Небо предвещало дождь.
Мягкий ковыль обволакивал ноги.
А запах чабреца дурманил своими запахами.

Наступил еще один майский теплый вечер. Спонтанно захотелось выехать в поле..Поснимать закат.


[ Читать дальше ]

[ Читать дальше ]

Всем известно .что французский Прованс знаменит своими фиолетовыми пейзажами.
Цветущая лаванда незабываемое зрелище. Фиолетовый цвет и висящий над полем аромат никого не оставят равнодушными
К сожалению в нашей местности не растет лаванда,
но Прованс "про нашему" я Вам сейчас покажу

Оригинал взят у fcdynamokiev в Фотопрогулки. Свежий воздух весны. часть 1С наступлением первых теплых дней тянет на природу.
Тянет неумолимо. К простору, свежему ,весеннему воздуху, к только появившейся,молодой траве и к первым цветам.
В один из не очень солнечных, ветреных дней было принято спонтанное решение выехать за город.
Компания была стандартная для последних фотопрогулок- мой сын( он планировал покататься на машине) и товарищ по работе Андрей( с которым вы уже знакомы по посту).
Курс взяли в сторону Запорожья. В места в которых еще не были. В холмы и овраги
Вперед за свежим,весенним воздухом



[ Читать дальше ]

СТЕП. ТЮЛЬПАНИ. КАЗАХСТАН.
Або мій перший досвід "вихода з тіла"...

Цьому тексту вже років 15.., я знайшов його, переглядаючи на
день народження старі архіви, та захотілось мені перекласти
його – і вперше виложити "на люди"...
  


Ясний весняний жаркий день, пронизливо-блакитне небо, барашки
легкої білосніжної "кучовкі" на ньому, і степ у тюльпанах – білих,
червоних, жовтих – від небокраю до небокраю...
І тонкий п'янкий аромат від них (вишуканіше будь-яких французьких
парфумів – мадам Коко Шанель зі своєю колекцією просто відпочиває).
Такі прекрасні деньки у казахстанському степу бувають всього 2-3 тижні
ранньою весною...
Десь в безкінечній глибині неба заливаються жайворонки – крихітних
пташок майже не видно у вишині, але повітря все аж дзвенить їх
життєстверджуючим співом.

Мені скоро 9 років, я майже дорослий...– саме тому мене взяли на
пікнічок: "для відмазки" – типа, дивіться: двоє дорослих нічого "такого"
собі не зможуть дозволити при такому великому хлопцеві...
Неподалік вони влаштували тир: знайомий моєї тітки вчить її стріляти
з "мелкашки", цілячись по імпровізованих мішенях – і при цьому нібито
абсолютно випадково притискається до її інтимних місць.
Тітонька при цьому грайливо піщить... – але дозволяє цю гру...
"Ну і кіно... Та пофіг...!", - Думаю я – і відвертаюся: та хай собі веселяться...

Плотненько попоївши і напившись "до відвала" дефіцитного в наших
краях "Лимонаду", я задоволений лежу на спині, спостерігаю за хмарами,
подумки підношусь разом з ними в височінь, і вдихаю на повні груди
аромат весняної свіжості квітучого степу – і тихесенько мрію...

Бах-х-ах-ах!
Звук цього пострілу пролунав якось особливо – і я підіймаюсь трохи, щоб визначити причину цього: стріляли не по мішенях, а в повітря – і наш "друг сім'ї" опускає ще димлячий ствол...
Маленький сірий клубочок пір'я безжиттєво пікірує поруч зі мною в траву
серед тюльпанів...
Він ще тріпається, навіть намагається захищатися – і безсило кричить.., але крило розтрощене. та вирвано кулею, все в крові – і життя вже покидає його понівечене тільце...

"Друг" простягає мені новеньку "ТОЗовку" зі словами:
"На, поцілиш з 10 кроків? Все одно він пропаде – щоб не мучився!".

Я дивлюся на ЦЕ - і в мені раптом скипають одночасно жалість і злість!Жалість до цієї Летючої Співучої Тваринки, яку так нахабно і безрозсудно – просто так, потіхи раді – жорстоко і болісно позбавили життя!

І дика злість – до цього боровоподібного нікчемного ідіота-мисливця,
якому більше нічим було похвалитися перед симпатичною жінкою...

Ні, я не вегетаріанець (що в перекладі з чукотського означає "поганий
мисливець"), і я прекрасно знаю, ЯК ВИДОБУВАЮТЬ М'ЯСО! І я сам
вже його видобував – але щоб ПОЇСТИ, а не вбивати заради
спортивного інтересу – як Живу Літаючу Мішень!

Щасливий "мисливець" (ну як же – примудрився поцілити в таку крапочку
у зеніті!) під поважним поглядом моєї тітоньки неспішно клацає затвором
"мелкашки", викидаючи ще димлячу гільзу – і подає рушницю мені:
 "Ну, пацан, давай, стрельни! Почувствуй себя хоть раз в жизни
НАСТОЯЩИМ МУЖЧИНОЙ!".

