Приймаю день. Йде до скарбнички решта. Шосе уже автівками гуде. Риплять асфальтом старомодні мешти, цілуючи калюжі де-не-де. Пускає в небо музику генделик. Цікавинки вигулюють кота. Моя ж душа сьогодні як метелик: вона живе, а решта – суєта.мал. Петра Козловського[Приєднана картинка]

коли день новий то неначе прокляття і шансів спливає крізь пальці пісок коли із думок догорає багаття і пам’ять катує незроблений крок і виють довкола потворні химери і сіє мовчання небесна блакить, рибалки із теслею стукають в двері і просять до себе погрітись пустить[Приєднана картинка]

Не мовчіть барабани і труби! Сійте щедро мелодію справ! Забуття переможених любить, а не тих, хто свій острах здолав. Не давайте всевладдя століттю, бо затопче, знеславить, зітре. Розсипайтеся громом і міддю, омолоджуйте звуком старе! Розганяйте у спогадах морок! Вкорінитись не дайте ганьбі! Бо інакше історію ворог забере неодмінно собі.[Приєднана картинка]

Нічної мряки сіється бальзам. Шукає час прикмети узбережжя. Порожня тиша молиться лісам, та чорній досконалості безмежжя. Повітря мов панянка в паранджі. Сліпа триває світом одіссея, і світиться хіба що у душі дарунок негасимий Прометея.[Приєднана картинка]

Міняються і сутність, і фасади, Під доброчесність мімікрує зло, А людство наче щойно з зоосаду Із яблучком надкушеним зійшло. Втрачає на непотріб зайві сили, Штовхає прикрих вчинків доміно, І бідкається з того, що зробило, Коли усе поламано давно.[Приєднана картинка]

Не чекай на дива, мій сину, не буває судьба м’яка, вороженьки самі не згинуть, якщо в них не всадить кілка. Той, хто вірить лише надії, той втрачає даремно час: усміхається доля діям, а не снам інфантильних мас.[Приєднана картинка]

Реальність вибивається із рук. Блукає снів примарних світом сила. Нема уже на клоунах перук, і грим з мармиз потворних справи змили. Немов опара сходить пишно лють. Думки поволі гаснуть кольорові, бо упирі з минулого повзуть на запах недосмоктаної крові.[Приєднана картинка]

А потім – літо, літо, літо! Троянди вляжуться на тин, і вибиватимуть копита зірки з асфальтових глибин. Замерехтять роси карати, напнеться пругу тятива, і жовті розсипи курчаток схова від шуляка трава.[Приєднана картинка]

Де під аґукання луни Рибалка місяць ловить хмару, Де сон собі шукає пару І тіней ковзають човни, Де всі загублено слова, Де в них уже нема потреби, Бо зорі захопили небо, Ти чуєш, як росте трава?мал. Юрія Нагулко[Приєднана картинка]

До чого та зимова мова? Морозу нащо ті сліди, як хвиля падає квіткова на розкуйовджені сади? І вже під небом ясно-синім, де сонце плаває руде, першомедове ворожіння у душу солодко гуде.[Приєднана картинка]