Біля пам`ятника жертвам Голодомору на Херсонськім шоссе у Миколаїві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цього року тільки три телевізійні канали виставили на екрани свічки пам'яті, присвячені жертвам Голодомору. Це М1, М2 і OTV.

Решта каналів це ігнорує. Правда, “5 канал”, ТВі і “Новий” зробили свої логотипи чорно-білими.

У минулому році, практично, всі українські телеканали виставляли на свої екрани свічки пам’яті. Як швидко все забувається…

З мого майданівського блогу.

   Це не наша трагедія - це катастрофа всього людства! Щоб купка озвірілих, високоосвітчених людей вирішила знищити цілу націю. Це тому ми не маємо зараз української мови. То був ГЕНОЦИД проти Українства!!!!!

НАРОДА

ПРЕЖДЕ ВСЕГО - ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!  НО ВО ИМЯ ДЕЙСТВИЙ ЗА БУДУЩЕЕ. НАДО ПОМНИТЬ О ДЕТЯХ 30-х НО ВЕДЬ РЯДОМ С НАМИ НАШИ ДЕТИ. НЕ ВЖЕ ......?????????

 

Моїм рідним, Богові дякувати, не довелося відчути на собі страшні 1932-1933. На Галичині голоду... голодомору не було. Там голодними були повоєнні 46-47 роки, через неурожай, але не було лиш хліба. Бабуся розказувала, що ледь дожила до нового урожаю  і всім серцем ненавиділа картоплю, молоко, сир і масло, а хліб їй тільки снився.

Голодомор для мене був страшним параграфом і підручнику з історії... фотографіями, які холодом обпалювали душу... Не можу сказати, що мене не зворушували ті історії, що я не співчувала... Але то було давно... далеко... десь там... в іншому світі... як страшне кіно... поки...

Поки не переїхала до Киева... Жила на квартирі в однієї дуже старенької бабці. Ми одразу поладнали і у мене з"явилася ще одна бабуся, а  в неї внучка :) Від неї і почула про Голодомор.

Родом вона була з Черкащини, жили в селі на дніпровських кручах. Родині коваля довелося немало пережити, розкуркулення, зруйновану хату і поневіряння по чужих кутках, поки відбудували хату. У 1932 Дарині виповнилося 11 років. Вік цікавості, коли все бачиш, чуєш і легко запам"ятовуєш. 

В село увійшов загін солдат. У селян забрали абсолютно все їстівне з хат і комор, повантажили на вози і повезли... Вози зіштовхнули з крутих берегів у воду...

Сім"я Дарини дорого заплатила. Наймолодші діти повмирали, мама наклала на себе руки.

За 70 років біль від пережитого так її і не покинув... Найважче було дивитися на бабусю, коли на радіо чи на ТБ черговий "розумник" розказував, що Голодомор націоналістична вигадка...

я бачила її очі...

я бачила сльози, що котилися і ховалися у старечих сморшках...

я бачила в розпачі заломлені руки...

П.С. Мені ні раніше, ні пізніше більше не доводилося бачити такого ставленням до ХЛІБА. Власне то слово так і вимовлялося, що чулися всі великі букви. З буханцем хліба поводилися так, ніби то найдорожчий у світі скарб. Холодильник міг бути порожнім, але... Якщо в хаті закінчувався хліб, в людини починалася паніка.

 Дан Берест

ПАМ'ЯТІ ГОЛОДОМОРУ Стоїть закам'яніла мати Край шляху з мертвим дитинчам, На жаль, не в змозі розказати Сучасним нелюдам-катам, Як мерли з голоду невинні, Бо так намислили в Кремлі І втілили на Україні Номенклатурні холуї. Вона стоїть на постаменті, Дитя тримає на руках, І скам'янілі очі мертві Скорботно дивляться на шлях. В очах закам'янілі сльози, В душі закам'янілий жах Від нездоланної загрози, Що тліє в нелюдах-катах. Вони під прикриттям мандатів Існують за сучасних днів, Бо половина депутатів З колишніх нелюдів-катів. За велелюдної жалоби, Що відзначається в наш час, Сучасні українофоби Мертвлять голодомором нас. Тож мусимо за себе дбати, А не кохатися в журбі; Якщо катів нам не здолати – Готуймо пам'ятник собі.

Мабуть цього року на Михайлівській не буде, традиційного (для мене кілька років було обов"язковим ритуалом, як кутя на Різдво) запалювання свічок. Тепер всім байдуже.

Завтра куплю лампадку і піду до пам"ятника. Традиції повинні жити