У неділю, 25 жовтня, у с.Бортятин Мостиського району Львівської області у рамках відзначення 100-річчя від дня народження українського поета Богдана-Ігоря Антонича було урочисто відкрито музей-садибу його імені.

У Бортятині, де проживали і поховані батьки поета, де пройшли його дитячі та юнацькі роки, урочистості розпочалися із панахиди на могилі батьків Богдана-Ігоря Антонича на місцевому цвинтарі. Потім відбулася урочиста церемонія відкриття музею-садиби.

Можливо, ми ще не до кінця усвідомлюємо, що сьогодні відбувається історична подія: село було відоме багатьом, а завтра воно стане відоме всьому світові. Тому що сьогодні ми відкриваємо музей-садибу, до якої будуть приїжджати представники зі всього світу. Ім’я Антонича, який прожив неповних 28 років, стоїть поряд з відомими у світі поетами України. Нині твори Антонича читають англійською, словацькою, польською, литовською, чеською, латиською, російською та іншими мовами світу.

Антонич залишиться назавжди молодим і красивим юнаком. України горда з того, що має великого сина Богдана-Ігоря Антонича.

Особливість поезії Богдана-Ігоря Антонича полягає у тому, що це поезія вічна, бо вона йде від душі, від буття, це поезія молодості.

ПІСНЯ ПРО ВІЧНУ МОЛОДІСТЬ Запрягти до саней чотири чалі коні     і вчвал, і вчвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні.     аж луна відіб'ється     від скал, від скал. Труснути батогом на вітер буйний     і вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо,     а серце куймо     на сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита,     мов грім, мов грім. Повними грудима будемо вітер пити,     під дахом синього неба     наш дім, наш дім. Снігів завмерлу тишу вигуком розпороти:     нема турбот! І сонцю ми поженемо навпроти,     бадьорі, радісні,     в галоп, в галоп. Запрягти до саней чотири чалі коні     і вчвал, і вчвал! Навпростець переїдемо всі перепони,     здобудемо     життя фінал. Розпускають коні сиві гриви,     пара з уст, мов дим. З рвучим вітром буйногривим!     Бути вічно юним,     вічно молодим!

Головний ініціатор створення музею-садиби, поет, почесний голова оргкомітету, лауреат Шевченківської премії Роман Лубківський нагадав присутнім про підписання Президентом України про відзначення в Україні 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича.

Роман Лубківський висловив сподівання, що увага до нашої культури буде постійною, і ми будемо йти шляхом відродження національної пам’яті. Адже, на переконання Шевченківського лауреата, ми мусимо відновлювати цілісність України не лише територіальну, а й духовну. На цьому шляху ми повинні згадувати тих, хто покинув антоничівський край – Лемковину.

Приєднатися до події

  Такой музей вижу впервые в жизни,вот только жаль не знаю,где такой находится. А хотелось бы знать. Правда меня очень смущают стрелы,выпущенные в животныхМне их жалкоНо , там,где волки мчатся,захватывающее зрелище,просто фантастика   [ Читать дальше ]

У ніч на 29 липня невідомі зловмисники пошкодили меморіальний будинок Тараса Шевченка у Києві,  відомий як "Хатина на Пріорці", що знаходиться на вулиці Вишгородській, 5.

Про це УНІАН повідомили в прес-службі Національного музею Тараса Шевченка.

Правопорушники виламали хвіртку та, потрапивши на огороджену територію, зірвали ставні з вікон будівлі. Адміністрація музею підозрює, що злочинці мали намір проникнути в будівлю.

За останні роки в інформаційному просторі не раз з’являлася інформація про пошкодження будинку - зламані ставні, ґанок, тощо.  І тільки минулого року, після нескінчених паперових тяганин та своєрідних попереджень від осіб, які виступали проти передачі земельної ділянки в користування музею, національне надбання вдалося відгородити. Проте, як бачимо, навіть такі заходи не зупинили ані недобросовісних забудовників  Пріорки, ані зловмисників від зазіхання та пошкодження національної спадщини.

