Спішімо мовити люблю, бо б’є годиник невмолимо.
Так і не зчуєшся, як зими на тебе сивий цвіт проллють…
Та доки ще той сніг ітиме, спішімо мовити люблю!

Кому судилася весна – не зволікайте – щиро мовлю:
Все почекає, крім любові, все виправдовує вона.
Щастить хай юнці, юнакові, кому судилася весна.

У тих, у кого тепле літо ллє промінь з неба золотий,
Усе устигнеться в житті, коли встигається любити.
Зеніт сердечних почуттів у тих, у кого тепле літо.

Кому прийшла розкішна осінь – о найчарівніша із пір,
Коли любов – як елексир життя – живить його, підносить
Серця поєднані – до зір, кому прийшла розкішна осінь.

І не біда, коли зима, цю мудру пору вечорову
Зігріє завжди ніжне слово. В любові старості нема,
Старіють ті, хто без любові. І не біда коли зима.

Біда, як час б’є без жалю, твій зупиняючи годинник,
Але нема тії людини, котрій би мовив ти люблю,
Найперш – твоєї половини. Біда, як час б’є без жалю.

Тому спішімо, попри все, чи там зима, чи осінь-літо,
А чи весна – спішім любити, любов – єдине, що спасе,
Коли несила навіть жити. Тому спішімо, попри все.

Нема вершини над любов. Хто заперечує, лукавить:
Мовляв, нагальніші є справи, я ще з любов’ю встигну, мов.
Все – суєта, що марнославне. Нема вершини над любов.
І йде годинник долі справно.

тік-так, тік-так, тік…, а чи ж настане -так?