Прийшов час дещо уважніше приглянутись до команди Віктора Януковича, яка при всіх її негативах, набагато позитивніша за своїх «попєрєдніков». Варто навести в приклад роботу теперішнього прем'єр-міністра України Миколу Азарова: спокійна, ділова атмосфера на всіх засіданнях Кабміну, жодних демонстрацій свого егоцентризму, хоча не можна сказати, що Микола Азаров зовсім позбавлений емоцій, але причиною його вибухів роздратування стають сторонні чинники типу скандальних нардепів чи фронди журналістів. Взагалі варто оцінити і підкреслити, що після лютої гризні поміж так званої «помаранчевої влади» злагодженість роботи команди Віктора Януковича приємно вражає. Інше питання, що кадрова політика тут явно авторитарного типу, тому при всій повазі до особистих якостей Миколи Азарова – він є просто чиновником, добросовісним виконавцем волі зверхника. Те ж саме можна сказати про всіх інших посадовців на найвищих щаблях державного апарату: голова ВРУ Рибак, а з ним: Єфремов і Чечетов, голова та судді Конституційного Суду і всіх інших, міністр МВС Захарченко і т. д.  Кого не візьми з теперішніх посадовців – все це не персоналії, а виключно прислуга, яка готова виконувати будь-яку забаганку свого патрона, не залежно чи є вона законна, чи – ні. Виникає дивний парадокс: для злагодженої діяльності владної команди це є позитивно, а для якісної роботи державного апарату – це дуже негативна річ. Держава, як структура, що дотримується певних норм і правил, – перестає існувати, коли законом стають суб'єктивні забаганки одної-єдиної людини і коли жодна державна інституція не може постати проти цього свавілля, – тоді можна забути про суспільний розвиток і прогрес, тому що коли держава перестає бути гарантом законності і правопорядку, то відбувається елементарна деградація всього державного апарату, він втрачає своє суспільне значення справедливого арбітра-управителя і стає узурпатором, що в свою чергу породжує відторгнення народом такої влади. Антагонізм влади і народу ніколи не був і не може бути доброю комбінацією для держави в усіх аспектах її діяльності, що ми і споглядаємо наразі при всіх реляціях про успіхи, які звучать згори.

Держава ніколи не буде функціональна і стабільна, ніколи не буде мати динамічно розвинуту економіку і загальну громадянську злагоду, доки люди не почнуть в своїй більшості довіряти владі, що можливо тільки через повагу до персоналій на чолі владних інституцій. Якщо головою виборчкому буде людина в стилі огидновідомого Серйожи-підрахуй, то хто повірить в легітимну чесність таких виборів, отже через недовіру і несприйняття влади загроза народного бунту буде постійною. Історія засвідчує, що доброго від цього немає нікому, як і сучасні події в Єгипті чи Сирії тому підтвердження: страждають усі разом як бідні, так і багаті, як хто при владі, так і хто проти неї. Ось чому я закликаю і людей, і саму владу обирати на високі державні посади не холуїв і не лакуз на подобі Лавриновича, а людей з гонором, особистості, які ніколи не стануть прислугою. Взяти хоч би випадок з Петром Порошенком, який власне через свій гонор і не прижився в команді Віктора Януковича – прекрасний приклад, гідний найвищої поваги. В розумінні поваги до Порошенка, як і зневаги до влади, де він «не прийшовся ко двору», тоді як нікчема Королевська прижилась легко...

Маємо визнати чітко і однозначно, що для державного добробуту на посади потрібно обирати людей таких, з яких кожен є особистість! Таких, яким люди можуть довіряти за їх порядність, фаховість і принциповість. Однозначно, що Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок відповідають цим вимогам, тому що абсолютно неможливо навіть уявити їх в якості прислуги у Віталія Кличка. Виключно як партнери! Так має бути! Не вороги і не прислуга, а ПАРТНЕРИ. Всі ми маємо добре усвідомити цей принцип: провідні державні посади повинні обіймати особистості, а свої взаємовідносини з іншими керівниками вони мають будувати не як протистояння чи взаємопоборювання – виключно як партнерство! Держава то одна спільна! Пливемо в одному човні! Досить бавитись у боротьбу ворожих кланів та угрупувань, де все будується за принципом «свій – чужий» і «війна до переможного кінця». Ми всі живемо разом, тому нам всім потрібна не безкінечна війна за життя, а навпаки: потрібні чесні правила мирного життя і праці для всіх!  Для всіх!

Богдан Гордасевич

серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)