Над зачарованим над бором,

Де на гілках куняє мох,

Горох налущила Тодора,

Звичайний зоряний горох.

А небо добре, неозоре,

Там місяць є, і правда є.

І знову снилося Тодорі,

Як ніч з калюжі всесвіт п’є.

малюнок Олега Шупляка

 

До тіла ночі притулюся,

Помовчу в неба на краю,

І синій сон у сині вуса

Сховає посмішку свою.

І буде мир, і буде воля,

І щезне сум, і щезне глум,

І чумаки насіють солі,

І я посію жменьку дум.

 

Гуаш. Сто разів ієрогліф «Життя».
Це спроба гармонію в ньому знайти.
Штрихи: божевілля, любов, відкриття...
Чи можна все разом нарешті звести?

Магія ніжних слів -
казка чарівника.
Мова неначе спів
довго її шукав.

Внутрішній мій герою,
лагідний самураю!
Дяка що робиш грою
світ, де я знов літаю.

Стовпчики сподівань,
сходи твоїх надій.
Знизу на гору глянь.
Бачиш країну мрій?

Треба туди піти
буде складним цей шлях.
Все подолаєш ти.
Вірю. Тримай в руках

силу своїх бажань,
радість чарівних днів,
впевненість. Сильним стань.
Дій! Це міцніше слів.

О, де ви, осені печалі?

Хто забуттям вас покарав?

Вже до порожнього причалу

Підходить білий пароплав.

А там, на палубі магічній,

Пісні лунають несумні,

Тупцює настрій новорічний

І Миколай рахує дні.

Частинки надій кришталевими сколами
виблискують в храмі моєї душі.
Вони тут усюди. Лежать ореолами.
Збираю ретельно, додам у вірші.

Мені вже не страшно. Тримаю їх лагідно,
тоненькі, як голки, уламочки мрій.
І може не все тут написано правильно -
моя нова мантра: "Не бійся і мрій".

Де вітру холодне віяло

І грушка тремтить хитка,

У полі ворон насіяла

Велика чиясь рука.

І думки тріпоче свічечка:

Що душу отут трима,

Коли вже немає літечка

І осені вже катма?

Цей сон про Вас

І наче не про Вас:

То посміхнеться, то тихенько зникне.

Вже осені розтрачено запас,

І грудень загляда у сині вікна.

Іще душа не вицвіла моя.

Іще слова не загубили змісту.

І сон цей – я.

А може і не я

Із пам’яті розірваним намистом.

Літав би сніг – не до літання.

Була б зима – зими нема.

Кульбаби зірочка остання

До неба погляд підніма.

А небо… небо непрозоре,

А сонця – наче й не було.

Там тільки вітер хмари оре,

І тане ворона крило.