. Почнемо прямо зараз: ось скіпетр Петра Першого, а ти давай грай «Мохнатий шмєль».
– Добре, – каже Тимошенко, – хороша ідея. Давай сюди скіпетр, бо вже без нього хоч кричи, і налаштуй гітару.
Я давай готувати інструмент, а він не піддається. Тільки одну струну підтягну, як тут же інша розкрутилась. І ще хтось почав грюкати в двері. Гуп-гуп! Трясь-трясь-трясь! Гуп!
– Кого це принесла нечиста сила? – вилаялася Тимошенко. – Мабуть, Турчинов знову зі своїм газом. Я ж сказала: не турбуйте мене, коли я на кухні.
Трясь! Трясь! Я прокинулася. З’ясувалося, що це дійсно через газ: мужик із газової компанії прийшов знімати дані на лічильнику. Він скидався на якогось індуса, на Турчинова ж зовсім не був схожий.
А наостанок – сон від моєї колеги Ірини Мойсеєнко. Їй також сниться політик, проте лише один: Білл Клінтон. І в її сні також була присутня їжа, але не реальна, а потенційна.
– Було таке, – повідала вона, – що Клінтон мені снився щоночі. Ніби ми з ним на пару читаємо новини в радіостудії, і він мене страшенно дратує: то вступить не там, то підводку не до того матеріалу прочитає. Непрофесійно, словом. А в студії він – бо після отих усіх скандалів (Моніки Левінськи і Поли Джонс) його розжалували з президента аж до радіопродюсера. І тут ми чуємо страшенний крик – наш звукорежисер у паніці вибігає. Нам видно через студійне скло, як двері студії підпирає величезний смугастий тигр, що стоїть на задніх лапах, а передніми лупить у двері. І решту сну ми з Клінтоном не можемо вийти зі студії, бо з’їдять, тигр реве за дверима, і всі про нас забули.
Така от, дітки, капуста. Хоч зовсім спати не лягай.
