Шановний пане Президент!

До Вас звертаються пенсіонери, що проживають у м. Біла Церква, Київської області. Гладкевич Георгій Михайлович – Пенсіонер, Дитина війни, Чорнобилець 4-ї категорії та Інвалід 1 групи (хвороба Паркінсона) та Гладкевич Антоніна Григорівна – Пенсіонер, Чорнобилець 4-ї категорії, Мати-героїня (Указ Президента України № 847\2011  від 23.08.2011 р.).
    Згідно із Конституцією та Законом України «Про звернення громадян» ми звернулися до місцевого відділення Пенсійного Фонду із Претензією щодо: 1)порушення ними вимоги ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою з 1 січня 2006 р. діти війни мають отримувати щомісячно доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; 2) з вимогою сплатити претензійну суму в розмірі 6759 грн.20 коп. заборгованості за 68 попередніх місяців та з пропозицією надалі виплачувати кожного місяця всю належну суму відповідно до Закону України.
                             
    У відповідь на Претензію Пенсійний Фонд м. Біла Церква, в особі керівника гр. Дебольської В.І., повідомив нам, посилаючись на ст.222 ч.2 Господарського кодексу України, що:
 «УПФУ у м. Біла Церква не є суб’єктом господарювання, а відтак правовідносини щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України є адміністративними. Отже на них не можуть поширюватися норми господарського законодавства.  Порядку подання та розгляду претензій у правовідносинах щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України чинним законодавством не передбачено. Враховуючи викладене вище, підстав для розгляду вашої претензії та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду (прийняття \ відмови в прийнятті) в управління ПФУ у м. Біла Церква немає».
            
    До речі, ця відповідь на нашу Претензію зроблена з помилкою і адресована не Антоніні Григорівні, а Ользі Григорівні, про що ми повідомили ПФУ.
Враховуючи попереднє довготривале листування із Пенсійним Фондом м. Біла Церква, з усіх відповідей чиновників Пенсійного фонду видно, що вони не бажають мати справу із пенсіонерами, іноді взагалі не відповідають на запити, або відповідають відписками. Ми не маємо коштів на нотаріусів та адвокатів, не маємо змоги ходити по судах, бо обидва хворі люди похилого віку, а мій чоловік взагалі лежачий хворий, який потребує постійного цілодобового догляду.
З огляду на те, що ми більше не маємо засобів і можливостей добитися встановлення справедливого нарахування пенсії згідно чинного законодавства, ми звертаємося до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, який, зокрема, «є гарантом прав і свобод людини і громадянина» (ст.102 КУ). Згідно із статтею З Конституції України, яка гласить:  «Людина,  її  життя  і здоров'я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та  їх  гарантії  визначають  зміст  і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.  Утвердження  і  забезпечення  прав  і  свобод людини є головним обов'язком держави», просимо Вас прогарантувати наше право на соціальні виплати та пенсію.

    Даний Відкритий лист до Президента України В.Януковича складений мною, журналістом, за документами і листами, що були передані мені разом із зверненням пенсіонерів про допомогу. Для перевірки фактів, в рамках журналістського розслідування ми виїхали на місце, до Пенсійного Фонду у м. Біла Церква. Реакція працівників ПФУ на появу журналістів разом із донькою пенсіонерів була миттєвою. Керівник Пенсійного Фонду гр. Дебольська В.І. в грубій формі вказала нам на двері і відмовилася давати коментарі по справі. Крім того, застосувала звичний для неї прийом виклику охорони для випровадження надокучливих відвідувачів. Цього разу, усвідомлюючи відповідальність за перешкоджання журналістській діяльності, охорона не виконала наказ керівника ПФ. Але, за свідченням не на камеру, охоронець ПФ повідомив, що у такий спосіб гр. Дебольська В.І. розправлялася з багатьма «невгамовними» пенсіонерами і, зокрема, охоронець спостерігав, як минулого разу охоронці силою випровадили доньку пенсіонерів Гладкевич. Взагалі, таку поведінку чиновника можна розцінювати як неадекватну і хворобливу з огляду на те, що Пенсійний фонд не є приватною власністю громадянки Дебольської і що будь-який держпосадовець повинен дотримуватися вимог Закону «Про державну службу». Якщо б не одне пояснення такої поведінки: за інформацією з джерел органів внутрішніх справ, громадянку Дебольську В.І. «кришують» певні особи, прізвища яких буде названо у свій час при відповідних обставинах на підставі доказів. Відомо те, що ОВС у Київській області давно намагаються «приборкати норовливу» керівницю ПФУ, але їм це не дають зробити її «хазяї».
Тому постають риторичні запитання: чому у Пенсійному Фонді, держустанові, в якій посадовці мають надавати послуги громадянам – платникам податків, до людей ставляться як до диверсантів? Чому керівник Пенсійного Фонду, окрім належної державної охорони, найняла за державні кошти ще і приватну охоронну фірму «А1»? Чому керівництво Пенсійного Фонду у своїх відповідях маніпулює статтями Законів, підлаштовуючи їх таким чином, щоб у всілякий спосіб «відфутболити» скаржників, чим створює соціальну напруженість у суспільстві? Кому це вигідно? Згідно позиції керівництва ПФУ в м. Біла Церква, прикриваючись ч.2 ст.222 Господарського кодексу України, пенсіонери взагалі не мають права звертатися із Претензіями до Пенсійного Фонду, бо він не є суб’єктом господарювання! Хоч стаття 1 «Закону про звернення громадян» говорить протилежне: «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій  незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та  скаргою  про їх порушення».
    Отже, виходить, що: 1) комусь вигідно створювати соціальну напруженість у суспільстві через неможливість пенсіонерів добитися законного рішення по пенсіях; 2) відсутній механізм фіксації державної заборгованості перед пенсіонерами; 3) неможливо відстояти свої права на пенсію у законний спосіб через Пенсійний Фонд; 4) пенсіонери неспроможні (фінансово і фізично)  розглядати справи у судах; 5) безперспективність будь-яких спроб реалізувати  позитивне рішення суду через мотив «відсутність коштів у бюджеті»; 6) непереборна протидія держпосадовців у Пенсійному Фонді зводять нанівець будь-які намагання вирішити проблеми з пенсіями.
    До слова, пенсіонери Гладкевич не в змозі ходити по інстанціях, але за досвідом братів по нещастю, які мають досвід пошуку правди по кабінетах виконавчої влади, розуміють, що це марна справа, тому і звернулися безпосередньо до Гаранта їхніх прав.
З огляду на те, що дана справа торкається кожного пенсіонера по всій країні, а це мільйони громадян, очевидно, що вирішення цієї проблеми лежить у комплексному підході на всеукраїнському державному рівні. В серпні ц.р. мені до рук потрапив документ, що містить в собі інструмент урегулювання суспільно-політичної напруженості і являє собою публічний громадянський суд за участю всіх інституцій суспільства, в т.ч. Президента країни. Це дало б змогу знайти колегіальне рішення по багатьох проблемних питаннях і ці рішення були б народними, тобто, легітимними. Автор цього звернення – Таємна Служба Інституту Гарантування Конституції. Назва цього інструменту – «Собор». Для ініціації впровадження такого підходу дане звернення мною було направлене до «Комітету опору диктатурі в Україні» 10 серпня, а також надіслане провідним ЗМІ та журналістам, деяким публічним народним депутатам, ГО «Ніхто окрім нас», навіть передане Ю.Тимошенко у СІЗО. У м. Біла Церква я безпосередньо зверталася до місцевого штабу партії «Фронт змін» і потім до Арсенія Яценюка через його секретаря. Безрезультатно. Напевне, «ФЗ» всі сили кинув на збір підписів.
Не отримавши жодної реакції, це звернення я оприлюднила у статті http://politiko.ua/blogpost67266 Загалом, у моєму списку спілкувань з різними політичними силами, політиками та громадськими діячами на тему їхньої готовності сприяти захисту прав людей понад 30 осіб. Багато хто з них мають і засоби, і можливості, і кошти, аби започаткувати в країні такий процес захисту прав громадян в усіх сферах. Проте, як видно, політичним лідерам більше до смаку витрачати кошти на палатки, мітингувальників та збір підписів під затребуваними гаслами, аніж робити реальну справу. Бо піар завжди приносить миттєві рейтингові результати, не виходячи з кабінету чи ефіру Савіка Шустера.
Власне, я не маю ані коштів, ані зв’язків на телеканалах, ані партійного та людського ресурсу, але як журналіст і громадянка, на свій страх і ризик, звертаюся до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, підтримати ініціативу впровадження публічного громадянського суду і сприяти його реалізації.

