Зима іде, напевне, пішки, Ще й зупиняється щомиті, Гризе цукерки та горішки І розглядає все на світі. А потім до самого ранку Лягає під кущем безсила. Уже приходила Маланка, Та снігу так і не зустріла.[Приєднана картинка]

Себе довірити листам, Думки зібрати найясніші, Спитати, як у тебе там, І мило посміхнутись тиші. Перетворитись на луну, Та геть, допоки ніч не зникне, Щоб слів шукати таїну, І духом снів гасити вікна.[Приєднана картинка]

О ті, хто будуть після нас, Кого на світі ще немає, Хто подолає смерть і час, Шляхи небесні подолає, Хто міркувати про святе Буде із Богом наодинці, Чи ви згадаєте про те, Як предки тішились росинці?[Приєднана картинка]

Днів сліпих всемогутність. Слів несказаних лід. У твою неприсутність мій занурено світ. В ніч плететься дорога. Час лежить тягарем. Тільки крихітка Бога у душі ліхтарем.[Приєднана картинка]

Я бачив сніг. Я смакував Його природу кришталеву, І настрій білий-білий мав, Хоч небо й тиснуло свинцеве. Ходив по небокраю дзвін, Здавався вітер нехолодним, Я сніг ловив і був як він: Живим і трохи старомодним.[Приєднана картинка]

Передчуття передкраси. Таємні натяки на зміни. Прозорі світяться ліси, І сонце бігає в хустині. Іще морозу сяє сіль, Іще бракує небу слова, А вже гуде діжкатий джміль, І навіть настрою медово.[Приєднана картинка]

У війська мишиного Слави немало, І служать там майже Самі генерали. Була б невідомою Армія та, Якби не труди Рядового Кота.мал. Рини Зенюк[Приєднана картинка]

Де вітру холодне віяло І грушка тремтить хитка, У полі ворон насіяла Велика чиясь рука. І думки тріпоче свічечка: Що душу отут трима, Коли вже немає літечка І осені вже катма?[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Я загинув увечері вчора, Під волання останніх новин, І душа піднімалася вгору Із відверто пекельних глибин. У містах, під гарячим неоном, У ревінні танцюльок гучних, Розуміння було моветоном, Цінувалися гроші і гріх. Підставляв хтось цілункові щічку, Хтось втомився від давніх забав… Я загинув. І снайпер насічку На прикладі тихцем вирізав.

Я йшов на гору Фудзіяму, Дрімало небо на руках, Дощем налита хмарна пляма Вологий прокладала шлях. Душа, думками оповита, Свої шукала береги, Трава хилилась соковита (не від поваги – від ваги). Вітри гуділи над полями, Ховав птахів співочих ліс, Я йшов на гору Фудзіяму І сонце в подарунок ніс. [Приєднана картинка]