Бракує сонцю сил вже на вершечок Небесний видиратися; спроквола З півшляху подолає і додолу Сповза. Жене вівчар овечок - Вітрець і хмари, подорожні вічні, Бредуть собі серпневим пасовищем, Всевідні й мудрі. Соняхи окличні Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище... Вже ранки прокидаються пізніше, Від прохолоди щуляться. Туман Скуйовджений із річкової ніші Вигулькує, кульгавий дідуган. Він шкандибає лукою спроквола З отарою овечок тонкорунних І тане... у тремке трембітне соло,...

Читати далі...

Галасує вороння… В калюжу Скиба неба, впавши, розляглась. Лютий-місяць раптом занедужав, Річка враз сміливо роздяглась - Шубу знявши з берегів, водою Голо блиска в дірки крижані. Йде Весна нестримною ходою. Зиму й не шукай – на чужині… В первісній красі, нага й цнотлива, Ніжиться земля… Передчуття – Стане породіллям… Ой, вродлива! - Мати, що несе в собі життя!.. 13-14.03.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел...

Читати далі...