За проваллям Денисовим,
Чорним пагорбом за,
Ходить подруга бісова –
Невимовна краса!
Варить щось у відернику,
Гасить словом зірки,
Хижі тіні-химерники
Розповзлись навкруги.
Кличуть сови стривожено,
Вище пагорба дим,
І козак заворожений
Спить під пагорбом тим.
мал. Ілля Ріпин (Рєпін) «Поснулий козак»
Було і просто, і квітнево,
Без метушні і тісноти,
Куняли заспані дерева,
І хмари бігли хто куди.
Червоним мазалось на сході,
Домів гасилися вогні,
І так мовчалося природі,
І так мовчалося мені.
Який заплутаний прогрес!
О, скільки в ньому є смертельного!
Казали, що Христос воскрес,
Та, певне, в світі паралельному.
В чужих словах – ані душі,
І, як бракує одкровенності,
Любове! Ти хоч не бреши
Мені своєю нескінченністю!
Приходив день,
Предивний, гордовитий,
Дививсь лукаво
Сонячним лицем,
Щось говорив
Про натяки на літо,
А сам трусив тихенько
Морозцем.
Сміялись очі –
Дві великі сливи,
Мовчали тіні
Кольору смоли,
Лише коти,
Правдиві і щасливі,
Іще минулим березнем
Жили.
Не примножуй даремно муку,
До невдачі знайди терпіння,
Бути другим – це теж наука,
Бути другим – це теж уміння.
Для природи усе єдино –
Перший, шостий чи тридцять п’ятий,
Хто прикриє, нарешті, спини
Тих, хто першим іде вмирати?
Це ж не люту схопить недугу,
Це ж не мрії згубити крила,
Бійся бути нулем, не другим,
Бо нулів вже силенна сила.
Шпаки ізнов вернулися додому,
Шпакам без дому і буття не те.
Життя нову намалювало кому,
Виконуючи правило просте:
Що хай ти будеш златолюбним Крезом,
В душі твоїй оселиться жебрак,
Як навесні не сяде на березу,
І пісню не покличе чорний шпак.
Небо лусне птахами,
Загудуть ясени,
Сонце вийде до храму
Молодої весни,
Час замріяний зрушить
І щосили гукне:
- Де схолоджені душі,
Що чекали мене?!
Так буденно і просто,
Свій розтративши час,
День сховався у роздум,
Посміхнувся і згас.
І царює примарне,
Десь сміється вода,
Балерини ліхтарні
У туман вигляда.
довгомріяна тиша
непридумана мить
невідлежані вірші
просять в люди пустить
снігу вщухли паради
дух морозяний вмер
небо просить поради
що робити тепер
щось манячить чудесне
чи доба чи роки
і годинник на весну
повертає думки
О, земле, сповнена дарами!
Ти будеш жити у красі:
Іще не всі замовкли храми,
І душі скурвились не всі!
Ще дні останні не близенько,
Іще пекельне не пече,
Ще гідність є, і я, маленький,
Підставлю їй своє плече.
