Ми у небі вічнім

Роїлися,

Душі, легше світла

Летючого,

Та одного разу

Спустилися,

В пошуках свого

Неминучого.

Та земля, то зовсім

Не килими,

Нас на неї боляче

Кинуло,

І ціна тепер нам

Один п’ятак,

І назад, на небо,

Немає як.

Ніби ми були

Не ворожими,

Ніби ми були

Чисті в задумах,

Та тепер гріхи

Тільки множимо

На своїх життєвих

Екзаменах.

05.04.2016

Нас ночь, как обычно, не слышит,

Как-будто на свете и нет,

А молча танцует на крышах

Космический свой менуэт.

В чернильно-прозрачной вуали,

Усыпана звёзд конфетти,

Чуть шаркает кожей сандалий

И держит ладонь на груди.

С дыханием хвои целебным

Её продолжается путь,

А музыка – это волшебно,

Вот взять бы и в ней утонуть.

Вот взять и не видеть рассвета,

Он так не умеет, как ночь,

И к чарам живым менуэта

Он с детства не слишком охоч.

05.04.2016

И пустота чего-то стоит,

Таков уже каприз природы,

Но я не знаю, для чего я,

И я не знаю, для кого ты.

Не знаю также, почему я,

А не другой, кто посильнее,

Не знает сладкого покоя

И задушить печаль не смеет.

Зачем одним лишь крохи хлеба,

Ну а другим – тепла объятья,

И почему целует небо

Иных своею благодатью?

И почему, срываясь в штопор,

И связь со смыслом обрывая,

Я в крики превращаю шёпот,

Не знаю я, увы, не знаю.

05.04.2016

Ласкают небесные струи

Озябших деревьев макушки,

На ветке голубка воркует,

Крылатая солнца подружка.

Сверкают агатами очи,

И, взглядом ведя осторожно,

Голубка об утре пророчит,

В котором всё нужное – можно.

В котором всё сложное – просто,

И небо играется светом,

Добра невесомая поступь

Даёт на вопросы ответы.

Кулак разжимается ночи

Под ноты волнующей песни,

Воркует голубка, пророчит,

Да слышит ли кто – неизвестно.

04.04.2016

Сеется душевное ненастье,

Стороной тепло обходит дом,

И стучится жилка на запястье,

Ей тоска, наверно, нипочём.

Ей тоска, наверно, не преграда,

На неё и времени-то нет.

Всё стучит. Так, видимо, и надо,

Жить, не замечая скупость лет.

04.04.2016

Кружляють ґави чорнопері,

То не птахи, то просто ніч,

Малюють нерви на папері

Черговий хворобливий спіч.

І суму невідчутний дотик,

Такий всесильний, хоч малий,

Яких ще хочеш ти екзотик,

Аби віддати спокій мій?

04.04.2016

Ти загубилась восени,

В краю між літом і зимою,

Змахнула білими крильми

І стала знову неземною.

Ти забрала з собою дні

Неімовірні та чудові,

В яких я чув твої пісні

На веселковій світлій мові.

Забрала із собою хміль,

Який роками був солодким,

І, разом з хмелем, мимовіль,

Взяла і сміху чисті нотки.

Нема твоєї в тім вини,

Що я собі заботу маю,

Ти загубилась восени

І я весь рік тебе шукаю.

03.04.2016

Дня нескінченність промайнула,

Із неба лляється сонатами,

Я перетворююсь в минуле,

В простеньку риску поміж датами.

Та не боюсь того, вже звиклий,

Що загублюсь в життєвім струмені,

Таких, як я, мільярди зникли,

Не залишивши навіть імені.

03.04.2016

Розірване коло змикається знов,

Вмирає остання година,

Так тихо, що чутно, як стукає кров,

Біжить по гарячих судинах.

Готує сюрприз мені пам'ять моя,

І вічність чаклує неначе,

Що гаряче все – погляд, рухи і я,

Й думки, як і кров та, гарячі.

03.04.2016