А вечір був мов писаний у Книзі, В якій казалось, що усе мине, На обрії сиділи хмари сизі, Пришестя виглядаючи нічне. Зірок у небі вже було чимало, Якесь у серці тануло ім’я, Й мені минало, все мені минало: І видане, і віддане, і я.[Приєднана картинка]

І от зима… Подвір’я оніміло (навіщо слів порожня метушня?) Виблискують сніжинки білі-білі У срібній гриві хмарного коня. Якесь тепло розлито понад світом, Хоча морозом світиться блакить, І огортає душу оксамитом, Та чайник розтривожений кипить.[Приєднана картинка]

Учора хвилювалися сичі, У темряві котилось «пугу-пугу», Дрімало небо в часу на плечі І марення дивилося про тугу. Холодний місяць дерся через ліс, Зірки неквапом малювали коло, І обережно вітер хмару ніс, Немов боявся кинути додолу.[Приєднана картинка]

Зима іде, напевне, пішки, Ще й зупиняється щомиті, Гризе цукерки та горішки І розглядає все на світі. А потім до самого ранку Лягає під кущем безсила. Уже приходила Маланка, Та снігу так і не зустріла.[Приєднана картинка]

У війська мишиного Слави немало, І служать там майже Самі генерали. Була б невідомою Армія та, Якби не труди Рядового Кота.мал. Рини Зенюк[Приєднана картинка]

Конкістадоре! Тут тобі не раді: Ніхто ще не любив скажених псів. Іди своє шукати Ельдорадо В любові, а не в плетиві лісів. Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду На п’ять, на десять чи на двадцять літ, Твоя зів’яне з горя Розалінда, І у сльозах покине білий світ. Ти ж крові тут залишиш ціле море! Держави перетвориш на сміття! Не раді тут тобі, конкістадоре. Іди додому і плоди життя.[Приєднана картинка]

Потворний привид Вічної зими У вікна заглядає, Шкірить ікла. Бо він лихий Від того, що є ми На цій Землі, І досі ще не зникли. Він хоче крові. Він без жертв – ніхто. Його дратують Розуміння лиця. І тішиться Верховне Шапіто, Нікчемним блазням все «яка різниця?»[Приєднана картинка]

За сріблотканим океаном, Де пахнуть цитрусом віки, Прозорим ранішнім туманом Мої клубочаться думки. А в небі – крила лебедині, А у квітках – бджолиний труд, Тож не шукай мене, людино, В холоднім натовпі отут.[Приєднана картинка]

А хмари йшли із моря воду пити, І щось шуміло поруч, у ліску, А ми на пляжі, ще маленькі діти, Величні замки зводили з піску. В нас не було і крихітки печалі, Дзеленькав сріблом кожен голосок, Бо ми не знали, ми іще не знали Наскільки ненадійний той пісок. [Приєднана картинка]

Не тлій зажурою, Адаме, І безнадією не тлій: Земля вагітніє плодами, Вона прекрасна, друже мій! Тож не ховай у сльози очі, Без того вистачає смут, Едем є скрізь, як сам захочеш І не поскупишся на труд.[Приєднана картинка]