 Адміністрація музею вже звернулася до міліції, районної та міської рад і сподівається на підтримку влади у вирішенні цієї проблеми та запобіганні таких ганебних випадків у майбутньому.

Меморіальний будинок "Хатина на Пріорці", де Тарас Шевченко жив у 1859 році, належить Національному музею Шевченка.

26 червня 2009 року в приміщенні музею-садиби Івана Котляревського відбувся п’яний шабаш представників полтавської міської влади. Мер міста А. Матковський, секретар О. Козуб, заступник мера Л. Семеряга та керівництво районів міста влаштували алкогольний дебош у приміщенні музеї-садиби І. Котляревського.

Лише виклик міліції зміг припинити це безчинство. Представникам МВС довелося докласти зусиль, аби вгомонити чиновників напідпитку.

Полтавська обласна організація ВО "Свобода" висловлює своє обурення аморальній поведінці міських очільників. Однак ще брутальнішою виявилась поведінка очільників міста у день відзначення битви під Полтавою 1709 року. Українофоб Матковський розпочав урочистості офіційним виконанням державного гімну Російської Федерації.

Антиукраїнські витівки полтавського мера уже не мають жодних меж пристойності. Можливо лише після того, як бютівець Матковський почне діяти як його партійний колега Лозинський (що спершу домігся знищення національної символіки у Голованівську, а згодом вдався до вбивства), правоохоронні органи звернуть увагу на безчинства міської влади у Полтаві.

В далеком 2006 году гостила я у своих родственников в Эстонии. Выдающихся мест у них совсем немного, и вот когда мы посещали их знаменитый парк Кадриорг, зашли в музей современного искусства "Куму".


 Он только недавно открылся, вот мы и решили пойти с родственниками культурно обогатится.

Сам музей представлял собою современное здание, 4-5 этажей, каждый зал был отделен автоматическими дверями и передвигаться по этажам нужно было на лифте (что наверное больше всего меня пугало =))) Атмосфера внутри была какая-то таинственная, странная...
Первые этажи не отличали ничем сверхъестественным, картины... Все как обычно. Поднялись выше, там были выставлены какие-то здоровенные куклы, в каждом зале соответственная музыка.
И вот дошли мы до последнего... И я была шокирована, если не сказать больше. - Большой экран, на нем показывают убитое, точнее задавленное на дороге животное... На улице идет снег и они с разных ракурсов показывают это... бедное животное. Все опять же сопровождается музыкой, от которой просто мурашки по коже. Какие-то военные кадры на другом...
Дальше - очередной экран, и чтобы вы подумали что там показывают? В жизни не догадаетесь!! - В рот живим людям сажают цветы. Берут вытягивают из горшочков и в рот.... Просто пи...
В дальней комнате - фотки голого мужика который попал в психбольницу, в разных позах, ракурсах и крупным планом.
Вот вам и искусство, господа!
Это было не все, конечно, но самое "такое" что отложилось в моей голове на долгие годы. Теперь, в следующий раз, я лучше сто раз подумаю идти ли мне в очередной модный музей.

понравился очень!

Ту-142 (по классификации НАТО — Bear-F) — дальний противолодочный самолет (ДПЛС). Предназначен для обнаружения и уничтожения ПЛАРБ противника в районах патрулирования.