Справжнім чоловіком, кажеш? Раз у житті? Ах, трясця ж твоїй мамі!
Ти сам хіба чоловік?!!

*** І тут у мене виникає План Страшної Помсти!
Я шанобливо приймаю новеньку гвинтівку (я люблю все, що стріляє –
мені це цікаво!)...
Точно так само неспішно, по-дорослому, дістаю з пачки маслянистий
патрон, вставляю в ствол, клацаючи затвором, відходжу на 10 кроків –
і... піднявши ствол від закривавленої птахи – повільно навожу "мелкашку" прямо в обвисле черево цього виродка...
 
З його поросячої рожевощокої обрезклої Морди Лиця повільно сповзає
заохочувально-добродушна посмішка і рум'янець – а тремтячі губи відкриваються зі словами "Т-ты что надумал, гаденыш, а?! А ну-ка-бля, дай сюда винтарь! Я кому сказалбля!".
*** Тут для посилення ефекту від сказаного – додається "общепонятний" багатоповерховий МАТ... 

Ха!!! Він тим матом хотів мене налякати або здивувати..? = Дурашка!.

І раптом, зустрівши мій погляд, він застигає з розкритим ротом в
беззвучному крику, його стріляючі по сторонам оченята молячи-просяще
скачуть – то на мене – то на тітоньку – то на ствол...
Він біліє – і якось раптом у моїх очах відразу стає таким малеееньким, гаденьким і беззахисним...– ще мить, і наробить собі в штанці...
А я в той же час – ніби виростаю сам над собою і над степом – і бачу,
що він теж дивиться десь ВГОРУ, ніби слідкуючи за моїм поглядом!  
Я з огидою – наче розчавлює Саму Мерзенну Тварюку на Землі – тисну на спусковий гачок.
... В останню мить тітонька встигає вдарити по кінцю ствола курткою –
і куля висаджує бурунчик в землі буквально в декількох сантиметрах
від ноги хахаля...

У якийсь ейфорії, як в уповільненому кіно-напівсні, я бачу, як він
верещить наче недорізане порося, дико відскакує вбік, а потім
біжить до мене...
Я відкриваю затвор – і намагаюся вкласти ще один патрон...– але не встигаю.., і падаю, придавлений до землі двома тілами: спочатку сухеньким і гарячим тілом тітки, а зверху – цією обмоченою зі страху центнерною жирною тушею...

"А-а-а, сукабля-а-а .., – утробно по-бабські верещить, задихаючись від люті і страху тремтяча туша, – понаехалобля тут уголовничков! Понаучили всех по людЯх стрелять! Даже вот такие сопляки понаучилисьбля! "Своим" не дают нормально отдохнуть на природе! Ниче-о-о, я вас скоро всех достану!".
 
Він виламує гвинтівку в мене з рук, ледве не висмикнувши разом з нею
мій вказівний палець і, боляче з розмаху гепнувши мене наостанок ногою "під дих", і брудно вилаявшись – ніяково підстрибуючи і розмахуючи зброєю, дременить до свого службового "Козлика"...

Я лежу, скоцюрбившись, з диким болем у грудях, не можу навіть зітхнути... Тітонька кричить щось перепрошуюче йому услід – але він, махнувши рукою, насилу заповзає в машину – і скажено з пробуксовкою зривається з місця...
Ми залишаємося одні – в 50 кілометрах від хати, правда, із скатертиною з їжею, водою і випивкою...

"Ти хоч розумієш, ЩО ТИ НАКОЇВ?! – кричить тітонька, – ти ж В ЛЮДИНУ
СТРІЛЯВ! Ти ж навіть анітрохи не розгубився, не побоявся, коли стріляв! –
я все бачила! Твої звички – як у закінченого бандюгана!
Ти б убив його – ЧОМУ? Через того жайворонка, яких тут мільйони!?".

Я мовчки підіймаю підстріленого птаха, розправляю його закривавлені
крила – і теж питаю: "Дивись: а цей, твій "не-бандюган" – ЧОМУ він цю
птаху вбив? Ну, стало б менше на одного гада, які стріляють по птахах,
як по живих мішенях! А потім – точно так само – стріляють і добивають
ЖИВИХ ЛЮДЕЙ – ну.., щоб не мучились..!".
---
Вже сідало сонце, коли ми добрели до нашого селища...
За півдня "пішої подорожі" ми багато про що встигли переговорити, і
зрозуміти один одного...

"Друг наш Біблєйскій" після цього кудись спішно "випарувався", і більше ніколи не показувався у наших краях...
А тітонька незабаром знайшла собі чоловіка з новоприбулих "цілинників" –
дядька Георгія з Черкасс, колишнього танкіста, мого найкращого друга!
---
А я... я іноді згадую цей момент – і думаю: адже я реально міг угрохати
того придурка!
Просто угрохати! – через малесеньку сіреньку співучу пташку...
Хоча ні... напевно, все ж не через пташку... – напевно, все ж через
ЙОГО ГАДКІСТЬ...

