Суцільні клопоти! Їздив до Центру зайнятості. А потім в банк закривати рахунок. Це якийсь капєц! Навіть читати оголошення з роботами не став — взяв журнал з собою (чого раніше не робив).

Потім поїхав у банк. А маршрутки нема. Вся Кільцева в заторі. Думаю: напевно, трапилася аварія. Точно — аж два ДТП. Причому біля Жулянського мосту вантажівка перекинулась(!).

Маршрутки довго не було. Тому, коли під'їхала, пасажир, що заходив в маршрутку (такий нетерплячий, як і я — бо маршрутки не було хвилин 40!), відтоптав нові кросівки.

В банку довго возилися: зробили ксерокопії документів. Сказали, що рахунків не два, а один. Сказали, что закрили. Навіть перепитав. Але хз. Пояснив чітко: нарахувань більше не буде, і мені картка не потрібна. Повірю. Але при нагоді все ж треба передзвонити і ще раз запитати.

Далі припікло — бо все-таки довгенько мотався. До лісопарку не доїхав. Довелося відлити в парку. А в парку народу дофіга. Щось ходять підозрілі особистості. Причому подалі від стежок. Так я став подзюрити посеред стежки.

Заїхав на фірму, де оформлювали. Пам'ятаю, що треба було забирати картку в двох банках. Точно: треба їхати ще в один банк. Причому толком не розказали де знаходиться відділеня. Доведеться самому шукати.

Коротше, дибільна контора. Оформлювати трудовий договір ічи трудову книжку не стали — зате повідкривали купу рахунків в банках. Нафіга?!
А ви ще кажете: чому не захотів працювати в тому клятому супермаркеті?

Круто! На дачі ростуть не тільки маслюки, а й гливи (вешєнки)!

Я ще ніколи не бачив, щоб гливи росли в природі. А ще більше здивувався, побачив їх на дачі.

Не питайте чому вирішив поїсти Мівіну — «заначка» жратви швидкого приготування ніколи не буває зайвою. Ну а заодно захотів спробувати новий смак — креветки. Мабуть, креветка перемогла качку? Бо з ароматизатором качки в супермаркеті не було.

Так от, заварив нову вермішель. Новий не тільки смак, а й упаковка. Здивувало, що пакет зі спеціями биез логотипу Мівіни. А ще не було пакетику з олією.
Смак трохи перчений. Тільки не гострим, а чорним перцем. Порадувало, що солі в Мівіну кладуть менше, ніж раніше. А то була така солона, що капєц!

Аромат креветковий. Хоча, креветок давно їв. Не знаю, чому дегустатори кажуть, що аромат поганий. Ну, специфічний — але хто там знає, як насправді пахне креветка?

Коротше: якщо куряча — то банальність, креветковий смак — ексклюзив.

На що тільки не підуть, щоб збільшити кількість зареєстрованих юзерів!
Можна було нормально подивитись стрічку постів. Ще й коментарі переглянути. А тепер просить увійти на сайт.

З телефону спільноти відкривається. Але не показує коментарі.

І група відкрита.

Пробув сьогодні весь день під дощем. Ну, нічо. По-перше, їздив у справах. По-друге, прогулявся. Сподіваюся, скоро буде звіт. Але затори! Які затори сьогодні були! І Кільцева, і проспект Перемоги стояли в тягнучці. Напевно, недовго залишилось до повного затику на дорогах.

Поки прогулювався, зігрівав і просушував себе думкою, що на роботі б мотався під дощем незалежно від бажання. А так, хоч поєднав приємне з корисним.

Сьогодні вночі горів завод "Вентс".

Знаєте вислів: "Як не з'їм, то понадкушую"? Так от, є декілька незавершених тем для фотозвітів. І не знаю, що з цим робити? Постити "некоплектні" звіти не хочеться. А назбирати матеріал поки не вдається. "Для звіту цього явно недостатньо".

Але ще більше дивує, що навіть теми, на які вистачило матеріалів, не вдавалося відфоткати за один раз. А частіше буває: приїхав — подивився — і поїхав додому. Якесь невезіння.

Щоправда, вже напрацювався блогерський пофігізм. Нема про що писати — значить не буде нових записів.

Вчора святкували День міста. Точніше, дно міста.   Думав піти, подивитись. А потім передумав. По-перше, пішов дощ — а від дощу там сховатись ніде. По-друге, банальне місце проведення і традиційна програма (концерт і все таке). Нецікаво! Нє, можна було б сходити. Але все одно було б нецікаво. По-третє, програму святкувань розтягнули на півдня. А слухати півдня самодіяльність, заради того, щоб вкінці послухати популярних музикантів — то не дуже прикольно. Коротше, так і не пішов на святкування.

От за це я себе люблю.

Потім захотілося полазити по заброшці. Є на прикметі одне місце. Минулого тижня розвідали залаз, але залізти не насмілились. Запланував вилазку на вчора, вже з іншою людиною. Але напередодні вилазки передумав. По-перше, не факт, що об'єкт цікавий. По-друге, висока ймовірність «спалитися» — якщо не сторожем заброшки, то перехожими. Згодом, знайшов підтвердження своїм засторогам — одних «лазятелів» схопили. Одразу лізти на ту будівлю перехотілося.

Знову передумав. А що тут такого? Для мене це нормально.

Чого я тільки про розваги? З роботою те ж саме. Знаходжу підходящу вакансію. А потім — то немає контактного телефону. А якщо є, то все одно думаєш: а якщо фірма розташована далеко? А якщо довго їхати — на роботу не візьмуть? А якщо ще якісь придирки? А навіщо шукати роботу, якщо все одно не візьмуть працуювати??! І в результаті «забиваю болт» на таку вакансію.

Люблю передумувати.

До речі, мама теж любить змінювати плани. Так що це у нас сімейне.

Ніщо так не примирює, як спільна поїздка до супермаркету. А ще таки заїхали до терміналу. Нарешті він схавав купюри (хоча одну банкноту виплюнув).

В результаті примирення довелося відмінити вилазку. А й, нічого. Все одно не щастить з полазками. Мир і спокій вдома важливіше сталків по заброшкам.

Брат не живе із нами вже років п'ять, і за цей раз декілька разів змінював житло. Але все одно майже щотижня заходив у гості. Та й ми до нього. А тепер переїжджає у іншу область. Не спеціально — просто під Києвом житло дуже дороге, а в провінції дешевше. Та й повітря чистіше і менше народу. Хоча як він тепер буде гостювати у нас? Мабуть, буде приїжджати рідше. Навряд чи приїздитиме щотижня. І ми до нього вже не приїдемо.

Для повного комплекту не вистачає щоб батьки звалили. Але схоже, що так і буде. Ну і нехай.