хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «влада»

Єдиний вихід - нові обличчя політики.

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...

Декорація чи Декларація

Декорація чи Декларація

2010-06-27 08:39:38

Конституції Україні вже 14 років.Але чи стала вона справді Основним Законом,нині навіть професійні правники не можуть сказати. Бо на жаль з дня в день кожен з нас відчуває на собі, що його честь, гідність, недоторканість справді з декларованих перетворилися на декоровані. Нікому  не є секретом, що в медичних закладах повсюдно порушується право на охорону здоров”я, яке відповідно статті 49 Конституції забезпечене державним фінансуванням. І це людей обурює найбільше.Чи можливо хоч якось підлікуватися, не заплативши, може останні свої копієчки лікарю,що тебе лікує,медсестрі,що виконує призна- ченя лікаря і навіть прибиральниці,яка прибирає в палаті. Ще й змушені купляти дорогі ліки в тій аптеці,куди направить лікар-замість рецепта,з запискою. Найстрашніше те,що призначається оперативне втручання тільки тому, щоб заробити, бо операції коштують значно дорожче ніж терапія. Платять всі і за все;чиновникам мовби за вирішене питання, вчителям мовби за надані учням знання, лікарям мовби за лікування, а Держава платить мов би за гарантоване нам Конституцією життя. І ніяка нова Конституція нам не допоможе, потрібні нові політики, треба передусім змінити образ мислення всієї влади, а це наша найбільша проблема…

Перші наглядні кроки.

Пройшов рівно місяць після призначення Головою Воловецької РДА п.Ковбаска В.В. Нарешті цетральна селищна
вулиця Карпатська позбавляється ям /в народі її називали-японська вулиця самаяма/.Минула влада планувала
багато,а результатів щось  замітно не було.То асфальту не давали то хотіння не було.Минулий імідж і авторитет
жорсткої руки своє діло робить на пользу громаді.

Представлено керівника Воловеччини

Закарпаття: Представлено керівника Воловеччини /06.05.2010/18:50/

6 травня, голова облдержадміністрації Олександр Ледида представив новопризначеного очільника Воловецького району. Згідно з розпорядженням Президента України від 30 квітня 2010 року головою Воловецької райдержадміністрації став Василь Ковбаско. Новопризначений керівник Воловеччини вже має досвід роботи на керівних посадах. Свого часу Василь Ковбаско очолював Свалявську та Воловецьку районні державні адміністрації. Сьогодні головним своїм завданням він бачить відродження гірського краю: - Потрібно зробити все для покращення життя краян. Найпершим завданням є налагодження інфраструктури, розвиток туризму, відтак - створення нових робочих місць та нові можливості для бізнесу. Представляючи нового очільника району, Олександр Ледида наголосив: - Воловеччина – ідеальний район для розвитку туризму. Чисте повітря, дивовижна природа та працьовиті люди здавна прославляють цей гірський край. Тому першочерговим завданням влади є створення гідних умов для малого та середнього бізнесу, на плечі яких і ляже основний тягар з відновлення інвестиційної привабливості Воловеччини. Довідка Ковбаско Василь Васильович Народився 25 вересня 1957 року на Іршавщині. У 1989 році закінчує УжДУ та отримує кваліфікацію "філолог". 1998 - Василь Ковбаско здобуває другу вищу освіту за фахом "юрист". Трудову діяльність розпочинає у 1977 році з посади вихователя Мукачівського професійно-технічного училища. 1979-1983 рр. - працює майстром виробничого навчання, в т.ч. по 1987 рік - секретар комітету комсомолу Мукачівського професійно-технічного училища №1. З 1987 по 1991 рік Василь Ковбаско займає посаду заступника директора Мукачівського професійно-технічного училища №31. Наступний рік працює завідувачем відділу народної освіти Мукачівського райвиконкому. З 1992 по 1999 роки обіймає посаду директора Мукачівського професійно-технічного училища №31. У 1999 році стає начальником Мукачівського управління юстиції в Закарпатській області. 1999 - 2000 рр. - голова Воловецької райдержадміністрації, 2000 - 2001 - голова Свалявської райдержадміністрації. Наступні три роки обіймає посаду директора Мукачівського професійно-технічного училища №31, реорганізованого в Мукачівський професійний аграрний ліцей. 2005 - 2006 р. - Василь Ковбаско завідувач адміністративно-господарського управління Закарпатського інституту ім.А.Волошина Міжрегіональної академії управління персоналом. Наступний рік обіймає посаду директора Мукачівського виробничо-комерційного комбінату Закарпатської облспоживспілки. З 2006 року працює директором професійно-технічного закладу "Мукачівський професійний аграрний ліцей ім.М.Данканича". Має почесне звання "Заслужений працівник народної освіти України", орден "За заслуги" III ступеня.