Олена Треммері,
Член Асоціації Європейських Журналістів, вільний журналіст.

24.11.2011

Саграда Фамилия

 

Саграда Фамилия (Собор Святого Семейства). Поэтому свое
знакомство с Барселоной можно начать с него. Этот храм,
спроектированный знаменитым Гауди, был постоен в 19 - 20
веках, потом, во время гражданской войны, разрушен и сейчас
восстанавливается. Говорят, будет закончен в 2022 году. А,
может, и не будет...
Строится полностью на доброхотные
пожертвования, поэтому вход в него дороже, чем в другие
места. Но собор того стоит. 

У храма три фасада. Это
северный:


Одна из композиций северного фасада: [ Читать дальше ]

Эксклюзив «НР»: скандальный собор УПЦ МП глазами очевидца

Киев, Июль 12 (Новый Регион) – На минувшей неделе, как уже сообщало агентство, в Киево-Печерской Лавре прошел первый за последние 20 лет Собор Украинской Православной Церкви Московского Патриархата.

Он был спешно созван и вызвал озабоченность верующих, поскольку в повестку Собора включили утверждение новой редакции Устава УПЦ МП. В этом документе, текст которого обсуждается с 2007 года, присутствуют спорные моменты, которые можно трактовать как новые шаги к независимости от Москвы.

РИА «Новый Регион» публикует рассказ одного из участников Собора, пожелавшего не называть своего имени, о том, в какой обстановке проходило заседание, закрытое от прессы.

...8 июля в Киево-Печерской Лавре прошел Собор Украинской Православной Церкви (Московского Патриархата), в состав которого входили архиереи, духовенство и миряне. Этот Собор, ставивший целью продемонстрировать единство рядов УПЦ, стал одним из самых спорных в новейшей церковной истории.

Для начала краткая предыстория.

Перед началом Собора был опубликован проект его Определения, в котором, в частности, говорилось о немедленном, без одобрения Патриарха Московского и всея Руси, вступлении в силу Устава УПЦ, утверждались без разбора и даже перечисления все решения прошлых Соборов епископов и Священного Синода УПЦ, в том числе и спорные документы, принятые в обстоятельствах политического давления.

От членов будущего Собора потребовали единодушно поддержать его предполагаемые решения. Пресс-секретарь Предстоятеля УПЦ протоиерей Георгий Коваленко в предсоборном интервью прямо заявил, что Собор собирается не для дискуссии (!). К сожалению, в ходе подготовки к Собору и в процессе его проведения были заметны и иные проявления административного ресурса.

На состоявшемся утром 8 июля Соборе епископов УПЦ было принято решение отложить одобрение разработанного в 2007 году Устава об управлении УПЦ, который в ряде своих пунктов не соотнесен с Уставом Русской Православной Церкви. А ведь этот общий документ Московского Патриархата был принят в 2000 году при участии всех украинских архиереев, а в 2009 году – одобрен с некоторыми дополнениями участниками Поместного Собора Русской Православной Церкви, среди которых также было множество епископов, священников, монахов и мирян Украины. Поэтому епископы УПЦ, учитывая поступившие в адрес Собора критические замечания, решили создать особую комиссию по доработке и согласованию Устава, поставив во главе ее митрополита Донецкого Илариона.