инфа тут:
http://www.airwar.ru/enc/sea/tu142.html
и тут:
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83-142

4 октября, суббота
=====================
5-летие государственного авиамузея Украины

ПРОГРАММА ТОРЖЕСТВЕННЫХ МЕРОПРИЯТИЙ
по случаю 5-летия Государственного музея авиации Украины.
Суббота 4-ое октября 2008-го года
----------------------------------------
10:00-17:00 на территории музея по адресу:
г. Киев, Ул. Медовая 1. (аэропорт Жуляны со стороны ул. Народного Ополчения)
Вход свободный
==========
подробности здесь:
http://hectop.livejournal.com/679529.html

Вчера попал в Гидропарке в парк "Киев в миниатюре". Всё шо там увидел смотрите ниже... Но вот что характерно, просмотрев все эти миниатюрки, я с ужасом понял что некоторые оригиналы я не удосужился посмотреть до сих пор, хотя и живу в Киеве всю жизнь! А пару макетов ввели меня в ступор, типа "где это в Киеве такое находиться?" Карочи решил восполнить пробел и как можно быстрее осмотреть весь Киев. А пока всё в миниатюре:

Золотые ворота


Университет им. Т. Шевченка


Центральный корпус Политеха



Южный мост


Владимир Хреститель


Пешеходный мост


Московский мост


Родина мать


Арка дружбы народов


Хоть убейте не помню что это...


Наша телевышка, ну это знакомо..


Центральный вокзал


Кабмин наш дорогой (такое здание испаганили)


Это ещё хуже: Верховна зрада


Кажись секритариат президента


Аэропорт Борисполь


Какой-то там театр


Блин, не помню.. Кажись та церковь что на Почтовой стоит..


Без коментариев (на табличке всё видно)


Нацбанк


Мне стыдно, я не знаю шо это..


Баба с окорочками (видно правда хреново)


Помоему это МЗС


Софиевский собор


Успенский собор


По-моему Андреевская церковь


А это где такое?


Михайловский собор


Арена сити




Михайловский (с другой стороны)


Не помню шо и не знаю где находиться..


Блин, и это не помню.... Может всё-таки это Андреевская?


Мариинский дворец


Дом учителя


Не знаааааааю....


Опять Софиевский и памятник Б. Хмельницкому

Ну и конечно Хрещатик и Майдан








Ну-с, кто ещё много нового увидел?

День другий та третій

Початок тут

Наступний день видався напрочуд сонячним. Його ми присвятили Ужгородському замку, музею архітектури та самому центру міста над Ужем.

Від площі Кирила і Мефодія, де розташований Інтурист, по одній з найстаріших вулиць Ужгорода Швабській дійшли до площі Петефі. Далі через пішохідний міст перейшли на правий берег. Тут кілька старих кварталів з пішохідними вулицями, що дуже зручно для ось таких прогулянок. На центральні Театральній площі стоять кілька атракціонів для малечі. Але нас передусім цікавила дитяча залізниця, яка тягнеться з центру понад Ужем до Підзамкового парку. Але нажаль нам вкотре не повезло...  Ще в жодному місті (крім Франкфурта на Майні) мені не вдавалося проїхатися в дитячому вагончику... Тому план подорожі прийшлось змінювати... Пішли пішки по Капітульній вулиці, де у древні часи ходити мали право лише феодали. Знайшли ще один гарний двобашенний собор, що часто зустрічається на листівках з краєвидами Ужгорода. ...Замок... Квитки коштують 8 грн + ми, будучи чесними взяли дозвіл на фотографування за 10 грн. Але особливого враження він не справив... Я чекав більшого. Навіть Мукачівський замок цікавіший і у кращому стані. Хоча ми і тут знайшли цікаві речі. Мені, наприклад, сподобався колодязь у внутрішньому дворику. Хоча він менший ніж в Мукачево, але він живий! Тобто там досі б’є вода, а по стінкам папороті ростуть! І ще гарний бронзовий орел (хоча він більше на сича схожий) в центрі двору, що ніби за легендою приніс графу меч для оборони міста. У приміщенні замку знаходяться кілька музеїв: музей природи, музей музичних інструментів та музей одягу Закарпаття. Більшість експонатів мають вже не дуже привабливий вигляд. Хоча деякі були дуже цікаві. Найголовніше, це трембіта! Я ніколи їх не бачив “вживу”. Тут, їх хоч і не можна вже назвати “живими”, але вони в повній мірі дають уяву про цей сигнально-музичний 3-4 метровий інструмент.