Молитва

Всесильний Боже! Почуй молитви дітей твоїх, споглянь в час тяжких випробувань на державу нашу — Україну. Благослови та зміцни воїнів наших, владу, уряд та весь народ наш, які протистоять підступному російському агресору на землі, на морі та в повітрі. Правдолюбивий Боже, не дай ворогам знищити державу, народ та святині наші.

0%, 0 голосів

50%, 2 голоси

0%, 0 голосів

50%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Республіка чи диктатура...

Світлина від Valentyn Melia.

Форма державного правління визначається тим, звідки вибудовуються керівні органи – «знизу» (від громадян) чи «згори» (від правлячої верхівки).
Якщо органи управління формуються знизу – це республіка («суспільна справа»), незалежно від того, кого обирають громадяни – президента, парламент чи обох одразу. Влада громадян називається демократією («влада демосу»). Вона тримається на вільних виборах. Республіка – це самоврядування народу, його життя власним розумом.

Якщо органи влади формуються згори і не залежать (або мало залежать) від вибору суспільства – це диктатура. Вона може бути відверта або прихована, одноособова чи колективна: монархія, олігархія, теократія, державна бюрократія, тощо. Важливо, що диктатура де-факто не залежить від вільного волевиявлення громадян. Диктатура – це зовнішнє керування народом.
У відвертій формі диктатура ігнорує норми законодавства і спирається на силові структури, які здійснюють пряме насильство, репресії та терор.

У прихованій формі диктатура активно застосовує засоби маніпуляції громадською думкою і за допомогою псевдовиборів отримує потрібні їй результати. Нерідко в умовах прихованої диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, проте їхній реальний вплив на політику зводиться до мінімуму.

Хто є сувереном?
Питання чіткого визначення форми правління зводиться до того, хто є носієм суверенітету. Всі інші характеристики – похідні й доповнюючі.
Політологічний термін «суверенітет» позначає абсолютну, непідконтрольну ніякій зовнішній силі владу на певній території. Забезпечення суверенітету породжує державу, а держава, її структури і міць є необхідною умовою збереження суверенітету.
Суверенітет є засадничою ознакою держави: нема суверенітету – нема й держави. З цього випливає важливий наслідок – сама ідея суверенітету виключає можливість впливу наднаціональних законів. Адже той, хто може нав’язати закон для даної території, і є її сувереном. Держава визначається як «та, що володіє суверенітетом».

У республіці носіями і джерелом суверенітету є громадяни. Вони об’єднуються у різнорівневі громади, формують потрібні їм органи влади та інші державні інституції, визначають їх фінансування та розвиток. Якщо державні інституції стають непотрібними, то громадяни їх реформують або скасовують. Для цього громадянам та їхнім об’єднанням треба періодично досягати згоди, тому засадничою властивістю республіки є постійне прагнення до консенсусу (однозгідності). Той, хто не бажає жити в межах допустимого громадянського консенсусу, має покинути територію республіки.
У диктатурі носієм суверенітету є монарх, правляча верхівка, олігархія, теократія. Причиною виникнення диктатур зазвичай є або зовнішнє завоювання, або прихована узурпація влади.
У найбільш яскравій формі сувереном є монарх, який надає своїм васалам та підданим землю, а вони йому служать і платять данину.
Одноособовий або колективний диктатор завжди тисне на підданих, а вони чинять опір і прагнуть розширити свої права. Тому диктатура – це завжди конфлікт між державою і суспільством.
При цьому диктатор не зацікавлений у тому, щоб піддані об’єднувалися: що аморфніше населення, то сильніша влада диктатора. Серед іншого, в інтересах диктатора розмивання етнічної та расової однорідності суспільства, поділення за мовним принципом, адже тоді суспільству важче об’єднатися проти диктатури.
За диктаторського режиму влада зацікавлена у суспільних конфліктах, а тому заохочує їх і провокує. Відтак характерною рисою прямої чи прихованої диктатури є суспільні негаразди різної інтенсивності.