Звучали, например, такие замечания: Устав образца 2007 г. ничего не говорит о получении святого мира от Патриарха, о необходимости Патриаршего одобрения Устава УПЦ, в ряде формулировок выходит за пределы Томоса Патриарха Алексия II. Поэтому ожидалось, что на Соборе УПЦ не будет обсуждаться касающийся этого устава пункт 6 проекта Определения Собора УПЦ, где, между прочим, говорилось, что Устав входит в силу сразу по утверждении Собором, без всякого упоминания одобрения Патриархом Московским.

Кроме того, на Соборе епископов состоялась дискуссия о внесении поправок в пункт 5 проекта Определения Собора УПЦ. И подавляющее большинство епископов (все кроме одного) проголосовали за то, чтобы не одобрять все без разбора решения Соборов епископов и заседаний Священного Синода УПЦ с 1992 г. до сего дня, но признать утерявшими силу два послания Синода УПЦ от 1993 и 2006 гг, принятые под давлением режимов Кравчука и Ющенко, и содержащие фразу, которую трудно понимать иначе, как выражение намерения в будущем прийти к автокефалии.

После Собора епископов у всех было абсолютное ощущение того, что канонический порядок соблюден.

Но вдруг произошло нечто совершенно неожиданное, что заставило вспомнить об Украинских Соборах начала 1990-х, проводившихся Филаретом Денисенко. Последний, кстати, накануне направил послание Собору, в котором фактически пытался убеждать его участников, что для них самым лучшим будет пойти по пути разрыва с Москвой – то есть повторить путь анафематствованного раскольника двадцатилетней давности.

Что же произошло? Лица, ответственные за подготовку документов Собора УПЦ, решили просто проигнорировать решения прошедшего два часа назад Собора епископов УПЦ.

Тут сыграла свою роль и неразбериха перед Собором, вызванная молниеносностью его созыва, выбором делегатов от ряда епархий на собраниях благочинных, а не на Епархиальных собраниях, от которых повестка дня Собора была сокрыта, т. к. все предсоборные документы рассылались только епископам с пометкой «конфиденциально».

Такие, вызывающие большие сомнения в своей легитимности, выборы делегатов Собора привели к тому, что среди них оказались нецерковно настроенные лица, устраивавшие выкрики во время заседания и срывавшие выступления других делегатов.

Участникам Собора УПЦ был роздан проект Определения Собора УПЦ, полностью игнорирующий решения Собора епископов. Это был в полном виде старый, неисправленный текст. Участникам кулуарно сообщили, что это просто техническая проблема, что все изменения Собора епископов будут объявлены на Соборе и учтены в тексте. Да и любые другие предложения могут свободно выноситься на обсуждение. Ничего этого на Соборе не было.

Несмотря на протесты ряда делегатов, пункт об утверждении Устава оставили в силе, выступающих с мест закрикивали известные автокефалисты – митрополит Черкасский Софроний и закарпатский лидер «Руха», ректор печально известной коррумпированной Ужгородской богословской академии архимандрит Виктор Бедь, пытавшиеся превратить Собор в политический митинг с подавлением оппонентов.

Но будем последовательны. Большую часть Собора заняла обширная речь митрополита Владимира, которую со второй страницы и до конца читал уже его секретарь. В ней содержалось упоминание о норме, согласно которой Устав УПЦ обязательно одобряется Предстоятелем Русской Православной Церкви Устава РПЦ. Однако эти важные слова впоследствии почему-то были проигнорированы. Были избраны только Мандатная и Редакционная комиссии, которые во время Собора ни разу не собирались отдельно и не заседали. Не были созданы все положенные соборные органы, а голоса подсчитывал председатель Мандатной комиссии. Лишь после всех голосований вспомнили о Счетной комиссии и проголосовали за придание ей статуса Счетной, что странно и с канонической, и с юридической точек зрения. Все замечания о том, что при отсутствии полноценных рабочих органов и их реальной работы, при несоблюдении процедуры, отказе дать слово делегатам, Собор будет нелегитимен, остались без ответа. На утверждение собственно итогового соборного документа отвели около сорока минут, выступающих постоянно торопили, взвинчивая темп, сбивая с толку и нагнетая психологическое давление.

Ожидалось, что должно начаться внесение поправок Собора епископов, но ведущий заседание вопреки всем правилам, предложил в качестве варианта проголосовать Определение Собора в целом. Т.е. заранее был приготовлен вариант игнорирования решений Собора епископов. Все протесты и требования выполнить решения окончившегося несколько часов назад Собора епископов были отклонены. Озвученное предложение ввести процедуру тайного голосования, дабы избежать психологического давления, само не было поставлено на голосование, что явилось очередным нарушением регламента и норм соборности. Несмотря на требования продолжить дискуссию по 6 пункту Определения, содержавшему ключевое положение об утверждении Устава, вопрос был поставлен на голосование, а протестующих и требующих предоставить слово просто перекричали.

Крайне важно запомнить, в какой формулировке был проголосован 6 пункт Определения: Утверждается Устав 2007 года и точка, конец 6 пункта, это было особо подчеркнуто.

На замечание, что, вводя Устав в силу без одобрения Патриарха, мы нарушаем права Патриарха Московского, первоиерарха нашей Церкви, архиепископ Переяслав-Хмельницкий Александр встал и заявил, что сегодня утром он и Блаженнейший Митрополит Владимир говорили с Патриархом Кириллом по телефону, и Святейший якобы заявил, что он не обнаружил в Уставе УПЦ никакого попрания прав Предстоятеля РПЦ. Это стало решающим фактором, по Собору пошел говорок: ну уж, раз сам Патриарх не против...

