А я так любил
Лето,
И лета любил
Дни,
Себя не считал
Поэтом,
И слов не искал
Огни.
А я так любил
Море,
И моря любил
Шум,
И слушать, как он
Спорит
С атакой чужих
Дум.
А я так любил
Поле,
И в поле цветов
Цвет,
Но это давно
В боли,
Как будто его
Нет.
09.04.2016
Я говорил своей душе: «Довольно
Наружу течь рекой!
Ведь ты же бьёшь по голове так больно
Безжалостной рукой.
Зачем тебе больное многословье,
Что в пропасть говорит?
Зачем горящей адским цветом кровью
Ты прячешь нежный стыд?
Зачем в своём величии накала
Ты мой тревожишь дом?»
И мне душа устало отвечала,
Что я пойму. Потом.
09.04.2016
Я намалюю вечір на стеклі,
Зірву із неба сонця жовту латку,
Допоки світ не схований в імлі,
Туман налляю з білого горнятка.
Мене чекають зорі. Навзаєм.
Давно не був в космічнім океані
І не дражнив натхнення солов’єм
У білому бузковому дурмані.
08.04.2016
Мой закон – то не радости дня
И не пара иссушенных фраз,
Мой закон – он внутри, для меня,
Он не писан для правильных вас.
Мой закон не простит, он не Бог,
Он не может быть добрым таким,
Мой закон – это мой поводок,
Да с ошейником твёрдым, тугим.
Крикнет он – и я падаю ниц,
И теряется крик в вышине,
Мой закон не имеет границ,
Ведь вселенная бьётся во мне.
Без него я инертен и слаб,
Он владеет моей тишиной,
Мой закон. Я его тленный раб.
Он умрёт, неподкупный, со мной.
08.04.2016
Последний день… Обычная рутина,
Хоть кажется событием порой,
Он дверью, словно сталью гильотины,
Отрежет всё, что было за спиной,
Что связывало, заставляло драться,
Ползти на свет из непрозрачной мглы.
Последний день… Мне б до тебя добраться
И сбросить наземь тела кандалы.
08.04.2016
Я Вас лишив у прожитих роках,
Коли чекав на долі добру милість,
Носило небо серце на руках
І зорями до снів моїх хилилось.
І грались пісні. Тисячі пісень.
Про це мовчали тисячі книгарень,
Про це ліричний шепотів Дассен
Із вікон тисяч затишних кав’ярень.
Про це писали у своїх віршах
Забуті та звеличені поети,
І квіти у нев’янучих садах
Навіювали радісні сюжети.
Тепер Ви стали сіллю на щоках
І відстаней поставили сторожу,
Я Вас лишив у прожитих роках
І повернути їх, на жаль, не можу.
07.04.2016
Вік смокче днів одвічна монотонність,
Жадає жертв із поглядів, чуттів,
Де ж взяти стільки слів, аби бездонність
Залляти до самісіньких країв?
І як зібрати літери в намисто,
Якщо вони, нестримані, течуть?
Як віднайти хоча б краплину змісту
Й змастити нею свій життєвий путь?
07.04.2016
Небом – в окно,
Ветром – в окно,
И всё равно
Что всё равно.
Скажешь – уйду,
Скажешь – сгорю,
Но тишины
Не подарю.
Хочешь – не верь,
Это – не ложь,
Скажешь: «Молчи!»
Значит, убьёшь.
Значит сожжёшь
Всё, чем я есть,
Ради чего
Я ещё здесь.
07.04.2016
Идёте? Идите,
Но знайте –
Платочком вслед,
Слезою вслед
Не вывернусь.
И камни в меня
Не бросайте,
Мне их складывать
Некуда,
Я без них, острых
Обойдусь.
06.04.2016
Розірвався ланцюг пуповини,
Що губилась у нетрях стосунків,
Я нікому нічого не винен,
Закривайте подяки рахунки.
Не чекайте, що буде відплата
Доки я не зітлію на порох,
Бо одвічні борги – гірше ката,
Бо одвічні борги – перший ворог.
Не шукайте моєї провини,
Що мій запал для вас перевівся,
Я нікому нічого не винен,
Я давно з усіма розплатився.
06.04.2016