Політична «рівність».
Для республіканської форми правління абсолютно природним є такий стан, за якого демос (організоване громадянство) виконує обов’язок захищати і підтримувати свою державу. Рівними правами володіють ті, які виконують рівні обов’язки. При цьому, як казали в давні часи, «голоси не рахуються, а зважуються», тобто хто приносить більше корисні, той має більшу політичну вагу.
Для диктатури властива абсолютна політична «рівність», не обумовлена жодними обов’язками. А все тому, що політична нерівність громадян – це структурування суспільства, а диктатура зацікавлена у підтриманні суспільства в максимально неструктурованому, аморфному стані. Політична «рівність» виборців є інструментом диктатури для заглушування паростків вертикального структурування суспільства та його самоорганізації.
Охлократія («влада натовпу») – це насправді влада над натовпом, здійснювана диктатурою де усі піддані рівні у своєму безправ’ї перед диктатором -сувереном. Ідея політичної рівності виборців, незалежно від їх внеску в розвиток держави, рівнозначна ідеї рівності цін на всі товари. Аналогічна «політична рівність» виборців можлива тільки тоді, коли вони моло на що впливають.

Парламентські і президентські республіки.
У республіках (демократіях) двома основними формами правління є парламентська і президентська.
У парламентських республіках громадяни обирають парламент, який формує виконавчу владу на чолі з прем’єром чи канцлером, а також обирає президента, який зазвичай виконує допоміжні функції.
У президентських республіках домінуючу роль відіграє президент, який обирається громадянами незалежно від парламенту і самостійно (або з мінімальною участю парламенту) формує виконавчу владу – уряд.
Вибори можуть бути прямими, як нині в Україні, або ступеневими, як в США при виборах президента – за допомогою Колегії виборців (до 1913 р. Сенат також обирався у двоступеневий спосіб).

1. У залежності від формування влади «знизу» чи «згори», є дві основні форми державного правління – республіка («справа суспільна») і диктатура (одноособова чи колективна, відверта чи прихована).
2. Республіка може бути парламентською або президентською.
3. Вибори можуть бути прямими або ступеневими.

Яка форма правління в Україні.
Згідно з описаною вище класифікацією, в Україні діє прихована колективна диктатура (олігархія багатіїв), що опирається на потужний репресивний апарат (внутрішні війська потужніші і значно краще озброєні, ніж збройні сили). У країні є імітація демократичних виборів політично «рівного» електорату, маніпуляції суспільною думкою, тримання суспільства в аморфному стані, блокування його самоорганізації, провокування суспільних конфліктів, а з 2014 року з"явилася ще й підтримка війни низької інтенсивності, яка закомуфльована під назвою «АТО». Через це політологи відверто заявляють, що нинішня правляча верхівка зацікавлена в гарячій фазі війни з Росією. не модернізуючи свою армію. А чому -- не важко здогадатися. Така війна -- підтримка антинародної диктаторської  системи.


Що далі? Не заснути під мантри нової влади

Степан Гавриш.       Доктор юридических наук, политик.


                                                   Спрага

24 февраля 2014, 12:52

Спробуйте знайти три відмінності у зверненнях Азірова-Януковича і вчорашнього Олександра Турчинова. Винні попередники, все в руїнах, ми наведемо порядок, ми проведемо реформи і т.д. і т.п.. По суті – нічого. Жодного обнадійливого месиджу і бодай би якогось несміливого плану. Ні слова про дочасні вибори у парламент.

