Червоний вечір пилом пах,

Дива ходили світом,

У жовтооких гарбузах

Лягло спочити літо.

Стояли тіні край ріки,

Тремкі і нетутешні,

І спали втомлені думки

Та бачили прийдешнє.

Вночі сьогодні пахло сіном,

І небо зорями текло,

І все було таким невинним,

Таким замріяним було.

Про океан шуміла річка,

Про кораблі і про китів,

А в полі зайчик хрумкав гичку,

Та од сміливості тремтів.

Я Вас люблю. Пробачте мою душу,

І слабкість не засуджуйте мою,

Допоки небо очі тихо мружить,

Допоки на землі іще стою,

Допоки я в життєвій павутині –

Терпіть мене і слів моїх полин,

А там як є, не Ваша то провина,

Що я у Вашім світі не один.

Мовчи і думай. За світи

Зібралось сонце яснолике,

Ідуть у ніч тумани дикі,

І місяць пробує цвісти.

Мовчи і мрій. В твоїм віку

Якась неповторима милість:

У слові слово народилось

І вже агукає в рядку.

За сонцем – сон, за місяцем – тумани,

Та я не сплю – без Вас які тут сни?

Ви – береги печалі-океану,

Ви – перший блиск моєї сивини.

Піду у ніч – там зорі Вами світять,

Піду у степ – там Вами все цвіте,

І я не я, і літо вже не літо,

І в серці щось ворушиться святе.

Предивний люд – живе у несвободі,

І несвободі тій поклони б’є,

І хоч у нього швидше сонце сходить,

В серцях пустих світліше не стає.

Там всі раби – пани і посполиті,

У них не дух – у них покори смрад,

Їх сенс життя – в болоті вічнім жити,

Їх божество – самодержавний кат.

Зверни мене на добрий люд,

На добрий дім, на пам’ять чисту,

У світі болю і облуд,

Шляхів пекельних і тернистих.

На цій трипроклятій війні,

В годину чорну і буремну,

Воскресни вірою в мені

У те, що я тут недаремно.

У непам'ять не йди,

Там немає нікого,

Там не квітнуть сади,

Там самотньо і вбого,

Розум губить сліди,

І любові немає.

Не іди.

Не іди

У непам'ять,

Благаю.