Постарішала вічність

І світ обмілів,

Навіть тіні

Дорослими стали,

Поділися зі мною

Хоч дотиком слів,

Поки сонце моє

Не пропало.

Поки зорі мої

Не поснули навік,

Поки вітер мій

Дихає вільно,

Поки я від людей

Наостанок не втік,

Поки ти ще до мене

Прихильна.

Поки стукіт серцевий

Іще не зімлів,

Поки світиться мир

Кольорами,

Поділися зі мною

Хоч дотиком слів,

Неймовірних, красивих,

Жаданих.

29.05.2016

Дитя небес та океану,

В своїй безмежності величних,

Моя душа – фортепіано,

Чарівний світ мелодій вічних.

Там чистих звуків ходять орди,

Беруть в полон усіх, хто хоче,

Там заплітаються акорди

Та серце слухача лоскочать.

Там є усе – сади духмяні,

Пустелі, бурі, дні погожі.

Моя душа – фортепіано,

Та мало хто зіграти зможе.

27.05.2016

До полуночи – без пяти,

И упитанный месяц в окошке,

И созвездий сплелись пути,

Их распутать бы хоть немножко.

Тихий слышится шум дорог

И, раз выпал удобный случай,

Темнота наливает сок

Свой чернильный, такой тягучий.

Что потеряно – не найти,

Хоть ты землю пройди до края,

До полуночи – без пяти,

А до счастья – никто не знает.

24.05.2016

Востоком пахли апельсины

На расписном и ярком блюде,

Сегодня были именины

Того, что никогда не будет.

Текли изысканные вина

В колодцы мелкие бокалов,

Сухие звуки клавесина

Терзали ноты мадригалов.

Скользили тени по паркету,

От шёпота качало воздух,

И то, чего на свете нету,

Считало тонким пальцем звёзды.

Сверкал хрусталь, воздетый к небу

За каждым молчаливым тостом,

А мне хотелось просто хлеба,

Ведь я там был. Почётным гостем.

23.05.2016

Зеленіє море у очах,

Глибини ховаючи принади,

І стікає сонце по плечах

Тонкого волосся водоспадом.

Дивишся привітно і тепло,

Подихом своїм спиняєш миті,

Голос – кришталеве джерело,

Рухи рук – як колихання квітів.

Бачу тебе вперше і ім’я

Твоє загадкове невідомо,

Хтось тебе кохає, та не я,

Я не вірю вже мистецтву цьому.

20.05.2016

Шла весна походкою летучей,

Но в душе царапало морозом,

Ты была моей поэмой лучшей,

Но теперь осталась только проза.

Пусть всё было раньше нереальным,

Пусть всё было слишком совершенно,

Но был слышен звёздный звон хрустальный,

И стихи слагались вдохновенно.

Лился свет горячий отовсюду,

Горизонт на радугу был схожий,

И казалось, что такого чуда

В мире этом даже быть не может.

Только не задалась теорема,

Спущенная кем-то вниз, небесным,

И мою ярчайшую поэму

По строке читает неизвестный.

19.05.2016

Вода сьогодні з небом заодно,

Вологий час, хвилини, навіть миті,

Хай буде дощ, йому ж бо все одно,

Чи темний двір, чи просто душу мити.

Хай він іде, холодний та сумний

Настільки, що йому позаздрить осінь,

Краплинками чіпляється до вій

І стразами ховається в волоссі.

Хай піною побавиться в струмках,

Заколисає тихим співом втому,

Лад наведе в розбурханих думках,

А піна із людей сидить най вдома.

Проста вода – і вже нема мети,

Такої хворобливої каліки,

Хай буде дощ, володар чистоти,

Й поможе хай очиститись навіки.

17.05.2016 

Вікно у ніч вдивляється самотнє,

Підсвічуючи трохи сяйвом кволим,

А там – весна, але чомусь холодна,

На осінь схожа тугою та болем.

І щось шукають ледь солоні очі,

Яким сумними бути не пасує,

Але знаходять те, чого не хочуть,

Та інше календар не пропонує.

Сховав пелюстки сплять чарівні квіти

І вулицю не топчуть перехожі,

І що з того, що скоро буде літо,

Воно, як та весна, на осінь схоже.

16.05.2016

Говорят, что мужчина, это что-то

Обезьяноподобное,

Пышущее тестостероном,

Волосатое, в меру злобное

И, желательно, с миллионом

Разноцветных фантиков

В пухлом бумажнике,

И чтоб никакой романтики

В дальнем душевном загашнике.

Ну, ладно, пусть не миллион, а менее,

Но чтоб пах дорогим виски,

Автомобилем, самомнением

И моды последним писком.

Ну, хорошо, не каждый такой модный,

Но хотя бы порохом и потом,

И чтоб до женщин был голодный

И радовался прочим приятным охотам.

Короче, всё в рамках. Стандартами

Очерчены грани настоящего.

Странно. А я пахну мелом, бумагой, партами

И словами, такими кричащими.

05.05.2016

На нашей улице – туман,

Завеса призрачных мистерий,

Молочно-белый океан

Скрывает контуры материй.

Где явь, где блажь, где ряд теней –

Неясно, всё смешалось очень,

И пятна жёлтые огней

Как маяки в пучинах ночи.

Протянешь руку – тает взгляд,

По кругу рыскает впустую,

Лишь чьи-то каблуки твердят

О том, что кто-то существует.

14.05.2016