У нас французька конституційна модель парламентсько-президентської форми правління. По ній у Франції після виборів президента через 45 днів обирають парламент. Зрозуміло, президент перемагає завдяки й популярності своєї партії. Піднявши свій лідерський рейтинг він забезпечує перемогу своєї партії далі на парламентських виборах. А втім і на місцевих. У виборців є невеликий час, аби надати йому повний мандат довіри або відмовити в ньому. Тоді – криза. Парламент або місцеві самоврядові органи опозиційні до президента і він працювати не може. Або досягає якогось хиткого компромісу, або приречений на відставку. Це реальна демократія. І французи точно знають, як можуть діяти. До того ж, усі ці події відбуваються в умовах існування стабільних, традиційних, перевірених часом, ціннісних ідеологічних програмам невеликої кількості політичних партій. Україна знову починає з "нуля". Із чистого листа паперу. Кожен раз після зміни політичних еліт або революційних потрясінь.

Ви не вважаєте небезпечним і дивним після масових вбивств диктатурою концентрацію в одних руках навіть на один день, всієї влади в Україні: законодавчої, виконавчої і президентської?

Які плани у нинішньої влади відносно демократії? Ні слова про це у тихому посланні Олександра Турчинова немає. Як і немає згадок про свободу слова, свободу зібрань, свободи взагалі і про верховенство права окремо. В чому справа? Хіба це не основні цінності за які повстала Україна?

Ви не вважаєте небезпечним і дивним після масових вбивств диктатурою концентрацію в одних руках, навіть тимчасово, навіть на один день, всієї, без виключення, влади в Україні: законодавчої, виконавчої і президентської? Таких повноважень у Януковича не було ніколи. Ви не вважаєте за необхідне почути, навіщо це зроблено, з якою метою, на який час і які ризики це несе для демократії? І для нас з вами? І взагалі, чи можливо це робити, навіть керуючись якоюсь нам невідомою революційною особливою доцільністю? Тим більше, в межах однієї політичної партії?

Тим більше, схоже, революція починає засинати під невпевнені мантри, які доносяться до нас з боку влади. Чому до цього часу не оголошена підозра у вчинені тяжких злочинів проти українців в довжелезному списку підозрюваних у них, дії яких чітко зафіксовані на відео, журналістськими розслідуваннями і тисячними свідками? Чому слідчий суддя до цього часу не виніс постанову про запобіжні заходи щодо всіх тих, хто оговтався, усвідомив кволість і нерішучість нової влади та збирає сили для реставрації. Не вірите? Вслухайтесь у виступи вчорашніх "оголтілих" сепаратистів, організаторів лютих походів "тітушок" та ідеологів законності диктатури і насильства. Вони вже всі на екранах телевізорів і готові вірно та віддано служити новій владі. Що трапилось? Майдан виконав свою функцію і має почути пропозицію Турчинова та розійтись?

Чому звернення до українського народу нового всевладного лідера не було виголошено на сцені Майдану? Не знаєте? Не думаєте? Вам байдуже? Але саме Майдан привів до влади всіх тих, хто сьогодні діє вже від імені влади. Якось і не дуже оглядаючись на суспільну думку. Вчора зі сцени Майдану жодного виступу від нової влади не було. Ще недавно нинішні лідери мріяли, аби їм дали слово. Без нього вони були приречені на сервільну політичну функцію. Бути представниками на паркеті біля всемогутньої Сім’ї. Чому у посланні жодного слова немає про роль і майбутнє Майдану?