Защитники единства Русской Церкви были представлены, таким образом, в роли юродивых, которые уже и с собственным Патриархом спорят.

Но и это, принятое с таким давлением, сомнительное с канонической точки зрения решение было сфальсифицировано после Собора и опубликовано с добавкой: Устав УПЦ вступает в силу с момента принятия Собором (6 пункт). Т. е. было добавлено, что Устав действителен и без одобрения Патриархом. Такое искажение решения Собора стало попранием соборности, беспримерным в новейшей церковной истории.

По пункту пятому Определения Собору было устно объяснено, что мы утверждаем все постановления Соборов и Синодов лишь с 2007 г. Но на официальном сайте УПЦ было опубликовано Определение, 5 пункт которого гласит, что Собор утвердил все постановления с 1992 г. Т. е. произошла еще одна серьезная подмена.

Все остальные предложения вернуться в каноническое поле, учесть решения Собора епископов, внести поправки вновь и вновь игнорировались. Большинству пытавшихся выступить просто не дали этого сделать. В завершение сквозь шум прозвучал призыв: Голосуем за Определение в целом!

Лишь один голос был посчитан «против». Второй руки, тоже поднятой «против», глава Мандатной комиссии попросту не заметил. А большая часть делегатов, сидевших сзади, вообще не слышала, о чем идет речь, что голосуется. Поэтому после быстро последовавшего закрытия Собора многие делегаты недоуменно вопрошали: А почему мы не голосовали за Определение Собора в целом? Когда им объясняли, что такое голосование уже прошло, они отвечали, что думали – речь идет об изменениях в пятом пункте. Это и не удивительно. Ведь редакционная комиссия не заседала, и вариант Определения в окончательном виде с учетом исправлений не был не то что роздан, он не был даже оглашен участникам Собора председателем Редакционной комиссии.

За что же делегатам было голосовать? За то ли, что существует лишь виртуально, и уже после Собора будет написано так, как это угодно Редакционной комиссии, уже полностью подконтрольной организаторам того церковно-правового бесчиния, которое было устроено на Соборе?

Стоит ли говорить, что в таких условиях не удалось даже вынести на обсуждение Собора важный вопрос об уточнении термина «политическое Православие». Осуждение этой малопонятной концепции Архиерейским Собором УПЦ 2007 г., по мнению многих, вступает в противоречие с Основами социальной концепции РПЦ и документом РПЦ «Общественная деятельность православных христиан» и дает слишком большой простор для толкований, что и было уже использовано на практике.

Покидая Собор, многие делегаты были в растерянности. Тут и там слышались негромкие фразы: «Это беспредел», «Собор закатали в асфальт». А некоторые, кто еще помнит начало 90-х, сравнивали настоящий Собор с филаретовским собором 1991 г., члены которого были принуждены проголосовать за прошение к Патриарху о даровании автокефалии.

И еще раз о соборности. Итоговый документ Собора епископов УПЦ, закрепляющий результат голосования членов этого Собора, до сих пор официально не опубликован.

© 2011, «Новый Регион – Киев»

http://nr2.ru/kiev/

Протоиерей Евгений Максименко: Слава Богу, что пока нам не придется взирать на «обратную сторону Луны»!

Исследуя «горячие следы» Собора УПЦ 2011 года, нужно использовать все тот же проверенный веками вопрос «А кому это выгодно?» Если обратиться к раскольнику Филарету Денисенко, то совершенно очевиден буден ответ – выгода раскола в УПЦ на укронационалистических «автокефализаторов» и российских «экзархаторов» на стороне первых. Российские «экзархаторы» — это следствие, реакция православных верующих УПЦ на слишком бурную деятельность «автономников», как замаскированных в УПЦ, так и откровенных, вроде филаретовцев.

Перед Собором Блаженнейший Владимир сказал, что все свершится по Воле Божией – так и произошло. Слава Господу! Но вот вопрос: для чего кому-то было так яростно желать повернуть к миру «обратную сторону Луны»? Хотя ясно, что по попущению Божиему это происходило и произошло, что должно было иметь место для вскрытия «фурункулов» «лексусизма», «папизма» и иных прелестей в среде духовенства от власти над людьми. Когда будет следующий Собор – Бог весть. «Юбилейность» — это здорово, но фанфары отгудят, шуты снимут костюмы, а проблемы останутся. Печально, что не обсуждено перед Собором множество вопросов по причине его стремительной подготовки. Но, Милостию Божией, создана постоянно действующая комиссия во главе с Высокопреосвященнейшим Митрополитом Илларионом, а стало быть, есть вероятность предоставить соборному мнению обсудить неозвученное. На какие вопросы нужны ответы:

— Святое Миро. Кто изготавливает, освящает и преподает? Как и прежде Святейший Патриарх Московский и всея Руси? Тогда нужно это утвердительно обозначить.

— Не только синодальное, а громкий, четкий соборный ответ по поводу «борьбы с ИННизацией». Ясно, что утверждены решения предыдущих Синодов, но эту тему нужно особо выделить. Пора прекратить практику отлучения от Исповеди и Причастия Святых Христовых Таин тех, кто имеет ИНН, категорически запретить смаковать эту тему в православной литературе, но и в то же время, дать четкий ответ, что любое вмешательство в личную жизнь со стороны государства не может быть применительно.

— Царепоклонство.  Продолжающаяся слишком бурная деятельность некоторых архиереев и священников с мирянами к возрождению «православной монархии», ведет только к созданию внутрицерковных сект. Необходимо категорически запретить установку «царских поклонных крестов», «царскую десятую частицу» на Проскомидии. Утвердительно огласить вне церковного закона литературу, отклоняющую народ Божий от соборного церковного устройства, но ведущего во власть самочиния надуманной сегодня монархии. В этом контексте категорически запретить существующую практику проведения «царской литургии» и иных Богослужений с покаяниями в убийстве св. царственных мучеников и прошениями к «правительствующему синоду» или «царю».

