Каждый читатель жизни,

Пусть кому-то это и не по нраву.

Кто-то по паре страниц,

Кто-то – целые фолианты глотает.

Даже мои ровесники уже осилили

Толстенные романы,

Я же до сих пор застрял в азбуке,

Да и то не дошёл до середины.

10.11.2015

Спинився день.

Задумався.

Про що?

Що стурбувало?

Прагне що уваги?

Мабуть, судьба,

Що тягне у ніщо,

І тяга та

Життя міцніше

Спраги.

Міцніш настільки,

Що душа моя

В судомах, понівечена

Конає,

Тому з тим днем

Спинився разом я,

І йти куди? Навіщо?

Я не знаю.

10.11.2015

Відмови випита отрута

І стогне серце хворобливо,

Я намагаюсь Вас забути,

Та Вас забути неможливо,

Як неможливо залишити

Зомлілу душу на поталу,

І я продовжую бриніти,

Себе вбиваючи помалу.

І я продовжую любити,

Хоч сенсу це давно не має,

Тихенько з Вами говорити,

Але про це ніхто не знає,

Хіба що місяць. Та збагнути

Не може – із якого дива

Я намагаюсь Вас забути,

Бо Вас забути – неможливо.

10.11.2015

Какое время в октябре!

Мёд с благодатью!

Гуляет осень во дворе

В горящем платье.

Ах, восхитителен наряд

Неповторимый,

Но листья стаями летят

Неотвратимо,

И стынут капли в серебре

Неосторожно.

В такое время в октябре

Грустить несложно.

09.11.2015

Вкладає ногу день у стремено,

Забувши про вчорашній тьмяний смуток,

І тчуть дороги сіре полотно

Непосидючі човники маршруток.

Підставити б прийдешньому лице

І сяяти невпинно, але хто зна,

Відреагує як? Чи сприйме це

Юрба людей, що надто вже серйозна?

Все як завжди, і хочеться мені

Повторення спалити павутиння,

Роздати людям посмішки ясні

Й додати трохи райдуги цвітіння.

09.11.2015

Сотрутся годы, время пропадёт,

Закроется последняя страница.

И новый изумительный восход

Наследникам пришедшим повторится.

Заполонит пожарища трава,

Упряма жизнь, с ней спорить смысла нету,

И только мои нежные слова

Продолжат путь нелёгкий свой по свету.

09.11.2015

Котилась тихо осінь під укіс

Та колисало втомою природу,

І магія обплутувала ліс

Гірляндами палаючого глоду.

Багряно-жовтий доживав сезон,

І з ним ішли хвилини посивілі,

На землю опускався тихий сон

Про пахощі зими та заметілі.

08.11.2015

Она была чужой и неприступною,

Далёкою и в прошлом, и в реальности,

Она была моей находкой крупною,

Единственной в своей оригинальности.

Её не грызла заинтересованность,

Своих проблем хватало с перехлёстами,

И в каждом слове проявляла скованность,

И не моей руки ждала под звёздами.

А я пытался ей отдать себя…

08.11.2015

Пірнув за небокрай небесний сонях

І день дограв свої нікчемні ролі,

Тримає смуток серце на долонях

Та кігтиками стискує поволі.

Але ще вірить серце в романтичність

І просить проявити милосердя,

І голос мій протнути прагне вічність,

В якій його замкнули спересердя.

08.11.2015