Чи розуміє влада те, що на половині території України вона не просто переформатована, а так видозмінена, що не враховувати цю обставину у "рулінні" державою вже неможливо? Вся влада на місцях, без виключення, підпорядкована обласним радам. Вони не готові сьогодні віддати її центру, оскільки не довіряють йому і чекають глибоких реформ. Перш за все в розширенні прав територіальних громад шляхом проведення адмінтерреформи.
Схоже, революція починає засинати під невпевнені мантри, які доносяться до нас з боку влади


Чи віддає собі звіт влада у тому, що вона вже має очевидний, але ще без чітких контурів, конфлікт з Майданом? Ну хоча би тому, що "Автомайдан" заявив про перехід в опозицію до неї. На нього саме розраховують ті, хто щедро роздають інтерв’ю про готовність співпрацювати із владою, знаючи її ахіллесову п’яту. Коли конфлікт переросте в протистояння, на Сході і Півдні підніметься контрреволюція вже реального, а не потішного сепаратизму. Навіть прагматичний олігарх Коломойський вважав, що його друзі-сепаратисти обов’язково зустрінуться із законом, посилаючи їм іронічні "есемески", які оприлюднені в Інтернеті.

Чи влада розуміє що таке система стримувань і противаг і чи вважає вона ці механізми антиузурпації необхідними для протидії будь-якій диктатурі? Якщо не розуміє - ми пропали. Якщо розуміє, то чому для того, щоб не концентрувати владу в одних партійних руках, вона не створила контрольні органи при собі – Ради, Комісії, Асамблеї для узгодження всіх рішень та планів. Наприклад 50 на 50 з Майданом. Ми були би спокійні і впевнені, що революція не буде продана в черговий раз олігархам. Можливо, ви не знаєте, але диктатура партійної більшості більш небезпечна, аніж диктатура однієї особи, оскільки діє під прикриттям демократичних штампів. Вчорашнє послання нового лідера – суцільні штампи. Можливо, це вина спічрайтерів?
Зараз єдиний час дійти до кінця і перезаснувати державу

Так, нам необхідно якомога швидше відновити економіку та створити надійну від узурпації та корупції модель політичної системи. Але, найперше, нам треба зробити все для того, щоб унеможливити супротив політ-олігархічних кланів у боротьбі за контроль над владою. Майдан все ще наполягає на повній люстрації і забороні тих політичних рухів, які систематично демонтували демократію в Україні та організували вбивства, насильства, переслідування за демократичні погляди громадян України.  

Тепер скажіть, чи можливо буде провести реформи, якщо не здійснити це? Та й кому ці реформи будуть потрібні – олігархам, новим Сім’ям?

Зараз єдиний час дійти до кінця і перезаснувати державу. Ну хоча би тому, що вона була заснована комуністами і дисидентами в компромісі ненависті один до одного. Це породило важкі хвороби, які можливо вирішити виключно хірургічним шляхом. На жаль. Це не особлива історія для України. Це класика історичних революцій просунутих народів, що знають, яка держава їм потрібна, і жорстко визначають місце влади, як найняту компанію для управління розвитком країни. При цьому, маючи можливість у будь-який час цю компанію вигнати і замінити на більш ефективну. Зрозуміло шляхом виборів. Це традиційна демократія.

Хто це має робити? Люди? Виборці? Майдани як нові інститути прямої демократії? Коли, зібравшись в Києві, можуть відправити у відставку президента, уряд, Верховну Раду? Комусь буде смішно, хтось буде звинувачувати у надмірному радикалізмі і відступі від радянських підручників, але переважна більшість будуть на стороні народу. На Майдані Незалежності в Києві, він показав що мудріший від політиків, сильніший від диктаторів і єдиний готовий взяти на себе відповідальність за долю країни. Навіть ціною великої крові і беззбройним наступом на лютий бойовим вогнем спецназ. Коли політики ведуть перемовини у теплих і захищених спецназом кабінетах. Вони завжди шукають компроміс між зрадою і відданістю ідеалам.

Спрага до життя – сильніша від спраги до влади.

Джерело:     http://obozrevatel.com/author-column/41965-spraga.htm

Тарас Возняк:
Звертаю увагу на статтю Тараса Стецьківа "Рухати революцію вперед". Зупинятися не можна. Погоджуюсь. Хоча вважаю, що Верховну раду потрібно перезагрузити раніше. Ющенко не перезавантажив і через кілька місяців дістав регіональну фронду. Не робім тих самих помилок. І не можна вкотре дозволити вкрасти революцію у народу.         

