Василь ТЕРЕЩУК МИСТЕЦТВО ЧИТАННЯ ДЛЯ МЕРТВИХ Я читаю вірші у палаці Потоцьких, у залі, де колись танцювали мазурку, грали Шопена, продавали ліси, домовлялись про шлюби, шпетили служниць за нечищене срібло, частували гостей з Варшави та Відня, цитували Міцкевича й напивались, як свині. Я читаю вірші так, як мій прадід Артем читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих, у хатах, де під долівками повзали вужі, а на горищах верещали болотяні духи. На стільцях попід стінами журились жінки...

Читати далі...

Щасливі не пишуть. Вони надто стурбовані своїм щастям. Куди б його притулити? - Мучать питаннями родину. - Постав його у кутку, - Радить батько. - Моє теж там стоїть ще з весілля. - Краще оправ у рамку І почепи на стіні, Щоб я не розбила, Коли прибиратиму в хаті, - Каже матір. - Заховай його, дитино, до скрині, - Підказує бабця. - Люди мають лихе око, Ще зурочать, нехай їм грець... Щастя - то велика морока. Ось я на балконі у Києві Відкорковую пиво...

Читати далі...

…А ще у нас зими не відбулось. Йдуть хмари, навантажені дощами. І вітер цілий день, неначе лось, Гребе копитом золото піщане. Я мало сплю. Вдивляюсь за вікно. Туман у Понті. Сонний шерхіт мідій. А вчора після півночі Овідій Приніс пісні і молоде вино. Журився, що півосені хворів, Що дах прогнив, рука тремтить стареча. Та пам"ять, мов невпинна кровотеча, Все повертає у жорстокий Рим. І плащ його зимовим штормом пах, Що падав на розхитані причали. І довго очі щось...

Читати далі...

Боже, пошли у метро мені дівчину, схожу на тебе, двадцятидвохлітню, сонну і теплу, як хліб після печі, не знайдену ще ніким, не відкриту, як зірка. Вагон летить крізь щурячі нори. Стіни тунелю обдирають до крові обличчя. Двоє хлопців поруч розмовляють заголосно, Бо хочуть, щоб світ їх почув. А я шепочу: Боже, пошли у метро мені дівчину, Схожу на тебе…