Зразу за замком знаходиться музей Архітектури та побуту Закарпаття. Квитки сюди теж по 8 грн. А от вражень від відвідування цього музею набагато більше. Це таке невеличку село в центрі Ужгорода з квітучими садами. Тут зібрані національні українські, угорські, словацькі, гуцульські хати з Закарпаття. Є своя церква (дерев’яна Михайлівська церква – перлина цього музею), школа, корчма, млин. На схилах пасуться справжні овечки, на перехресті грають та співають народних пісень музиканти в національному одязі. Практично повністю поринаєш у старі добрі часи! До речі, купили у музик їх диск. Одна з пісень з їх нового диску зараз і представлена вашій увазі!

Після музею хотіли піти в Ботанічний сад, але він був зачинений: Субота-неділя вихідний! Що досить дивно! Така ж тенденція прослідковується і в багатьох магазинах Ужгорода. Дивно! Магазини на Хрещатику у вихідні дні навпаки працюють з максимальним прибутком...

А ще Свєта натерла ногу і ми мали повертатися в готель перевзуватися. Думали спіймати якусь маршрутку, але нас так нічого і не наздогнало! Взагалі прикольно у такому невеликому місті... Основну частину міста можна обійти за 30-40 хвилин. До речі, про транспорт: трамваїв і тролейбусів у місті нема, автобусів ми теж не бачили, є тільки маршрутки по 1,20 грн, які відправляються з центральної площі Корятовича в різні боки. Можливо я не правий (бо важко за півтора дні розібратися у інфраструктурі міста), то хай більш обізнані люди поправлять! Коротше кажучи, дворами ми досить швидко добралися до готелю. А це вже був обідній час, то ми вирішили пообідати на відкритій площадці у кафе напроти готелю. Замовили суп та “боб-левеш” з квасолі і по порції знову ж таки кремзликів у горщиках! І знову все неймовірно смачно!!! Особливо сподобалися горщики у вигляді свині! Після ситного обіду покотилися гуляти далі по вулиці Свободи через нижній (третій) міст! При чому я був прихильником гуляння з картою, щоб відвідати якомога більше пам’ятників, пам’яток архітектури та інших цікавих об’єктів, а Свєта хотіла просто гуляти, а ввечері подивитися де саме ми були... Тут ми консенсусу так і не досягли...   Тож я тайком заглядав у карту і вибирав приблизний маршрут “гуляння”! Побували на Набережній; на площі Народній; біля пам’ятника Шевченку; прогулялися в Альпінарій де стоїть пам’ятник художникам, прізвищ яких я не пам’ятаю; пройшлися повз давні склади, де колись були винні льохи, ходили дивитися на колишній особняк губернатора Бескида, що побудований у 1926-році, а зараз там відділення Приват-Банку. Також знайшли досить дивний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи, що зображає голого чоловіка, що стоїть на розщепленому ядрі урану. (На жаль ми його не сфотографували). Далі повернулися в центр і вирішили сходити до готелю Едуард, щоб побачити, що саме ми проміняли на Люкс в Інтуристі. Це досить гарний та розкішний приватний 2-поверховий готельчик. Щоправда через дорогу за бетонним парканом знаходиться Психоневрологічний диспансер... ;-)

По дорозі додому випили кави по-східному у кафе Тотем. Додому повернулися звичним маршрутом через пішохідний міст. А ще в готелі вичитали, що на 2-му поверсі є пив бар з пивом, що виготовляється на місцевому заводі, тож плани на вечір були визначені... Але, як вияснилося у барі, ця інформація застаріла... Пиво власного заводу тут немає вже 2 роки! То ми трохи погорювали і пішли шукати гарне місце зі смачним пивом! З 4-го разу знайшли! Кафе-бар Фламінго, що знаходиться на півдорозі між готелем та вокзалом. Взяли пиво Рогань Четвірка, сир-косичка. Все було б добре, якби не невгамовні діти, що гасали та кричали, поки їх батьки пили пиво у сусідньому залі...

