Коли дивлюсь я на свої долоні,
То бачу там не лінії життя,
Я бачу мрії, чисті, безборонні,
Та щире за ті мрії каяття.
Щось стукає всередині тривожно,
Мабуть, думки, а, може, просто кров.
Кажу собі – «Не можна так, не можна!»
І роблю, як не можна, знов і знов.
29.03.2016
Ряды, ограды, эпитафии,
Дорожки в строгой простоте,
Икон дешёвых фотографии
На покосившемся кресте.
Застыла кошка полудикая –
Сбежать бы от чужих шагов,
И оплетает ежевикою
Остатки старые венков.
Многоголосое молчание.
И я молчу, как будто жду,
И осторожное шуршание
Вплетает ветер в лебеду.
29.03.2016
Чудові лики – все забути,
Та де їх взяти – я не знаю,
Я сплутав березень та лютий,
Тепер за це відповідаю,
І хрест несу незграбних почуттів.
28.03.2016
Уже не просыпаются во мне
Приметы сладкозвучного апреля,
И нужные слова окаменели,
И не звенят призывно в тишине.
Как лепестки отсчитываю дни,
И, как когда-то, больше не мечтаю,
А за людьми другими наблюдаю,
Пока ещё наивные они.
28.03.2016
Ми є не перші й не останні,
Чому ж так важко зрозуміти:
Нема дорослих у коханні,
У ньому всі – неначе діти.
У ньому всі такі сміливі,
Думки – бурхливі й хворобливі,
Що буде завтра – неважливо,
Аби сьогодні було диво.
28.03.2016
Куняє день. Вже спатоньки пора
І спрагле сонце воду п’є із річки,
І вітер в очереті завмира,
В росі дзеркальній хиляться порічки.
Дивлюсь довкруж. Весняний краєвид.
Зелені барви знов милують очі,
В душі скресає на хвилинку лід
І серце спрагле піснею лоскоче.
27.03.2016
Я знаю, в этом городе ты есть,
Хоть прячешься средь лиц, увы, ненужных,
Блестит дождей серебряная взвесь
Иль взгляд слепит огонь снегов жемчужных.
Ты где-то здесь. Смотрю по сторонам.
Чужой. Чужая. Все чужие снова.
И верить так не хочется глазам,
Но город будто кем-то заколдован.
И будто кем-то заколдован я,
Что всякий раз, тот проезжая город,
Ищу твой силуэт, печаль моя,
С надеждой на минуты разговора.
С надеждой хоть чуть-чуть, издалека,
Тебя увидеть в этом странном крае,
Но серых тел бездонная река
Тебя в себе, как прежде, растворяет.
27.03.2016
Коли кладе на плечі руки втома,
Коли нема бажання та азарту,
Коли життя – суцільна аксіома,
Доводити комусь і щось – не варто.
І, якщо порох є в порохівницях,
То хоч танцюй, хоч кланяйся зі сцени,
Та розуміння навіть не насниться,
А просто скажуть: «Ще один скажений».
27.03.2016
