Я Ваш, незрівнянна Ледо!
Пощо той глумливий сміх?
Скуштуйте обіймів меду,
І пристрасті слів моїх!
Хтось має пручатись сили,
А я от, на жаль, не зміг:
Мої білопінні крила
Лежать біля Ваших ніг.
Життя це без Вас – досада,
Марнотне, пусте якесь.
О, Ледо, прекрасна знадо!
Ваш лебідь цілком. Увесь.
мал. Сальвадора Далі
Розбитий на уламки час.
Зіниця дня у ґратах.
Тому, хто був отут хоч раз,
не страшно помирати.
У глузду – довгий перекур.
Пече душі жертовник.
Десь у кутку шкребеться щур –
єдиний співрозмовник.
Хто світу я? Давно чужак
в напівзотлілій свиті.
Чи є десь Бог? Можливо й так,
що тут Йому робити?
Допоки існує світ,
І зорі цвітуть охайні,
Для щастя потрібен кіт,
Щоб мріяти з ним про файне.
Потрібна іще луна,
Та щирі нові ідеї.
І миша, хоча б одна,
Бо як то коту без неї?
Чомусь згадалось як давно,
заради інтересу,
Знімалась мишка у кіно,
і грала там принцесу.
Не шкодувала теплих слів,
не вимагала трону,
А кіт принцесі тій служив –
відлякував дракона.
Вечоріє. Жнива, жнива.
Поле золотом щедро вмите.
Підбирає душа слова,
що зуміють її зігріти.
Сонцем дивиться небокрай.
Ліс в потертій стоїть сукенці.
І заварює осінь чай,
та варення кладе на денце.
Зваблива нічка у воротях.
Піднявся місяць-самоцвіт.
Вже скоро прийде кіт в чоботях,
А може й навіть без чобіт.
Обтрусить від росинок лапи,
Покличе свідком табір снів,
І промуркоче, де на мапі
Сліди учора залишив.
мал. Юрія Прядка
Співай! Кричи!
Біжи щодуху!
У небо весело
дивись!
Тут навіть камінь
має вуха,
Я не кажу уже
про ліс.
Живи піднесено,
неначе
неспокій –
то звичайний дим.
І край оцей
тобі віддячить,
і точно визнає
своїм.
Завороженим світом,
що уже онімів,
Ходить втомлене літо
з оберемком скарбів.
Тихо довшають ночі,
пишуть смутку ескіз,
І ожинові очі
вже не стримують сліз.
фото автора
Жовті дні уже близько.
Тліє літечка трут.
В небесах боцюнисько
прокладає маршрут.
Водить полем дорога.
Десь гукає село.
Все на місці у Бога,
як і вчора було.
Боцюн – лелека.
фото автора
А уже за дванадцяту. Глухо.
Світить місяця в небі клейнод.
Ходить тінь опівнічного духу,
І шукає якихось пригод.
Щось за думку несміло тримає,
Може, вигадка дивна, чи згад.
Чай парує, бо кави немає,
І гірчить не лише шоколад.
