Згадав, що паралельно із подружкою, якої вже нема, дружив із давнім другом. Причому я його знайомив з нею. Тож відновив дружбу. Ті, кого запитував, кажуть, що це добре, але буде нагадувати про неї.

Збирався піти до церкви, що запитати деякі питання, однак там була служба. А коли можна було піти насунулась хмара, згодом пройшла злива. Тому так і не пішов. Можливо, це був знак? Вона навряд чи була хрещена, тому мама відговорювала від походу до церкви.

Можливо про це не варто писати, але... годинник ввікмнув підсвічування. Сам по собі він рідко вмикається. Причому декілька разів вмикався підряд.

А після цього стало легше. Потім скільки не балакав з нею, годинник не вмикався.

Ну і вчора стало веселіше. Однак вважаю, що потрібно якийсь час утримуватись від розваг.

Update: Батьки відмовили їхати на поминки. Зрештою, це можна буде зробити і після закінчення епідемії.

Переглядав блог і рахував кількість фоторепортажів, під час яких був з подружкою. Причому це були не лише заброшки, а й парки і центр Києва на День Незалежності. Звісно, знову охопив смуток, хоча біль втрати стихає. Отож, в перші роки дружби за один рік нарахував аж 20-21 звітів з подружкою. В 2018-му було 12 звітів з Мері. У 2019 тільки 8, а в 2020-му бачились лише 2 рази. Сумно. Хоча виходить, що в останні роки бачився із нею нечасто. Можливо це полегшить біль втрати. Правда, сумно від тоо, що тепер не зможу ніколи їй подзвонити і почути її голос.

Звітка про смерть Мері застала вдома, тому не можу не думати про неї. Прогулявся. Але коли проходив повз виробництво лаків для нігтів згадав, що розповідав їй про те, що лаки роблять у моєму місці. Знову спогади. Знову смуток.

Сходив до парку, де відбувався фестиваль "Під Покровом Тризуба" — а там про фестиваль нічого не нагадує. Лише притоптана трава. Й то, це не дуже помітно. Знову смуток. Чесно, боюся втратити спогади про подружку, хоч вони й роблять боляче.

Щоб відволіктись, поліз на Вайбер у старому смартфоні і чогось захотів подивитись більш ранні повідомлення. В результаті месенджер почав з'єднуватись з інтернетом. Мене таке провантаження не влаштувало, хоча міг би змиритись. Щоб дати оновитися Вайберу, підключив смартфон до wi-fi. Але Вайбер взагалі обнулився і попросив знову зареєструвати номер телефону! Не скажу, що до купівлі нового смартфона були цінні повідомлення у месенджері, але не хотілось їх втратити. Що робити?

А взагалі, день видався насиченим. Однак при цьому все одно відчуваю душевне спустошення. З острахом очікую, що буде, коли закінчу прийом ліків. До речі, таблетоси гарні — вирубаюсь. Правда, в цю ніч спав погано і навіть снився сон.

З великими складнощами сходив до психолога.

Трохи стало легше.

Довелось проявити наполегливість, але дізнався подробиці тяжкої втрати.

Поринув у роботу. Спочатку було важко, але наче втягнувся.

З'явився апетит.

Таблетоси гарні. Але страшно що буде, коли закінчиться курс лікування. А ще нічого не сниться. Ну, може це і добре. І нема відчуття відпочику.

Перечитував коментарі в блозі, останній коментар від подружки був наприкінці грудня минулого року.

Перечитав щоденник. Чомусь не знайшов згадки про останній дзвінок і про привітання з Днем народження.

Поліз в більш ранні спогади. Стало трохи гірше.

З'явилось бажання проститися з подружкою. Як вважаєте, правильне рішення?

Не уявляю, як їхати через весь Київ у пік епідемії.

Лякає страх, що не зустріну тих, кого вже нема з нами в цьому світі. Порадьте щось.

Один друг взагалі сказав, що недалеко до панічних атак

Мама радить сходити до церкви і попросити заступництва. Але вона була атеїсткою. Що підкажете?

Начебто, змирився (або так здається) зі втратою.

Скільки повинен тривати траур?

Позавчора згадував ту, з якою облазили купу заброшок, іноді відвідували виставки і навіть бухали. Розумів, що дружба колись зійде нанівець, але не очікував, що це трапиться внаслідок трагічних обставин. Повідомили про раптову смерть у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. Про подробиці не став запитувати, оскільки ця новина мене ошелешила, та й навряд чи вже щось зміниш. Навіть не розпитатав дату. Але впевнений, що ще трапилось не сьогодні, оскільки два тижні тому не зміг до неї додзвонитись. Востаннє розмовляв по телефону майже пів року тому. Шкода, що мало поговорили. Хто б міг подумати, що її яскраве життя обірветься в 32 роки. Прощавай, Мері! Дякую за те, що була.

Час залікує рани, але боліти буде довго. А об'єкти, на які лазили, завжди будуть нагадувати про неї.

Люди, бережіть себе!

Другий день фестивалю "Під Покровом Тризуба-2021" (про перший можна прочитати тут). Акцентував увагу на концерті, бо півдня монтажив відео і готував звіт. І не дарма: виступи "KARMA" і "Антитіл" були неймовірними!

Афіша з хедлайнерами фестивалю на борді. Фестиваль відбувався он за тими деревами між будівлями.

Гучність на повну. Знайомі пісні

Концертна частина (пропередню, виставкову, частину можна подивитись тут). Нафоткав, як і вдень, небагато. Тим паче, сфоткати виконавців під час концерту, вночі, це важкувати. Але ось, що вийшло.

Людей прийшло більше, ніж позаминулого року. А що ж тоді буде на виступі "Антитіл"?!

Було страшно, бо епідемію ніхто не скасовував, але... як і інші, скучив за фестивалями. Народ без масок. Я одну маску загубив (випала з кишені).

Денна програма насичена, однак ввечері чекає концерт. Обіцяють виступи Kozak Sustem, Жадан і Собаки, Антитіла.

Здивували раритетні автомобілі. Цікаво, цей "Руссо-Балт" справжній?!

Привчив кицьку не заходити до мене в кімнату (малою лізла в шнури під компом). І ось, через 6 років стала гостювати. Причому спочатку відлежувалась на підлозі і підвіконні (навіть застрибнула на штори!), а потім стала застрибувати на комп'ютерний стіл. Так що тепер ще треба за нею слідкувати. Звичайно, пробували зачиняти кімнату — так вона шкрябає двері.

Ось такі рефлекси. Незрозуміло з чим пов'язана зміна поведінки. Блохи по всій хаті. Та й в кімнаті не набагато прохолодніше, ніж в інших кімнатах.

З нічев'я вирішив змінити обкладинку свого каналу на Ютубі. Замість "шапки" довелося городити повнорозмірну картинку. Хоча для перегляду з комп'ютера потрібна лише третина зображення. Забацав ось такий колаж.