Отак живеш собі спокійно, нікого не чіпаєш... А потім виявляється, що пісня на твої слова уже звучить у Львові. Вчора прийшло таке повідомлення на Фейсбуку. Запис живий, з музичного вечора у Лвівській кав*ярні "Вірменка". Ділюся з вами 

Друзі, ось і вийшла моя друга книга у Мультимедійному видавництві Стрельбицького. 

Друзі мої дорогенькі! 

Друзі, хочу поділитися приємною новиною. Незважаючи на "пендюлі життя", я усе ж таки намагаюся писати. Почала співпрацювати з мультимедійним видавництвом Стрельбицького, шо якимсь дивом знайшло мене на просторах інету і запропонувало видаватися. Видають вони книги електронні, а не паперові - що для мене дуже зручно у нинішньому становищі.  І ось маю першу електронну книжку під загальною назвою "Коли розум спить". Увійшли до неї 9 оповідань. Певно, деякі з них вам вже доводилося бачити тут, а деякі зовсім нові. У творах я намагалася торкнутися якихось філософських і психологічних питань, та зазирнути у глибину людської душі. Хто тільки не став героєм: тут і дядечко років сорока п*яти, і дивакувата школярка, і старенька бабця, і наставник східних єдиноборств. Та, звісно, кіт, голуб і собака - ну куди ж без них  На 100% автобіографічним є лише одне оповіданнячко, ну ви всі самі знаєте, яке

Небесна Сотня – 

То в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная,

Свою дитину.

Пташиним співом,

Шелестом трави.

Блакитним небом,

Злотим колоссям.

Останній раз,

Як мати, пригорни

Чоло високе

В обрамку волосся.

Небесній Сотні

Шана й молитви,

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освяти.

І в мирі, Господи,

Прийми до себе.

© Наталія Лавлєнцева

У Моринцях, на Черкащині, за наказом влади зруйновано унікальну історично-культурну пам*ятку заповідника "Батьківщина тараса Шевченка" - автентичну хату чумака Мефодія Тютюника, так звану чумацьку хату. Це - єдиний експонат такого масштабу, що зберігся до наших часів з тієї давнини. Це - єдина хата, що дійсно пам*ятала Шевченка. Адже решту експонатів було відтворено: хату Якима Бойка – діда Тараса по його матері, та хату Копія, у якій півтора року жила сім’я Шевченків відтворили 1989 року до 175-річниці з дня народження Кобзаря. 

Останній літній день.

Полинули до півдня

Сполохані Дніпрові баранці.

Змінило небо на хоругви сині

Блакить прозору, ткану навесні.

Хіба не вчора лиш берези віти

Брунькам раділи після хуртовин?

А скоро жовтому вогню рясніти,

Й, свічу спаливши золотавих днин,

У вранішніх туманах розчинитись…

 

Привівши череду сльотавих снів,

Не владне літо довше залишитись

У поклику пташиних голосів.

 

Лише в ажурнім плетиві рядків

Йому не гріх на хвильку забаритись…

Я гортаю каміння слів,

Щоб дістатись ключів живильних.

Я звертаюсь до тих, хто

Жив,

В поклик ліри багатожильний

Покладаючи сенс буття,

Не лишивши собі ні йоти…

 

Стлався струн тих болючий дотик

Легким кроком у майбуття.

Щастя моє,

Невагоме,

Тендітне,

Квітка, розквітла в камінні на мить.

Крапля,

В пустелю занесена вітром

Губи давно пересохлі скропить.

 

Щастя тендітне,

Щодня – як востаннє,

Квітам на скелях недовго цвісти.

Перлів дорожчі хвилини, де пам’ять

Ще не спалила у літо мости.

 

Тихо життя із дерев облітає –

Днями, і листям, й листами віршів…

Миті, що серце твоє пам’ятає –

Їх,

Тільки їх на землі ти прожив.

 

Решта – пустелі пісок і каміння.

Кроків самотніх набридлі сліди.

Сміх за спиною. Чуже голосіння.

І… підсвідоме чекання біди…

 

Тільки воно –

Несподівано ніжне,

Дотик пелюсток до висохлих ран, -

Щастя моє…

Неосудне,

Негрішне,

Житиме в серці шипами троянд.