Отож:           Тарас Стецьків:

                                                           Рухати революцію вперед

24 лютого 2014, 23:13 

"Завершився тільки перший етап антикримінальної революції в Україні. Втеча Януковича і його найближчих прибічників – це ще далеко не вся перемога. По-перше, ні він, ні Пшонка, Клюєв, Захарченко, Клименко, керівники внутрішніх військ, "Альфи", командири "Беркуту" не затримані і не заарештовані. По-друге, зберігається значна, підтримувана Росією фронда, що засіла в органах влади в Криму, Луганській, Донецькій та Харківській областях. По-третє, ще не взято під контроль багато життєво важливих для безпеки та функціонування України інститутів.

Майдан як ключовий орган революції, має зараз сформулювати програму подальших дій та вимог.

На найближчих засіданнях Верховної Ради слід негайно створити авторитетну Комісію з розслідування злочинів проти людяності в Україні з повноважним міжнародним представництвом. Вона збере докази злочинів, які ляжуть в основу судового обвинувачення усіх винних. Ратифікувати Римський статут міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Хочу застерегти: є реальна небезпека, що на заміну бандитському сходняку, який народ усунув, до влади може прийти колективний олігархат. Всі парламентські партії тією чи іншою мірою перебувають під впливом олігархів. Останні схочуть сформувати новий уряд під себе.

Не для того на повстання піднялися мільйони українців і на вівтар свободи були принесені сотні жертв, щоб хтось спробував приватизувати результати народної перемоги.

Величезною небезпекою є спроба колишніх діячів режиму відкупитися від переслідування, знайшовши тих, у новій владі, кому можна дати відкупне. Це в свій час убило перемогу Помаранчевої революції. За цим всі маємо щоденно слідкувати і виявляти будь-яку спробу.

Тому головною вимогою Майдану щодо нового уряду має бути не створення політичного (коаліційного уряду), а формування позапартійного (технічного) перехідного уряду, у який увійдуть галузеві фахівці, технократи, а не партійні популісти. І прем'єр також має бути рівновіддаленим від політичних сил і не претендувати на президентську посаду.

Необхідність цього полягає в тому, що завданням перехідного уряду буде робити непопулярні кроки, врятувати країну від дефолту і підписати угоду з ЄС. Діючі політичні діячі ніколи не зможуть цього зробити на міністерських посадах, оскільки будуть думати про свої рейтинги і політичну кар'єру.

Одразу після формування перехідного уряду необхідно здійснити серію наступних кроків. Послідовність хай визначають самі депутати.

1. Демонополізація і розукрупнення власності олігархів. Запровадження механізму оцінки приватизованої власності і доплати в державний бюджет.

2. Повна люстрація суддів, прокурорів, міліції, податкової адміністрації і виконавчих органів. Через прийняття спеціального закону і створення люстраційних комісій по кожній категорії. Включення представників Майдану в люстраційні комісії.

3. Скликання через прийняття окремого закону Установчих Зборів для прийняття нової Конституції України. Діюча Верховна Рада ніколи не прийме доброї Конституції. Діючі політики завжди будуть прагнути писати правила під себе, а не для країни.

4. До кінця року – дострокові вибори до парламенту за новим виборчим законом. Не можна думати, що ті, хто ще місць тому приймали драконівські закони 16 січня, а зараз, рятуючи себе, перебігли у більшість, будуть надійною опорою для законодавчого перезавантаження країни.