— Запретить священникам, вплоть до определенных прещений, «забывать» или умышленно не поминать по имени Святейшего Патриарха, равно, как и Блаженнейшего, как «господина и отца», что также способствует внутрицерковному сектантству и удалению от соборности.

— Только через благословение Святейшего Патриарха и, установленную Св. Собором РПЦ схему, производить рукоположение во епископы УПЦ. Однозначно установить минимальный возраст рукоположения во епископы и ограничение сроков возведения в очередной сан.

— ОВЦС УПЦ должен быть структурным подразделением ОВЦС РПЦ.

— Для избежания «папизма» со стороны правящих архиереев, вернуться к практике запрещения в служении священников только лишь через епархиальный и синодальный церковные суды, с последующим изучением и решением Св. Синода.

— Принять механизм определения количественной целесообразности рукоположения священников правящими архиереями.

— С целью исключения создания «клубов по интересам», «панибратства» и «симонии», изучить и утвердить практику первоначальных требований и епархиальных соборных решений к священникам при создании епархиальных советов, определении на должность духовников епархий, епархиальных отделов и благочинных церковных округов.

— Создать и утвердить РПЦ единый для Руси механизм образования православных общественных организаций, братств, сетричеств, как на всецерковном, так и на епархиальных уровнях.

— Создать однозначную практику изучения и пресечения появляющиеся самочинных попыток духовенства на местах являть народу «чудеса» с «мироточением», произрастанием внутрииконных цветов, «возвеличиванием» появления на заборах, стенах клубов, фабричных зданиях Лика Спасителя или Богородицы  и т.п.

Вот это минимум, на мой взгляд, вопросов, оставшихся после Собора.

В очередной раз, после ситуации вокруг Собора УПЦ 2011 года, убеждаюсь в крайней необходимости изменения наименования http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=31385 титула Святейшего на «Патриарх Киевский, Московский и всея Руси». Именно в этом изменении есть тот «русский мир», которого так страшатся раскольники и униаты, но твердо несомый Святейшим Патриархом Кириллом в наши умы. «Русскость» — это не «российскость», чем многие из укронационалистов прикрываются. «Русскость» — это от Киевской Руси и именно эту корневую основу Православной Веры дарует всем Святейший Патриарх Кирилл.

В очередной раз убежден и в необходимости, как минимум, создания по всей территории Руси (Россия, Украина, Белорусь) Общественных приемных Святейшего Патриарха, и, как максимум, создание митрополичьих округов из числа митрополитов, напрямую подчиненных управлению РПЦ.

В очередной раз убеждаюсь, в необходимости немедленного создания на территории Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры Официальной Резиденции Святейшего Патриарха и создания резиденции Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры в Москве.

Нам нельзя быть такими обозленными ни вообще, ни в частности на кого из архиереев, но срочно следует вытаскивать свои бревна из своих же глаз, равно, что и им сделать это же. Господь попустил суету и напряженность подготовки Собора УПЦ 2011 года, чтоб мы паки и паки увидели себя, «лежащими в калу» своих осуждений и грехов. Давайте покроем любовью грехи и пригрешения наших братьев и архипастырей, воссоединив наши молитвы в Единой Святой Соборной Апостольской Церкви во главе с ее Первоначальником Господом нашим Иисусом Христом под земным управленчеством Святейшего Патриарха Кирилла. Сегодня не нужны недомоленность или перемоленность, не нужны сиюминутные земные сладости в виде «лексусости» и «златозапоночности», а нужны примеры скромного православного поведения духовенства и мирян, катехизация, миссия, к которым призывает Патриарх Кирилл.

http://xpx-kurilovka.blogspot.com

читать также по теме:

Ухвала Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року Июль 9 2011

Украинская церковь осталась с Москвой Июль 9 2011

Состоялся Собор епископов Украинской Православной Церкви Июль 8 2011

Святіший Патріарх Кирил благословив проведення Собору Української Православної Церкви Июль 7 2011

Проект Ухвали Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року Июль 7 2011

Архиепископ Александр (Драбинко) о Соборе Украинской Православной Церкви Июль 4 2011

Відбулася прес-конференція «Справжня мета проведення Ювілейного Собору УПЦ» Июль 3 2011

Уперше за 19 років скликається Собор Української Православної Церкви Июнь 30 2011

УВАГА! 8 липня в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбудеться Собор Української Православної Церкви Июнь 30 2011

Ухвала Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року

Ювілейний Собор Української Православної Церкви, що відбувся з волі Божої у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, заслухавши доповідь Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та підбиваючи підсумки діяльності Української Православної Церкви за період від останнього Собору УПЦ, що відбувся 26 червня 1992 року, ухвалив:

1. Піднести подяку Богові за Його милість до нашої Святої Церкви, яка після десятиліть атеїстичних гонінь ХХ століття відродила своє повноцінне життя та канонічний устрій, молитвами святого апостола Андрія Первозванного, святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, святих рівноапостольних великого князя Володимира і великої княгині Ольги, святого благовірного великого князя Ярослава Мудрого, святителів Київських Михаїла, Іларіона, Петра, Олексія, Петра, Філарета, священномучеників Макарія, Володимира і Костянтина та всіх новомучеників і сповідників, преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія Печерських, Іова і Амфілохія Почаївських, Іоанна Святогірського, Олексія Карпаторуського, Лаврентія Чернігівського, Кукші Одеського і всіх святих.