І ще згадую цей момент – коли мене іноді "виводять з себе!"
Бо я ж тепер точно знаю, як це робиться практично – ВИХІД З ТІЛА!
До речі, на де-яких тренінгах цьому навчають... –
а у мене це "само зробилось", чисто спонтанно!

Предыдущий пост


Наверное самое узнаваемое место на трассе Киев-Симферополь)) Въезд на полуостров. Кажется что это озера и морские заливы. Мы подъехали проверить, что же это)))

Что это в итоге сказать трудно)) Это берег вблизи.

Похоже на соленое озеро. Мелкое, уровень воды максимум по колено.

Выглядит как море, судя по картам это заливо-лиман))  морской. Всем страдающим (может покупаться можно) после 9 часов тряски в машине, проезжающим мимо, глядя на это то ли море то ли нет сообщу - купаться тут не получится. По крайней мере трезвым.

Мы приближаемся к границе Автономной Республики Крым.

Вот и сама граница. Все очень серьезно)))

Рядом с дорогой оросительный канал. Их довольно много на южной украине. Подарок тоталитарного строя, сама украина не вырыла ни одного. .

Первый после границы, сравнительно крупный населенный пункт Крыма.

Тепло тут однако. Как летом в этих одиноко стоящих в степи многоэтажках представлять не хочется.

Россияне едут в Крым.

Вдоль дороги проявляется национальный колорит.

Растительность скудная  имеется только вдоль дорог.

А по сторонам же практически Марс.

Странные деревья вдоль примыкающей дороги.

И снова Марс. Унылый пейзаж.

Поселок вдалеке. Догадываюсь что тут кроме как пить делать больше и нечего...или при такой унылой природе возможна не унылая жизнь?))

Без комментариев смотрим пейзажи жары.









Почему то вдоль дороги постоянно стоят пасеки продающие мед. Крымские пчелы самые суровые пчелы на земле.





Остатки жизни. Как тут при Союзе работали колхозы не ясно. Что ели и пили животные?





Впереди вместо необъятных горизонтов степей прорисовываются горы.

Киевская машина на отдых не дошла. Видимо водитель уснул за рулем, машина сошла с трассы и кувырками пошла на столб. Авария произошла за минуты до нашего приезда...два тела лежали возле машины. По дороге направляясь дальше минут через десять видели уазик скорой помощи несущийся навстречу...а на обратном пути мы видели венки, может в этом месте, а может и нет... 

Мы же начинаем Великие Крымские Маневры))) Переезд напрямик по проселочным дорогам  к Евпатории. Без точных масштабных карт и беспомощным GPS (он таких дорог не знает))). За нами направляется джип с россиянами, на свой страх и риск  они решили направится за местными (как они потом сказали))) Номера они наши (украинские) не различают так же как и мы их ихние))

Попетляв с россиянами на хвосте по местным автобанам мимо колхозов и сел, выезжаем в пригород города Саки. Рядом с морем появилась уже и зелень.

Автозаправка. Привлекли внимания эти постройки. Вроде как домики у огорода, но огородов нет. Опрос заправщика прояснил ситуацию. Это самозахват татар. Они захватывают землю строят такие халабуды, потом через пару лет оформляют бумаги, если что прикрикивая про "ущемления меншинств". Ну а потом земля перепродается. На этом 11 часовой переход в Крым окончен.

Ну а напоследок этой заметки Гимн Автономной Республики Крым. Если кто не знал то он есть, официально  и конечно же на "державной мове"...но местной и родной.

Нивы и горы твои волшебны, Родина,
Солнце и море твои целебны, Родина.
Эту землю мы сохраним
И внукам оставим цветущий, как сад, Крым,
Цветущий, как сад, Крым!

Зори свободы тебя согрели, Родина.
Братья-народы тебя воспели, Родина.
Эту землю мы сохраним
И вместе, крымчане, прославим в веках Крым,
Прославим в веках Крым!

Славься, Крым!

Продолжение

Kingdom Come - Twilight Cruiser

Песня здесь:  http://music.i.ua/user/2237269/1216/

.....

   На полпути меж расставанием и встречей

Играет нами своенравный Рок.

   То вдруг подарит одинокий зимний вечер...

А то, в степи осенней ночью, - костерок.

 

   И ты подумаешь, что осень так особенно прекрасна

Лишь оттого, что душу бередит...и кровь...

   Без удержу и до нелепости напрасно...

Как уходящая любовь.

 

   А я твои бы согревал дыханьем плечи

В мечтах и снах... Иль в череде безумных строк...

   Но вот - костёр в ночи... И тайна новой встречи...

А за спиной хохочет своенравный Рок.