Майдан, який не розійдеться, має бути надійним гарантом виконання цих кроків. Майдан має постійно тиснути на Верховну Раду, щоб ці вимоги виконувалися. Основа Майдану: сотні Самооборони, Правий сектор, Афганці, Автомайдан, Демальянс та інші мають велику місію рухати революцію вперед. Завтра їх представники зайдуть у велику політику і кардинально її змінять."

http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/530bb60cd15a0/

Вимагання, зловживання

Вимагання, зловживаючи службовим становищем

20.06.2013 року до Антикорупційної правозахисної Ради надійшло звернення від гр. Колпак Ольги Анатоліївни, з проханням захистити її права, прийняти міри реагування, при необхідності залучити представників СМІ. В даному звернені зазначено, що гр. Моісеєнко Борис Володимирович та гр. Огреніч Сергій Олександрович, погрожуючи корумпованими зв’язками у правоохоронних органах (міліції, прокуратурі), вимагають у заявниці грошові кошти, у розмірі 164 000 (сто шістдесят чотири тисячі) гривень, більш того, шляхом вимагання з погрозами, дані громадяни вже отримали від Колпак О.А. грошові кошти, у розмірі 12000 (дванадцяти тисяч) гривень. Детальніше

Потреба самозахисту .

Ростислав Павленко .

Українське суспільство готове протистояти недружнім впливам. Влада лише має спромогтися на адекватну інформаційну політику.
  

У другій половині ХХ століття стався якісний зсув у обсягах і формі подачі інформації, яка доноситься до людини: урізноманітнилися способи її постачання, ускладнилася система прийняття рішень, полегшився доступ до альтернативних джерел. Відтак відкрилися можливості для більш зваженого вибору, врахування порівняльного, історичного досвіду, різних поглядів. Але зросли й обсяги інформаційного шуму – надлишкової для людини інформації, а то й такої, що може завдати шкоди. Адже в «шумі» можна відчути і нотки, які озвучуються навмисне, щоб спрямувати суспільство-мішень у потрібному напрямку.

Тож нині на порядку денному питання інформаційної безпеки. Сьогодні воно надзвичайно містке. Це і контроль над непоширенням інформації, яка вважається таємною, і вчасне, повне та якісне інформування громадян про події в країні та світі, вільний доступ до різних джерел. Водночас сприяння цілісності суспільства, підтримання його морального здоров’я, захист від несприятливих інформаційних впливів – як через зміст інформації, так і через її форму (мову, спосіб подання, стиль викладу, апеляцію до значущих фактів, подій тощо).

Увесь комплекс впливів утворює те, що можна назвати спільним змістовим простором суспільства – системою вірувань, світоглядних настанов, мовних конструкцій, стереотипів, способів пов’язання форми (знаку) і змісту та інших інтерсуб’єктивних категорій, що визначають особливості мислення та комунікації в певному суспільстві.

Відтак державі потрібно віднайти динамічний баланс між свободою слова і необхідністю захисту спільного змістового простору. Підтримка такого балансу здійснюється засобами інформаційної політики. Адже якщо сфери мовної та культурної самобутності залишити без захисту, то там хазяйнуватимуть інші держави і наслідки можуть бути фатальними.

Суспільство «соціальних мереж»

Ефективна інформаційна політика має враховувати особливості суспільства, на яке спрямована. Останні можна встановити на підставі даних соціологічних опитувань.

Одна з тенденцій, що впадає в око, – більшість дорослого населення отримала «традиційне» виховання в межах невеликих громад. Дитинство 42,8% опитаних минуло переважно в селі, 24,1% – у невеликому місті, у 21,5% – у місті з населенням понад 250 тис. осіб. Для невеликих громад характерна чутливість до питань «свій – чужий», вони більше схильні спиратися в житті на «своїх», на мережі неформальних зв’язків і надавати підтримку учасникам мереж. І справді, орієнтуватись у житті, розуміти хід подій, приймати правильні рішення 77% українців допомагає особистий досвід, 55% – думки та досвід друзів і родичів, 25,4% – преса, радіо та телебачення.

57% переконані, що найефективніше права й інтереси можуть захищати родичі та друзі. На правоохоронні та судові органи покладаються 11% наших співвітчизників, на місцеву владу – 7,1%, центральну – 2,8%.

Такі особливості світосприйняття свідчать ось про що. По-перше, оскільки судження «референтної групи» («своїх», кола довіреного спілкування) для людини важливіші, ніж «офіційна» інформація, остання може не досягати мети, якщо не відповідає очікуванням, настроям та віруванням «лідерів думок» у згаданих групах. Тож інформація, подана без розуміння цих особливостей, сприйнята не буде. Але, по-друге, якщо вдасться переконати «лідерів думок», нові ідеї дуже швидко охоплять широкі маси, знову-таки поширюючись неформальними мережами.

