Отак живеш собі спокійно, нікого не чіпаєш... А потім виявляється, що пісня на твої слова уже звучить у Львові. Вчора прийшло таке повідомлення на Фейсбуку. Запис живий, з музичного вечора у Лвівській кав*ярні "Вірменка". Ділюся з вами 

Друзі мої дорогенькі! 

Друзі, хочу поділитися приємною новиною. Незважаючи на "пендюлі життя", я усе ж таки намагаюся писати. Почала співпрацювати з мультимедійним видавництвом Стрельбицького, шо якимсь дивом знайшло мене на просторах інету і запропонувало видаватися. Видають вони книги електронні, а не паперові - що для мене дуже зручно у нинішньому становищі.  І ось маю першу електронну книжку під загальною назвою "Коли розум спить". Увійшли до неї 9 оповідань. Певно, деякі з них вам вже доводилося бачити тут, а деякі зовсім нові. У творах я намагалася торкнутися якихось філософських і психологічних питань, та зазирнути у глибину людської душі. Хто тільки не став героєм: тут і дядечко років сорока п*яти, і дивакувата школярка, і старенька бабця, і наставник східних єдиноборств. Та, звісно, кіт, голуб і собака - ну куди ж без них  На 100% автобіографічним є лише одне оповіданнячко, ну ви всі самі знаєте, яке

Друзі, хочу поділитися приємною новиною. Незважаючи на "пендюлі життя", я усе ж таки намагаюся писати. Почала співпрацювати з мультимедійним видавництвом Стрельбицького, шо якимсь дивом знайшло мене на просторах інету і запропонувало видаватися. Видають вони книги електронні, а не паперові - що для мене дуже зручно у нинішньому становищі.  І ось маю першу електронну книжку під загальною назвою "Коли розум спить". Увійшли до неї 9 оповідань. Певно, деякі з них вам вже доводилося бачити тут, а деякі зовсім нові. У творах я намагалася торкнутися якихось філософських і психологічних питань, та зазирнути у глибину людської душі. Хто тільки не став героєм: тут і дядечко років сорока п*яти, і дивакувата школярка, і старенька бабця, і наставник східних єдиноборств. Та, звісно, кіт, голуб і собака - ну куди ж без них  На 100% автобіографічним є лише одне оповіданнячко, ну ви всі самі знаєте, яке

Небесна Сотня – 

То в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная,

Свою дитину.

Пташиним співом,

Шелестом трави.

Блакитним небом,

Злотим колоссям.

Останній раз,

Як мати, пригорни

Чоло високе

В обрамку волосся.

Небесній Сотні

Шана й молитви,

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освяти.

І в мирі, Господи,

Прийми до себе.

© Наталія Лавлєнцева

Я гортаю каміння слів,

Щоб дістатись ключів живильних.

Я звертаюсь до тих, хто

Жив,

В поклик ліри багатожильний

Покладаючи сенс буття,

Не лишивши собі ні йоти…

 

Стлався струн тих болючий дотик

Легким кроком у майбуття.

Щастя моє,

Невагоме,

Тендітне,

Квітка, розквітла в камінні на мить.

Крапля,

В пустелю занесена вітром

Губи давно пересохлі скропить.

 

Щастя тендітне,

Щодня – як востаннє,

Квітам на скелях недовго цвісти.

Перлів дорожчі хвилини, де пам’ять

Ще не спалила у літо мости.

 

Тихо життя із дерев облітає –

Днями, і листям, й листами віршів…

Миті, що серце твоє пам’ятає –

Їх,

Тільки їх на землі ти прожив.

 

Решта – пустелі пісок і каміння.

Кроків самотніх набридлі сліди.

Сміх за спиною. Чуже голосіння.

І… підсвідоме чекання біди…

 

Тільки воно –

Несподівано ніжне,

Дотик пелюсток до висохлих ран, -

Щастя моє…

Неосудне,

Негрішне,

Житиме в серці шипами троянд.

 

Якби ж побачить журавлиний клин,

Що від озер ясних до сонця лине…

Не йняти віри тузі –

Не один

Ти знаєш:

Ні.

Надія не загине.

Крижинам не віддасть свого тепла,

Не змовкне навіки, гріхами скута.

Землі чужої запашна отрута

Не вб’є жаги,

Не спинить вороття

До вод джерельних.

З безлічі шляхів

Той шлях,

Що досі в серці не зотлів,

Розбудить пам’ять…

 

Тож нехай зі скла,

Немов з душі запиленого тла,

Дощі змивають дні,

Змивають ночі –

У погляді надії на життя

То сльози каяття,

То сльози прощі.

Молюсь за тебе, Україно,                            

Нарешті вільна та єдина,

За праці праведних синів,

За ледарів і трударів.

За влади жадібних мужів –

 

Їм, Боже, совісті б краплину!

Бо дурять, бідну, мов дитину,

Мою нещасную країну,

Та в’яжуть до старого тину,

Немов би дійную козу,

Та з півночі гнилу лозу

В імперських ночвах тягнуть нишком –

Хоч сорому їм, Боже, трішки,

Бо нашого їм, бач, замало...

Якби ж вони той сором мали,

Не віддали би на поталу

Чужинцям рідної землі.

 

Бо, як в пісочку тім малі

Кирпаті дітки у дворі

Тендітні пасочки складають,

Міцненько грабельки  тримають,

Гребуть до себе і волають,

Мілких цеберок владарі –

 

Так, ледь не взявшись за ножі,

Держави владнії мужі

Мою Батьківщину деруть,

І ділять,

І на шмаття рвуть,

І продаються тут і там!..

Нехай вкоротить віку вам

Господь…

Хоч те просити гріх –

Забракло б вам земних утіх…

 

Так от в чім мудрість Мойсея,

Того Господнього спудея,

Що сорок років у пустелі

Не будував ні стін, ні стелі,

Народ виводивши з холопів,

Держави не заклавши доти,

Аж як змінилось покоління…

 

Зростай,

Зростай,

Живе насіння!

Зростай, країно молода!

Та щоб за вітром не пливла,

Свого триматися учись,

Й сліпій жадобі не корись!

Бо ті лиш України діти,

Що вільними зростуть, зуміти

Могли б ошукану й убогу

Звести на ноги.

 

Хай плине час –

Я вірю, вірю,

Що, як птахи летять у вирій

І повертаються потому,

Знайшовши вірний шлях додому –

Так на землі моїй святій

Минуть негода й буревій,

Минуть невігластво й жебрацтво,

І храм просвіти та багатства

Зведуть долоні молодії

Лише тоді,

Лише тоді я

Скажу: не зникли задарма

Оті рядки,

Оті слова,

Що гнівом краяли папір,

А часом віщували мир:

Все недарма.

Той мир прийшов

Слідами наших підошов.