2. Від Повноти Української Православної Церкви подякувати Предстоятелю УПЦ Блаженнішому Митрополитові Київському і всієї України Володимиру, мудрим керівництвом та молитвами якого спасенний корабель нашої Церкви долає буремне море сьогодення. Засвідчити наш послух Матері-Церкві, Її Предстоятелю та просити Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й надалі бути гарантом нашої єдності в союзі миру (Єф. 4: 3).

3. Ще раз засвідчити нашу молитовну та канонічну єдність з Руською Православною Церквою, через яку Українська Православна Церква з’єднана з усіма Помісними Православними Церквами.

4. Піднести подяку Богові, дивному у святих Своїх, за те, що явив нам 260 нових Своїх угодників, яких прославила Українська Православна Церква за останні 19 років. Закликати духовенство і вірних нашої Святої Церкви до наслідування прикладу новопрославлених святих, зведення на їхню честь храмів та монастирів, а також поширення їх шанування.

5. Затвердити всі дії та рішення Священного Синоду та Соборів єпископів Української Православної Церкви, що відбулися у період між Соборами Української Православної Церкви — від 26 червня 1992 року до 8 липня 2011 року.

6. Керуючись пунктом 18 розділу VІІІ «Статуту Руської Православної Церкви» та пунктом 7 розділу ІІ «Статуту про управління Української Православної Церкви», Собор Української Православної Церкви ухвалює «Статут про управління Української Православної Церкви» в редакції, ухваленій Собором єпископів Української Православної Церкви 21 грудня 2007 року. «Статут про управління Української Православної Церкви» набуває чинності з моменту ухвалення.

7. Від Повноти Української Православної Церкви схвалити діяльність Синодальних установ, єпархіальних архієреїв, духовенства, чернецтва та вірних Української Православної Церкви, спрямовану на відродження храмів і монастирів, розвиток місіонерської, просвітницької, виховної та освітньої роботи, соціальне служіння ближньому та доброчинність. Закликати всіх вірних нашої Святої Церкви й надалі зростати від сили в силу, щоб ті, хто бачать наші добрі справи, прославляли Отця нашого Небесного (Мф. 5: 16).

8. Від Повноти Української Православної Церкви подякувати державній владі України за добрі справи й наміри, за повернення храмів і монастирів та допомогу в їх відродженні. Також висловити сподівання, що трагічні для нашої Церкви події буремних 90-х років ХХ століття назавжди минули, що влада і політики не намагатимуться використовувати Церкву задля досягнення тимчасових земних інтересів.

9. У рік 20-ліття Незалежності України піднести подяку Богові за Його милості та випробування, що були явлені нашому народу та нашій державі, й закликати вірних чад Української Православної Церкви посилити свої молитви за мир, спокій і добробут нашого народу, щоб Господь дарував нашій владі та війську мудре правління, щоб провадити нам життя тихе й мирне у всякому благочесті і чистоті (1 Тим. 2: 2).

10. Від Повноти Української Православної Церкви висловити сподівання на подальший конструктивний розвиток церковно-державних відносин на засадах партнерства та взаємної поваги заради служіння народові України і звернутися до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України з проханням у межах своїх повноважень сприяти вирішенню таких питань:

— Внести поправки до Законодавства України, які нададуть можливість Українській Православній Церкві набути статусу юридичної особи та засновувати власні навчальні заклади всіх рівнів. — Ввести вивчення основ християнської етики, православної культури та Закону Божого у навчальних закладах усіх рівнів від дитячого садка до найпрестижнішого університету й надати Церкві можливість брати участь у підготовці викладачів релігійних, релігієзнавчих, краєзнавчих та етичних дисциплін для державних і приватних навчальних закладів. — Створити дієву систему захисту суспільної моралі та унеможливити пропаганду розпусти і гріха. — Підтримати створення і поширення духовно-просвітницьких інформаційних проектів на телебаченні, радіо та інших ЗМІ, метою яких є духовне відродження та виховання дітей і молоді. — Об’єднати зусилля Держави і Церви, спрямовані на подолання бідності та організації служіння ближнім, зокрема людям похилого віку, сиротам, хворим та людям з особливими потребами. — Створити систему військового духовенства (капеланства) та сприяти подальшому розвитку духовної опіки пенітенціарної системи та лікарень. — Ввести мораторій на приватизацію колишнього церковного майна й визначити механізми його повернення для відновлення справедливості, забезпечення життєдіяльності Церкви та організації її соціального та благодійного служіння. — Розглянути можливість повернення або надання землі монастирям і парафіям для ведення сільськогосподарської діяльності. — Забезпечити охорону і збереження культурної та духовної спадщини нашого народу, його історичних пам’яток і святинь. Церква не заперечує необхідності існування музеїв-заповідників, галерей, архівів, запасників та книгосховищ, але впевнена, що церковні цінності і пам’ятки, що були силою забрані у віруючих богоборчою владою, мають бути повернуті у власність справжніх господарів — Української Православної Церви та інших релігійних організацій, у яких вони були забрані.

11. Від Повноти Української Православної Церкви закликати братів і сестер, які відійшли від Матері-Церкви й перебувають поза її благодатною огорожею, до покаяння та повернення в дім Отчий. Позиція Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу є принциповою і залишається незмінною: відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви.

Біблійна притча говорить, що повернення до дому Отчого не є принизливим чи образливим. Наші обійми відкриті, і серце прагне об’єднатися довкола євхаристичної Чаші, щоб свідчити, що Христос посеред нас.

12. Від Повноти Української Православної Церкви підтримати зусилля Священноначалія, спрямовані на відновлення єдності українського Православ’я. Закликати всіх вірних Української Православної Церкви молитися за повернення до Церкви тих, хто від неї відокремився, за припинення ворожнечі, за примноження любові та відновлення заповіданої Господом єдності.