11-го травня о 14:16 ми мали повертатися на 100-му поїзді. Тож ці півдня вирішили витратити на пошук сувенірів та прогулянку по вже знайомим місцям у центрі міста. З сувенірів, що я звичайно привожу з собою, це вже дещо пом’ята від використання карта цього міста та магнит на холодильник. Решта – що сподобається! Зайшли в дегустаційну залу, але на той час вона була зайнята іноземними гостями, то ми посмакували мускатне вино біля стійки, купили пляшку коньяку і рушили збирати речі в готель!

Помившись та зібравши речі, здали ключі і пішли обідати в кафе напроти, що приглянулося нам ще вчора. Далі, через супермаркет “Вопак”, назву якого ми нарешті запам’ятали пішли на вокзал. Поїзд вже чекав! Та і ми сіли в нього за 10 хвилин до відправлення! Це вам не Львів!

По дорозі додому “Місячник покращення якості і культури обслуговування пасажирів” вже ніяк не впливав на обслуговування... Його просто не було! Хоча об’ява ще висіла і термін не закінчився!

Вранці по приїзді розбіглися по роботах!

Взагалі Ужгород дуже гарне, добре та ввічливе місто. Хоча як для мене досить маленьке! Одного дня з гарною погодою досить щоб прогулятися по всім визначним його пам’ятникам, хоча це зовсім не означає, що через певний час ти не захочеш приїхати сюди знову! Скоріш навпаки! І ще одне цікаве спостереження: більшість городян розмовляють російською мовою. Дивно та не зрозуміло .

До того ж ще є 2 місця, що знаходяться в різних кінцях де нам ще хочеться побувати: Коньячний завод Тиса та корчма “Деца у нотаря”.

На Новорічно-різдвяних канікулах їздили з моєю дівчиною у славетне місто Львів! До речі, у зв’язку з тим, що залізниця відмінила продаж квитків по документах, нам прийшлося весь день їхати автобусом, бо на потяг квитки були розкуплені!

Були у Львові 2-5 січня, так як Новий рік, у зв’язку з сімейними обставинами, зустрічали вдома і на Різдво теж хотілося побути в родинному колі. Висидіти 9 днів вдома таки було б важко, безглуздо і не цікаво! Хоча раніше ми планували поїздку по Полтавщині, але зовсім несподівано намалювався ключик від квартири у Львові. Гріх було не скористатися нагодою... У Львові ми вже були влітку 2006 року, затрималися там на 3 дні, бо саме звідти починався наш тур по Карпатському регіону.

---

На цей раз погодка була не дуже привітна. Морози сягали 15-18 градусів, тож особливо містом не погуляєш! Добре, що саме в цей час додому (у Борислав) з заїздом у Львів їхав один гарний знайомий зі своєю дівчиною. Разом ми провели чудово день! Спочатку мене уговорили піти на каток! Його залили на центральній площі біля Ратуші. Я перший раз в житті став на ковзани !  Перші 15-20 хвилин їздив перебираючи руками по бортику, потім вже наважився відірватися і після невеличкого роз’яснення працівниці катка і Тані я вже міг сковзати на льоду... Залишилися гарні враження, хоча адреналіну виділяється менше, ніж при гірськолижному спуску! А ще ходили в кафе, стилізоване під землянку бійців ОУН УПА. Це дійсно підвальне приміщення, вхід в яке в глибокій темнуватій арці, без всяких вивісок. І увійти туди можна лише назвавши пароль! Всередині дерев’яні столики та стільці, на стінах і стелі предмети вжитку та боротьби, починаючи з гасових ламп, гармошки і закінчуючи автоматами тих часів. А також фото повстанців.  Особливу увагу привернуло меню! Виконане в стилі старої газети з кумедними назвами та коментарями до страв. До речі, не дуже і дорого! Борщ “Причастя героя” коштує 10 грн!

