І снився дощ, такий холодний. Старий мінявся світу зміст. Дуби стояли благородні і випускали перший лист. Весна свою являла силу, прощала скоєні гріхи, а ти чомусь уже не снилась, напевне, дощ розмив шляхи.[Приєднана картинка]

Тиха вечора втома. Сну не видно слідів. Небо падає громом у долоні садів. З вікон сіється світло. Чути десь голоси. І чомусь пахне квітнем в березневі часи. Вітер тугою дише, хмарні місить ряди. Поспішати? Навіщо? Та й… немає куди.[Приєднана картинка]

Холодне безлюдне поле. Небес збайдужіле дно. Застигли камінням тролі З казок, що пішли давно. Калюжі схопила крига. Наливсь виднокіл свинцем. І бавиться вітер снігом, Що хмари трясуть тихцем. За спомини сон тримає (даремний, насправді, труд), І часу давно немає. Що треба йому отут? [Приєднана картинка]

Що боятись земного? От було – і нема. Все, що сталось сумного – Промине крадькома. Людства сонм переоре Плуг прийдешніх століть, Тільки лишаться зорі Іншим мріям світить.[Приєднана картинка]

Смертю зоране поле. Нескінченність і бруд. Люди доброї волі, скільки вас нині тут? Є у вас досі сила? Є до ворога лють? Бо ж свої, ті, що з тилу, вже у спини плюють. Що нікчемам відвертим сенс й ціна боротьби? Хто боїться померти не боїться ганьби. Що до вашого болю послідовникам юд?... Люди доброї волі, скільки вас нині тут?[Приєднана картинка]

Гуляй! Гуляй! Твій час настав: Його Невігластво – на троні! Воно не має інших справ, Як тільки тішитись короні. Це ти ж не дав терпінню сил, чого ж тепер ти стогнеш, люде? Для пилу все довкола – пил, він шкодувать тебе не буде.[Приєднана картинка]

Такі глибокі очі сині, І губ усміхнених муар, Із Вас писати би картини, Шкода, що я не Ренуар. Для мене фарби й пензлі – мука, А полотно - реальний кат, Ще не знайшлася та наука, Яка дала би результат. Не йдуть мені чомусь і гами, Я навіть з фото не на «ти», Напевне, спробую рядками Вас в цьому світі зберегти.[Приєднана картинка]

Про печалі не говори, Міжсезоння таке коротке, Скоро квітень впаде в двори, І думки принесе солодкі. І надії зростуть малі, Буде небо яскраво-синім, Стануть знову по цій землі Босоногі ходити тіні.[Приєднана картинка]

За голубими вітражами, в одвічнім царстві горобців, де сонце грається ножами доволі гострих промінців, де підле спокою не рушить, де вчинки зовсім не масні, Сидять на хмарці білі душі, і теж втішаються весні.[Приєднана картинка]

і буде те що неможливо що у думки не загляда усе віджите змиють зливи річок оновиться вода зістарять вік прийдешні дати отрима зміст новий старе когось ще будуть пам’ятати а хтось і тінь свою зітре[Приєднана картинка]