13. Від Повноти Української Православної Церкви засвідчити, що нинішній канонічний статус Української Православної Церкви як незалежної в управлінні самокерованої Церкви з правами широкої автономії, наданий Томосом Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ 27 жовтня 1990 року та затверджений Помісним Собором Руської Православної Церкви 28 січня 2009 року, на сьогодні є оптимальним. Статус УПЦ надає їй можливість нести своє спасенне служіння та вдосконалювати внутрішній канонічний устрій. Статус УПЦ є запорукою збереження її внутрішньої єдності та фундаментом для відновлення єдності українського Православ’я.

14. Від Повноти Української Православної Церкви засвідчити важливість і необхідність зведення у Києві Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. Подякувати всім, хто вніс свою пожертву на будівництво цього собору та всіх інших храмів і монастирів Української Православної Церкви. Нехай Всещедрий Господь дарує вам «замість земного — небесне, замість тимчасового — вічне, замість тлінного — нетлінне» (з Літургії Василія Великого).

Ювілейний Собор Української Православної Церкви засвідчує, що Українська Православна Церква є Церквою Христовою, яка об’єднує віруючих України незалежно від їхньої національності, раси, політичних поглядів або соціального статусу. источник: http://orthodox.org.ua/

читать также:

Святіший Патріарх Кирил благословив проведення Собору Української Православної Церкви Июль 7 2011

Проект Ухвали Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року Июль 7 2011

Архиепископ Александр (Драбинко) о Соборе Украинской Православной Церкви Июль 4 2011

Відбулася прес-конференція «Справжня мета проведення Ювілейного Собору УПЦ» Июль 3 2011

Уперше за 19 років скликається Собор Української Православної Церкви Июнь 30 2011

УВАГА! 8 липня в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбудеться Собор Української Православної Церкви Июнь 30 2011

Украинская церковь осталась с Москвой На Украине впервые за 20 лет прошел собор Украинской православной церкви Московского патриархата

ТЕКСТ: Александр Адаменко (Киев), Эля Вермишева

Впервые за 19 лет Украинская православная церковь (УПЦ)

Московского патриархата созвала собор духовенства и мирян. Вопреки опасениям и прогнозам, собор не стал принимать документы, инициирующие большую степень независимости от Москвы. Впрочем, эксперты считают, что «украинский крен в сторону независимости не остановить». В пятницу возле Киево-Печерской лавры, в которой проходит собор Украинской православной церкви (УПЦ) Московского патриархата, собралась около 200 мирян, которые опасались, что украинские епископы хотят отсоединиться от Москвы. Пока проходили заседания собора, протестующие читали молитвы, в их руках были плакаты «Нет оранжевому расколу в церкви» и «Не дадим Драбинку церкви».

Эту группу возглавлял недавно отлученный от церкви киевский кардиолог Валентин Лукияник, руководитель Союза православных братств Украины.

Буквально за несколько дней до собора он выступил на украинском сайте «Обозреватель» с резкой критикой духовенства УПЦ, обвинив архиереев в симонии (торговле церковными должностями), любви к роскоши и других грехах.

Протестующие были настроены крайне враждебно, обзывая «сатанами»

всех, кто пытался вступить ними в дискуссию. После завершения собора к протестующим вышли делегаты, однако диалога не получилось: группа обвинила их в желании порвать с Москвой. «Люди пришли покричать, а не выслушивать аргументы», — заявил протоиерей Георгий Коваленко, пресс-секретарь главы Украинской православной церкви митрополита Владимира.

Собор проходил в Трапезном храме Лавры согласно протоколу: доклад киевского митрополита, награждение нескольких епископов, присвоение киевскому митрополиту звания «Герой Украины». Собор рассмотрел вопрос о Высшем церковном совете УПЦ, решив переименовать его в Координационный совет — совещательный орган при главе церкви, курирующий деятельность синодальных отделов. Собор утвердил решения о создании новых епархий УПЦ — Джанкойской, Днепродзержинской и Уманской.

Но, когда дело дошло до обсуждения того пункта повестки дня, который мог хотя бы потенциально означать изменения в уставе УПЦ, с критикой подобных изменений выступили представители Одесской и Донецкой епархий.

Камень преткновения в том, может или нет патриарх Кирилл утверждать устав УПЦ. Архиепископ Александр Драбинко за несколько дней до собора говорил, что раз УПЦ существует «на территории государства Украина», то, «согласно украинскому законодательству, гражданин другой страны не имеет юридического права утверждать официальные документы Украинской церкви. Повлиять на решение собора УПЦ, выразив свое мнение, патриарх, конечно, может. Но он не будет утверждать сам устав».

Именно этот пункт и вызвал критику Одесской и Донецкой епархий. «Церковь идет не туда», — заявил во время своего выступления делегат от Донецкой епархии Виктор Нусенкис, один из главных спонсоров УПЦ.

Впрочем, до бурных обсуждений дело не дошло. «Был нормальный обмен мнениями», — говорит присутствовавший при прениях отец Георгий Коваленко.

В итоге было найдено компромиссное решение: устав УПЦ был принят в старой редакции (от 2007 года), а все поправки к нему, из-за которых и начались обвинения в желании дистанцироваться от РПЦ, будут обсуждаться позже специальной богословской комиссией под руководством донецкого митрополита Иллариона, вполне лояльного к РПЦ.

Накануне собора несколько экспертов выступили с сенсационными заявлениями, что готовящийся собор уволит киевского митрополита Владимира и назначит фактическим руководителем церкви его ближайшего помощника — 33-летнего архиепископа Александра Драбинко. Высказывались также предположения, что УПЦ примет новую редакцию своего устава, согласно которому влияние Московского патриархата на процессы в УПЦ будет сведено на нет.

«Все эти слухи не подтвердились. Произошло то, о чем ранее говорило

священноначалие», — говорит протоиерей Георгий Коваленко, пресс-секретарь митрополита Владимира. Как раз накануне тот же архиепископ Александр Драбинко на пресс-конференции в Киеве опроверг эти опасения: «Подобные слухи — плод фантазии авторов этих публикаций».