Також в цей день сходили в Музей Королівські кімнати (здається так) через Італійський дворик. Там є досить унікальні вироби, окрім меблів інкрустованих міддю, латунню, слоновою кісткою, є сонячні та зоряний годинник 16-17 століття, діючий поліфон та перші парцелянові вироби. Натрапили також на музей-підземелля під собором (назву забув). Щоправда, крім древнього фундаменту, кількох черепків та кам’яної труни нічого нам не показали, але дядько-екскурсовод дуже гарно та емоційно розповів і історію Львова і про важливість її вивчення. Там же діяла виставка “Леви Львова”, де були виставлені фотографії статуй та барельєфів з зображенням лева чи його голови з адресами де можна побачити їх “вживу”, а також дитячі малюнки та виліпки з пластиліну у формі левів.

А ще лазили на часовою в Ратуші. 3 грн і 450 дерев’яних сходинок! Вигляд зверху просто вражає! Супер! Як тільки будуть фото, обов’язково додам їх до розповіді! Не доходячи кілька сходів є “кімната відпочинку”, де можна перепочити, подивитися фото з краєвидами, зробити медальйон з гербом Львова з 25-копійочної монети (коштує 3 грн), почитати книгу відзивів від гостей Львова та залишити свій!

З"явилися кілька фото (тисни тут) !!!

---

В наступний день, ми вже вдвох, озброївшись картою міста, вибрали територію дослідження, в яку попали архітектурні споруди різних часів, епох і призначень. Спочатку ми оглянули палац Потоцьких, що на вулиці Коперніка, і пішли далі від центу. Наступним об’єктом на мапі був оборонний комплекс Цитадель! Дійсно оборонний! Ми туди ледь видерлися... Зараз ця споруда з червоної цегли циліндричної форми обнесена захисним ровом використовується як книгосховище бібліотеки. Вигляд досить “потасканий”. Далі оглянули будинок органної музики та ознайомилися з репертуаром... Найближче дійство мало бути аж 8-го січня! То ж ми пішли далі оглядати фасад головного корпусу Львівського Політеху. Далі собор святого Юри. Він вразив нас своєю величчю і не характерними для християнських соборів фігурами старців, апостолів, а на верху, сам Юрій-змієвержець верхи на коні списом долає великого змія. Думаю такі фігури більш характерні для античних древньо-гречеських храмів... Далі, на нашому маршруті був собор Святих Ольги та Єлизавети. Теж дуже потужна та своєрідна гостроверха споруда з величезними вікнами. В інших храмах я таких вікон не пам’ятаю.

Звідти ми вже достатньо голодні та замерзлі піймали маршрутку і поїхали в кінотеатр на “Зачаровану” грітися. До речі, з кінотеатрами у Львові просто скрута! Ми нарахували 2,5! Тобто 2 в центрі і один в спальних районах. Всі вони належать мережі “Кінопалац”. Кінотеатр “Дзвін”, що не входить в мережу, виглядає досить страшненько ззовні і транслює фільми здається 90-х років. Після фільму, повечерявши в “молочній кухні” супом, та млинцями з грибним соусом на 28 грн, поїхали додому. Жили ми далеченько... У Рясному, це щось на зразок Київської Троєщини: спальний квартал у хріна на рогах... До речі, проїзд у всіх маршрутках по Львову коштує 1,25 грн, а трамвай 60 коп.

