хочу сюди!
 

Natalia

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Довкола стигле літо зеленіло...

Довкола стигле літо зеленіло,

Носили бджоли зібрані меди,

І вистачало праведного діла,

І десь лихі чинилися труди:

Хтось підстеляв хороших слів перину,

Хтось скиртував в копиці лютий гнів,

Людина хоч і божеська тварина,

Уміє те, що Бог їй не велів.



Забута стежка. Тиша у полях...

Забута стежка. Тиша у полях.

На теплий світ роса упала рано.

Примарний обрій в голубих димах,

І сонце йде напитись з океану.

Щось вдалині виблискує вогнем.

У небо сосна тягне довгу шию,

Прощаючись впівголоса із днем,

І я її, як рідну, розумію.



Неначе хтось насіяв добрі чари...

Неначе хтось насіяв добрі чари,

Натішився роботою і зник:

Дуби гіллям вичісували хмари,

І потічка виблискував язик.

Упертий час тягнувся на аркані,

Кавалок сонця в тихім небі тлів,

І не лякали думки спотикання

Та брак доречних в цьому місці слів.



За лісом ліс, за полем знову поле...

За лісом ліс, за полем знову поле,

І чи він є – реальності кінець?

А може не творився він ніколи?

А може так жартує Праотець?

А може все на місці і доречно,

І в кожної піщинки власна роль,

І світ оцей – дорога безкінечна

Із вузликами перехресних доль?



Замріяно і тихо...

Замріяно і тихо. Звечоріло.

Туманом потягнуло від ріки.

У небі янгол розправляє крила

І струшує розжарені зірки.

Рожеву стрічку вплів у трави обрій,

Кудлаті сни торкаються води,

І добре так, мій Господи, так добре,

Що далі і не хочеться іти.



за обрієм сонце...

за обрієм сонце

за обрієм туга

за обрієм є

недоступне мені

я тихо пливу

над потомленим лугом

і їде туман

на білявім коні

тут так одиноко

спокійно

неспішно

думки про безсмертне

за руку трима

за обрій не треба

там дивні залишні

і лугу такого

там зовсім нема


Під поглядом літнім...

Під поглядом літнім,

У пахощах квітів,

Я був непомітним

Холодному світу,

Холодних людей

Відмороженій силі,

І десь у душі

Непомітно тепліло.


Співали півні пісню величальну...

Співали півні пісню величальну,

У очеретах хлюпала вода,

Повітрям п’яним віяло з гуральні,

Та йшла на пасовисько череда.

Іще теплу не вистачало духу,

У небі розплодились баранці,

І за телям, згубивши капелюха,

Біг пастушок, тримаючи штанці.



 

Світліє ніч. Вже ночі досить...

Світліє ніч. Вже ночі досить,

Бо час для іншої пори,

Іде зоря красити коси

У малинові кольори.

Виводить вітер на сопілці

Якісь мелодії нові.

Чому ж так сумно перепілці?

Що загубила у траві?



А сни клубочилися дивні...

А сни клубочилися дивні,

Таких ізроду не було,

Іще мовчали перші півні,

Бриніло спокоєм село.

Іще було зірок чимало,

Щось ворушилось край ріки,

І все про все таємне знало,

Та плив віночок у казки.