Весна молчала, уходя,

Она сказала всё, что смела,

И только тихо зеленела

Под паутиною дождя.

Ей это было не впервой,

В наряде старом, но не рваном,

Она стояла у каштана

И крону гладила рукой.

Ну, вот её закончен час,

Уже струится серый вечер,

Традиционное «До встречи!»

Я ей шепчу. В последний раз.

20.04.2016

Засасывают время города,

Ухмылку кривит бог седобородый,

И носится безудержно мечта –

Обманчивое детище природы.

Луна свой жёлтый вешает замок

И до утра, задумчивая, бродит,

И догрызает сердце червячок

Никем ещё неслыханных мелодий.

20.04.2016

И снова ночь – источник вечных грёз,

Граница усыхающей недели,

И запахи туманного апреля,

И душу не пускающий мороз.

Разлилась морем тёмная страна,

В глубинах пряча страсти и обманы,

И я, полубезумным истуканом,

Чего-то ожидаю у окна.

И мысли сумасшествию сродни –

Зациклены, трагичны и упрямы,

И просятся в тонах минорных гаммы,

И молча режут темноту огни.

20.04.2016

В тот самый год, в тот самый день,

Когда всё было очень мило,

Лил воздух душную сирень

И мысль обмакивал в чернила.

И на бумаге выводил

Слова, которых не хватало,

И я взахлёб тот воздух пил,

И было всё равно мне мало.

19.04.2016

Стерлись ознаки

Минулих сторіч,

Снів різнобарвних

Зманила спокуса,

І неквапливо

Причовгала ніч

В робі, чорнішій

За фрак сажотруса.

Стала та кишкнула

Ніч на котів,

От нетерплячі

В коханні істоти!

Їй не потрібно

Ні свідків, ні слів,

Їй ще до ранку

Робити роботу.

Їй ще до ранку

Палити вогні,

Чистити зорі,

Шуміти у листі,

Бо обіцяли їй

Прийдешні дні

Спогадів світлих

Віддати намисто.

І по траві,

І в пилюці узбіч

Ходить, чаклує,

Дарує натхнення,

Добра, мовчазна

Та жадана ніч,

Стежка з минулого

У сьогодення.

19.04.2016

Нехай для долі я

Тендітне деревце,

Нехай я іграшка,

Аби не брязкальце.

Аби у тім’ячко

Вогнем не капало,

Аби не був пустим

І не опудалом.

Нехай без радощів,

Аби хоч не в біді,

І друг мій згадував

Мене хоч іноді.

19.04.2016

Ми, діти кинуті богів,

Неначе всі з одного тіста,

І знаємо багато слів,

Та не наповнюємо змістом.

І знаємо таїни нот,

Але співати – то не наше,

Хоч пісня – ліки від скорбот,

Якими завжди душі мажуть.

Немає гірше ворогів,

Ніж вітер, що у серці свище,

Ми – діти кинуті богів,

І я здогадуюсь, навіщо.

18.04.2016

На тёмный

Луг,

За тёмный

Лес

Меня несёт

Какой-то

Бес.

Когда сдаётся мир

Луне,

Он просыпается

Во мне.

И забавляется

Игрой

Тот хитрый

Бес, хозяин

Мой,

И этот бес –

Печаль моя,

И ей подыгрываю

Я.

18.04.2016

Дня ли в окнах радуги горят,

Месяц ли заснул в листочках клейких,

Я себя растрачиваю зря,

Ведь тебе не нужно ни копейки.

И в холодных лапах января,

И в горящем пламени июля,

Я себя растрачиваю зря,

Мне и взгляда даже не вернули.

Уж с цепей сорвались якоря,

Скоро скал воткнутся в днище зубы,

Я себя растрачиваю зря,

Мне улыбку не подарят губы.

Ни святого воля, ни царя

Изменить не могут опозданья,

Я себя растрачиваю зря,

Только по-другому – нет желанья.

18.04.2016

Втопився день

У морі тиші,

Прийшла журба –

Таланту мати,

Вона писати вміє

Вірші,

Так мало вміє хто

Писати.

Таких не мають

Привілеїв

Ні на землі,

Ні, навіть, вище,

Хіба що радість,

Та у неї

Клієнти, мабуть,

Щасливіші.

17.04.2016