---

На наступний день, щоб не мерзнути дуже, ми вирішили пройтися по музеях... Зі списку музеїв, що написаний на карті міста, був вибраний музей Львівської Залізниці, як початок маршруту, бо знаходився найдалі від центру. А також визначили кілька музеїв, заради яких потрібно приїхати сюди ще! По перше це МУЗЕЙ ПИВА з ДЕГУСТАЦІЄЮ , бо коли на вулиці –10, то пива не хочеться взагалі; та Музей Народної Архітектури та Побуту... Адреса музею Львівської Залізниці була вул. Федьковича 39! Ми знайшли будинок за цією адресою, але там навіть натяку на музей не було... Це був звичайний львівський 3-поверховий жилий будинок, далі вже починався приватний сектор... Дійшли до кінця вулиці... Повернулися назад... Обійшли весь квартал, заглядаючи в відворотні та арки... В одній з арок на нас навіть кинувся собака... А от музею так і не знайшли... Як вияснилося вже пізно ввечері за допомогою довідника “Весь Львів”, справжня адреса музею Федьковича 56 (це далі (за поворотом) і на іншому боці вулиці). Повернувши свої стопи до центру, ми зовсім несподівано, знайшли вивіску “Пиріжкова”. Зайшли погрітися... Таке прикольне місце, чимось схоже на Совковські столові. З двома каструлями з краниками “чай”-“какао” та вибором пиріжків з різними начинками... Пиріжки були смачні, і какао, як в дитинстві в дитячому садку: солодке і зі згущенкою... А ще, по дорозі ми завжди заходили в книжкові магазини ! Грілися та шукали книжку по ґрунтознавству  (був такий пунктик, у Києві її купити не вдалося) ...

Дочекавшись 9-го трамвая ми поїхали в центр, бо ще потрібно було забігти на сувенірний ринок... От що цікаво в Львівському трафіку, так це його неквапливість... По перше, вулиці вузькі, по друге більшість їх вимощено бруківкою, тож комфорт від їзди на мерседесі та трамваї думаю майже однаковий, а ще, зовсім дика риса, з точки зору киянина, паркувати авто прямо посередині дороги! Тобто 2 трамвайні колії, по яким зі швидкістю трамвая їдуть і решта автівок, а між ними просто по центру стоять машини. Де ви ще таке побачите? І ще, за весь час, що я там був, так і не збагнув по яким правилам і якій логіці водії розуміють хто куди має повертати, першим проїжджати, пропускати пішоходів??? Де і коли пішоходам переходити дорогу? Ні! Звичайно там є світлофори, переходи (не завжди розміщені у зручному місці), але вони якось існують окремо... І не зважаючи на все це ДТП там на два порядки менше, ніж у Києві!

9-й трамвай довіз нас до центру по величезній дузі, зате комфортно і неквапливо! І ще одна дивна річ для киянина: дуже часто 5-го(!!!) січня нам траплялися люди, що везли додому новорічні ялинки... Чого? Мабуть їх там прийнято ставити саме на Різдво...

Купивши на сувенірному ринку подарунки для рідних та близьких та собі на пам’ять магнітики з краєвидами Львова, ми пішли знову в кінотеатр на мультик “Ілля Муромець та Соловей-розбійник”. Далі пробіглися по магазинах, купили мелену каву та фірмових цукерок. Швиденько повечеряли в Молочній кухні і ще встигли забігти на каву  у кафе “Соната”, що поряд з пам’ятником Королю Данилу. Вона нам сподобалася ще у минулий приїзд... Після смачної кави з фірмовими цукерками з сумки  ми впіймали маршрутку і поїхали додому збирати речі, бо ввечері вже мали їхати додому... Вийшли з дому заздалегідь, але потрібну маршрутку чекали хвилин 20-25, то прийшлося бігти за потягом, ледь встигли! До речі, минулого разу (влітку) ми теж бігли за потягом на Яремчу... Се ля ві! Це як візитна картка Львова! Взагалі-то кожне місто з певною історією має свій характер! У Львова це гостинність, але з гумором та норовом! Наступного разу, перед поїздкою туди, потренуємось побігати 100-метрівку! Але обов’язково ще поїдемо! Чекай нас, славетне місто Львів!