Ты ушёл, человек, от мирской суеты,

Что взрывается, плавится, жжётся,

Я хотя бы любил, ну а что сделал ты

В том отрезке, что жизнью зовётся?

Ты теперь – тишина, еле видимый дым,

И заботливо прошлым окутан,

Я хотя бы звенел, ну а ты был каким?

Чем запомнился хоть на минуту?

Слышишь шелест листвы? Это ветер, скорбя,

Тень мою провожает в дороге.

Я хотя б парой строк нацарапал себя,

Ну а ты что оставишь в итоге?

Минуле з кожним кроком сонця гине

Та прозаїчна пишеться картина,

І смокче день увагу по краплині,

Немов він недолюблена дитина.

Повзуть асфальтом тисячі мурахів,

Які себе людьми зовуть наївно,

Та кожен з них – пішак гігантських шахів,

І боги їх на місце ставлять гнівно.

Не важно, сколько будет спето,

Пусть с вдохновеньем, пусть с напором,

Я промелькну и кану в Лету,

Блеснув на небе метеором.

Пусть век расправится со мною

В очередной своей забаве,

Да лучше плавиться звездою,

Чем тиной пролежать в канаве.

Кружляє осінь мрякою холодною,

Дерева жовтий скинули вінець,

І дихає душею благородною

Елегія закоханих сердець.

Дзвенять серця та піснею невпинною

Оплакують сумні осінні дні,

Та осінь що? Хіба вона є винною,

Що в тих серцях багато глибини?

 Это  я написала сегодня:

  Сегодня - памятная дата,

Кто не был там - тот не поймёт,

И ликованье от возврата,

И скорбь о тех, кто не прийдет. 

И пусть не все сегодня с нами,

Так вспомним каждого из них!

Тот, кто прошел войну в Афгане,

Не забывает о своих.

         Елена Савенко, 15.02.17г.

А это стихи очень хорошего человека и поэта Коваленко А.В.

                  Друзям- афганцям

  І знову кров в Афганістані

на землю ллють, мов з джерела,

І, слава Богу, що не нашу,

і що не наша в тім вина.

28 років сьогодні минає,

як скінчилась та клята війна,

але люди і досі не знають

правди про неї сповна.

Хто давав ті амбітні накази,

не спитавши народ свій ні разу,

Солдатів на смерть посилати

не за рідну країну і хату.

Вони ж жити хотіли,

безвусі оті пацани,

а їх там щодня убивали

з гвинтівок своїх душмани.

Заради чого йшли під пулі,

Живцем горіли молоді?

невже нам горя, сліз і болі

не вистачало на Землі.

За що життям своїм платили,

А плату ту батькам возили,

Дітей у "Чорному тюльпані",

Жорстоко вбитих у Афгані.

Думайте ліпше, наші гаранти,

Ніякий народ такого не вартий.

Добре дивіться і ви, громадяни,

Щоби такого не трапилось з вами.

Вибачте, друзі-афганці,

Дай, Боже, здоров*я всім Вам,

і Царство Небесне тим хлопцям,

Хто життям заплатив за Афган.

Вірш ветерана-прикордонника Коваленко О.В. 

Переступить через себя

И переждать,

Перетерпеть,

Перегореть,

Перенастроиться

И переплавиться.

А что в итоге будет?

Да что угодно,

Но не то, что раньше.

Я не хочу…

Я так хотів від тебе бути вільним,

Волів не пити пристрасті та болю,

Бажав я бути мармуром суцільним

У забутті одвічнім ореолі.

Я мріяв стати перекотиполем,

В твоїм житті розвіяним туманом,

Але глузує знов із того доля,

Вона на мене інші має плани.

В небесном даре бессердечном

Одно есть правило простое:

Писать о вечном можно вечно,

Всё остальное – слов не стоит.

И дел не стоит тоже.

Ах, это ты… Я думал это сна,

Прозрачное виденье поутру,

И тайны суть в тебе заключена,

Что вновь со мной ведёт свою игру.

Ах, это ты… Я думал, что восход

Коснуться не захочет дней моих,

И я терял за годом новый год,

Не видя глаз глубоких и живых.

Не видя цели, я существовал

И тихо плыл в закатные края,

Пока в дороге свет не повстречал.

Ах, это ты… Ну, здравствуй, это – я.

- Кохання, все,

Гаси вогні!

Минай уже!

Минаєш?

- Ні.

- Та розчинись

У чужині!

Залиш мене!

Залишиш?

- Ні.

- То дай хоч відповідь

Мені:

Ти трохи глузду

Маєш?

- Ні.

Але я – скарб,

А не мідяк.

- Так ти – мій дар?

- Виходить, так…