Інша особливість українського суспільства – відчуття тривоги через невідповідність дійсності очікуванням. Традиційно понад 50% опитаних вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку, 61,1% характеризують політичну ситуацію як напружену і лише 19,3% – як спокійну. При цьому напруження найчастіше пов’язане з проекцією власних проблем на загальну ситуацію: своїм становищем у суспільстві переважно незадоволені майже 47% українців, швидше задоволені близько 22%, не визначилися 31,4%. Незадоволені й не впевнені, що задоволені, формують очікування стресу: із твердженням «Зараз усе так хитко, що може статися все, що завгодно» згодні 77,1% наших співвітчизників, не згодні лише 13,5%.

Таке ставлення до реальності підвищує цікавість до продукції, яку штампує насамперед російська індустрія видовищ і розваг: передчуття лихого найлегше топиться у примітивних шоу та фільмах, присвячених криміналу, насильству, побутовим чварам або, навпаки, простим та одновимірним «любовним» стосункам. Що примітивніше, то легше затягнути аудиторію, яка не чекає нічого хорошого від життя.

А перенасичення ринку продукцією, що потурає приземленим очікуванням, посилює ефект дебілізації: пропозиція створює попит, що притягує пропозицію, і так до нескінченності. 

Такі особливості дають підстави і для політичного маніпулювання. Відчуття неправильності ситуації в країні є одним із чинників надмірної політизованості. Політика «певною мірою» цікавить понад 67% українців, «дуже цікавить» майже 14%, зовсім не цікавить 18,7%. Інтерес до неї міг би втілитись у громадянську активність, контроль над діями влади, боротьбу з корупцією (бодай на низовому рівні) тощо. Однак це потребує відповідного інформування: більшість зазначає, що бракує інформації про свої права і способи їх захисту. В такому разі зацікавлення політикою перемикається на пошук винних, чим і користуються маніпулятори, які через ЗМІ намагаються нацькувати громадську думку на вигідний об’єкт: опозицію, інші етнічні чи соціальні групи тощо.

Насамкінець зазначимо, що відчуття неправильності реальності й значна увага до політики не обов’язково мають вести до негативних висновків. Попри все, почуття, яке у 58,8% українців пов’язується з власним майбутнім, а в 56,4% – з майбутнім України, – це надія.

Потреба в інформаційній політиці

Щоб відповідати сподіванням суспільства, держава має створити й забезпечити такі правила гри в інформаційній галузі, які захистили б її від недружніх впливів і дали б змогу розвиватися національному інформаційному та культурному продукту.

Вирішення більшості проблем інформаційної безпеки України лежить у річищі ширших реформ, про необхідність яких давно ведеться мова на різних рівнях і в різних аудиторіях. Зокрема, очікують свого вирішення питання убезпечення ЗМІ, друкарень, інтернет-провайдерів від невмотивованих перевірок і зниження собівартості видавництва української продукції через державну підтримку.

Можливе запровадження системи підтримки «національного культурного продукту» (за прикладом Канади). Вона має надаватися на засадах відкритого конкурсу: оголошення теми, створення незалежного журі, яке розглядало б заявки від колективів і редакцій. За процедурами тендера, а також витрачанням коштів його переможцями має здійснюватися як державний, так і громадський контроль. Для заощадження бюджетних коштів варто передбачити механізм заохочення бізнесу до підтримки культурних проектів.

При цьому треба передбачити окремі механізми підтримки для українськомовних  проектів, що популяризують єдність і самобутність України, її перемоги. Держава може і має вжити активних заходів на підтримку і поширення тієї інформації, повідомлень, образів, які відповідають її національним інтересам. Згідно з термінологією Закону «Про основи національної безпеки України» це «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток».

У статті використано дані опитування з видання «Українське суспільство 1992–2010. Соціологічний моніторинг», підготовленого Інститутом соціології НАНУ