Когда не сбудутся надежды...

И плечи заострятся больше

От Холода Твоей Печали,

Я буду рядом, но не подле...

Шаги незримые печатать.

Когда погаснут Искры Смеха...

И Складка горечи наложит Отпечаток...

Я буду рядом, словно Эхо,

Шаги незримые печатать.

Когда наступит Час Рассвета...

И Солнце из Полумрака станет рваться...

Я буду рядом, словно Ветер,

К твоим рукам незримо... прикасаться...

Я свирель ищу по звуку
Губ, издавшим флейтой. Руки
Мне твои сегодня снились...
И они во тьме светились.
Будто солнце ты держала-
Тьма ночная отступала
От напора лучей света.
Я проснулся..."Где ты?! Где ты!",-
Вопрошал с тревогой, сердце...
Только Ветер неуместный...
Рвал и путал мои мысли.
Пока звуки не утихли.
Вдруг услышал вновь те звуки,
Что печально так звучали…
Сердце сжалось вновь в Печали.
Мне понятен стал тот голос…
Дюны так со мной играли-
Звук свирели… издавали.

                                                   навеяло http://blog.i.ua/community/53/397408/

Я брошусь смело в теплую... постель,

Так давай забудем, всё, что было в прошлом...
Так давай начнем все ... с чистого листа!!!
В Жизнь мы, как в квартиру, сперва пустим кошку...
Видишь, как Любовь вновь... снова ожила.
Мы пойдем с тобою... Хоть на край Вселенной.
Звезды будут ярко Путь нам освещать.
Там найдем слова мы о Любви нетленной…
Колыбель… с девчонкой… будем колыхать.

Разве ты забыла...
Как всё это было.
Как встречал Рассвет нас...
Провожал Закат.
Иль не так всё было?!
Нас туман... окутал,
И сгустились тучи...
Черные, как мрак.
Мы с тобой сидели,
Обо всём забывши.
Мы с тобой мечтали...
Рассмешив зевак,
Когда оба вышли,
Мокрые как гуси...
А потом расстались...
Непонятно как.

"я "так" скажу....чи витримаєш ти...
адже причуд у мене є доволі!!!
а потім будеш дякувати долі,
що нам звела в житті разом мости???"

                                                                            вітка

Ти тільки підставляй долоні...
Дивись, як щастя буде в них... летіти.
Ти гарна... і така тендітна...
Хочу в полон до тебе, мила Вітко...
Не хочу бути я один, на волі.
Ти краще, мила, посміхайся Долі,
Щоб тобі вона трошки підсобила.
О! Бачу, Щастя повні вже долоні...
І ти стоїш... уже така щаслива!!

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

1922

Володимир Сосюра

[ зовсім мало про цей вірш і про Сосюру -- ]

                                                                    "Весни війнуло подихом зеленим)))
                                                                    Шкода, що "так" чекаєш не від мене((("
А хто тобів сказав , що ти... не та...
Одна-єдина , що сказала б "так!"
Лише скажи, чи серденько бажає...
Чи хочуть того... твої жгучії вуста?!
А щоки, мила, в тебе не палають?!
І серце твоє рівно калата...?!
Бо як уже воно у вир скочИло...
І на душі такії відчуття...
То може, скажеш ти ...нарешті : "МИлий!
Тебе жадала все своє Життя!!!"

 
                                                           навеяно http://blog.i.ua/community/2051/395633/