І знову поле – щедрості правиця, Замріяне в квітучій тишині Скажи-но, що тобі ночами сниться? Кого пускаєш в думи потайні? Яке тобі майбутнє до вподоби? Що в серці торжествує чи болить? Чи мариш гострим плугом хлібороба, Чи від мани тремтиш кровопролить? [Приєднана картинка]

довгомріяна тиша непридумана мить невідлежані вірші просять в люди пустить снігу вщухли паради дух морозяний вмер небо просить поради що робити тепер щось манячить чудесне чи доба чи роки і годинник на весну повертає думки [Приєднана картинка]

Горить у вікнах жовтий мармелад, Смакує небо зоряні цукерки, Приносить вітер свіжий аромат Та ніч в озерне дивиться люстерко. Солодким медом лляється ліхтар, Готують сни чергову колискову. Осіння мить – як дамський будуар, Красива, тиха й трішки загадкова.[Приєднана картинка]

Агов! Чи є люди у хаті? Дорослі. Маленькі. Усі. А можна до вас завітати? Що, можна? Велике мерсі. Хоча тут у вас тіснувато, Та це не завадить мені, Я місця займу небагато, Ще вистачить вашій рідні. Присяду на лавку тихенько, Торбинку свою розкладу, Ось світло, ось думка легенька, Ось жадане слово в меду. Тепер оминуть вас спокуси, А з ними розлуки та зло, Тому що я Щастячком звуся, Пробачте, що довго так йшло.Малюнок Ніно Чакветадзе[Приєднана...

Читати далі...

Кінець доби. Вечірній вітер. В горнятку нудиться глясе. Уривки слів і порох літер З дороги тихої несе. Ховає лезо небокраю Уламок сонячних пожеж, І я нічого не чекаю,І вже нікого, мабуть, теж.[Приєднана картинка]

Дрімає хутір схований в століттях, І спогади, і люди тут чужі, Лише старе опудало в лахміттях Лякає мовчки пустку на межі. Прозорий день, а ніби все в тумані – Поля, садок, лісочок за горбком, І вітер несміливий на паркані Похитує надбитим баняком. Колись життя тут тішилось вістями, Ловило кожен погляд, кожну мить, Тепер воно хіба що горобцями У вишняку скуйовдженім кричить. Вже небо з часом вище, вище, вище, І не дарує радощів та лих, Бо спогади і...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Я знаю де існує рай, Не там, де янголи і хмари, А де з бандурою Мамай У божий світ пускає чари. О ні, він зовсім не чаклун, Хоча робити вміє чудо, Володар голосу і струн, І степовий козацький Будда, Живого спокою творець, Та ще й носій такого духу, Що всемогутній ПраотецьЙого пісні тихенько слуха.

Робота важка, зарплатня – копійчина. А де ж справедливість? Немає... Зневірившись, люди біжать на чужину, стареньких батьків залишають. А грошей то треба: на хату, на дачу, на Греції миле осоння... Нехай я тих Грецій повік не побачу, зате є в батьків моїх доня! В дитини навчання, квартиру їй треба – спішать закордон мама й тато, забувши, що вчитися треба для себе, не все ж бо доречно купляти. Не маю я шуб, діамантів, перстенів...

Читати далі...

В затуманенім місті надії Сонце порохом вкрили тривоги, Розтривожили сни буревії І терновими стали дороги. В затуманенім місті любові Стали попелом зорі, – не сяють, А тенета хмільні та шовкові Серце дротом колючим стискають. В затуманенім місті кохання В напівподиху іскри німіють, Скам’яніла сльозинка остання Й більше очі всміхатись не вміють… Всі міста затуманені стануть Наче чорними чарами вкриті, Якщо очі твої перестануть Усміхатись мені і любити, Якщо серце твоє...

Читати далі...

Все ніби є, а людство знову бідне, Бо світ уже не тоне в чудесах, Дощі бурмочуть казочки нуклідні В сплюндрованих жадобою лісах. Кар’єрів скрізь накидано стигматів, І пластиком залита кожна п’ядь. Кого тепер, мій Божечко, карати? Кому тепер ковчега будувать?[Приєднана картинка]