Формально ни в каком документе собора нигде прямо не говорится о желании создать отдельную церковь.

Однако сам факт поспешного созыва собора за три недели до ожидаемого визита главы РПЦ патриарха Кирилла на Украину может говорить о стремлении Киевской митрополии лишний раз подчеркнуть свою независимость.

Возможно, именно поэтому сам патриарх Кирилл в тексте благословения на проведение киевского собора пожелал «всем участникам собора помощи Божией в принятии мудрых решений, направленных на укрепление единства Русской православной церкви».

Беспокоятся о единстве с Москвой не только в самой РПЦ, но и в Киеве. За два дня до собора УПЦ несколько мирских организаций провели в Киеве альтернативное собрание. Здесь не были представлены ни архиереи, ни священники. Основным требованиям собравшихся было сохранение единства с Московским патриархатом. Во всех официальных комментариях, да и в документах собора прямо говорится о том же самом.

На первый взгляд, сами протестующие требуют того, с чем согласны и делегаты настоящего собора. Однако, как отмечают эксперты, находясь в формальном подчинении у Москвы, УПЦ на самом деле имеет больше независимости, чем даже Украинская греко-католическая церковь от Ватикана. С 1990 года Киев сам решает кадровые и финансовые проблемы. Источники в Киевской митрополии говорят, что патриарх Кирилл неоднократно высказывал недовольство тем, что Украинская церковь сама выбирает новых епископов, не советуясь с Московским патриархатом. Но и после высказанных Кириллом претензий и заверений в вечной дружбе со стороны УПЦ синод украинской церкви продолжает делать то же самое: так, 19 июня 2011 года был посвящен в сан епископа Кременчугского 33-летний архимандрит Николай Капустин, за два дня до этого был назначен новый епископ в Шепетовку.

По мнению наблюдателей, УПЦ МП в дальнейшем будет стремиться к большей независимости, а у Москвы вряд ли будут реальные шансы что-то изменить.

«Москва еще обладает какими-то рычагами для того, чтобы заставлять УПЦ МП соблюдать приличия, а не делать мгновенно то, что захотелось. Но думаю, что украинский крен в сторону независимости не остановить. Так или иначе у УПЦ МП есть объективная потребность быть независимой в своих действиях. Москва же тут старшая сестра, которая хочет что-то диктовать», — заявил «Газете.Ru» научный сотрудник Центра изучения Восточной Европы Бременского университета Николай Митрохин. Как отмечает эксперт, по общей численности верующих и по богатствам церкви УПЦ МП как минимум не меньше российской части патриархата, «поэтому чувствует себя уверенно, хотя и есть в ней большая фракция любителей, но центральная часть Украины, где расположена основная часть приходов, тяготеет к независимости, и на это сложно как-то повлиять».

источник:http://alchevskpravoslavniy.ru/

http://odnarodyna.com.ua/articles/14/2007.html

Частина 1

 

    Уявіть, що ви мешканець древнього Києва,- десь так 10 століття від Різдва Христовового...

    Ви – рибалка, гончар, злодій, ювелір, поважна, або знатна людина – одним словом киянин.

  Нещодавно, – років 50 тому, – запровадили нову віру – християнство і відповідно звели на княжому подвір*ї церкву з каменю - Десятинну. Хоча з капища, що неподалік, вітер ще не розвіяв жертовний попіл.

    Але – нові церкви, (а їх більшає), - то не просто алтарі – то цілі собори, що будуються на кам*яних стовпах, перекритих дивними витворами заїжджих майстрів – апсидами, напівциркульними склепіннями, куполами. Стіни відтиньковані та щедро прикрашені всередині білим мармуром, золотом, смальтою, гаптованим рядном. Під головним куполом (меньших - кілька) – величний простір, що пнеться вгору, не зважає на  тяжіння і за чутками поєднаний з самим Богом...

Під куполом, під час служіння, може стояти князь, його найближчі та духівництво.

У середньому нефі, що з грецької перекладається, як "корабель" – середньому найбільшому приміщенні -   родовиті та майновиті городяни, шановні гості, дружинники, у меньших – бічних нефах – меньший люд: ремісники, убогі, але всі - хрещені...

У бабинець виганяють нехрещених (оглашенних) та й там же стоять жінки... Нова релігія не жалує жінок, вона і відносини подружні регламентує... Плотське вважає за гріх... Отже і князеві довелось відмовитись від стосунків з 600-ма своїми дружинами і взяти одну – принцесу Анну з константинопольського двору...

Коли згодом великий київський князь Ярослав, прозваний Мудрим, вирішує будувати (чи за новими дослідженнями - добудовувати) - головний собор на честь Софії Премудрості Божої, на то він має для цього багацько підстав.

Ярославові, змолоду, дісталась батькова княжа вотчина – Новгород. Новгородці, не тільки заможні і вправні, – вони сміливі і розумні, могли і князя спровадити, бо цілком вірно вважали себе тією громадою, що й керує містом. Військова адміністрація потрібна ім більше для порядку і традиційного головування під час прийняття важливих зовнішньополітичних рішен...

З тими ж киянами – важче і простіше...  Вони веселіші і жвавіші, не знехтують вигодою, але й честь збережуть...Іх захоплює краса і воля...

Сіверці, трохи похмуріші за киян, запальніші, собі на думці, суворі, але не настільки як новгородці...

Зібрати докупи державу з настільки різних племен, та й ще з окремими віруваннями намагалися багато князів; за Святослава і Володимира Київського, - «з огня й меча», - перейшли  до підпорядкування Словом. Один дух повинен об*єднати кривичів і древлян, сіверців і новгородців...

А вмістилищем того Духу має стати - Собор.

Цього року національний заповідник Софія Київська має святкувати 1000 від дня заснування.