Сонне
- 24.04.14, 20:26
Ніч захопила мене в тенета й швидкоплинною річкою несе у місце, якого не знайдеш на карті. У вимір, котрий неможливо виміряти. Місце, яке неможливо описати, бо як тільки знаходиш потрібні слова чи кольори фарб, воно одразу змінюється. Місце в якому я можу все і не можу нічого. Воно знає мої найпотаємніші бажання й страхи і змішує їх в такий коктейль, що я сама не розумію чого насправді хочу, а чого боюся. Місце, в котрому все реальне настільки, наскільки я хочу, але нема нічого нереального, бо мозок не може визнати нереальним те, що він усвідомлює. Місце, в яке щоразу відносить ніч кожного, хоч не всі подорожі ми пам’ятаємо.
Сни. Реальні й фантастичні, щасливі й жахливі, пусті й віщі. Вони не можуть існувати без нас, а ми без них, бо вони відображення нашої душі, а ми їх єдина можливість існування. Ось так і співіснуємо в тісному симбіозі – наші бажання створюють сни, а сни дають нам сили бажати нового. Без них наші ночі пусті й похмурі. Буває і з ними нелегко. Іноді просинаєшся з бажанням більше ніколи не бачити снів, навіть засинати страшно. Але приходить день і страх минає, а ввечері знову хочеться спати. І знову поринаємо у світ, де закони фізики діють коли і як ми хочемо. Світ в якому збуваються найнеймовірніші бажання і який випускає на волю всіх монстрів нашої душі. Світ який створюємо ми самі і який створює нас.
Я люблю сни і боюсь їх. Люблю, бо вони дають мені крила, а боюсь, бо вони ж безжально їх відривають. Люблю просинатись з посмішкою після щасливого сну і ненавиджу просинатись в сльозах після жахливого. Іноді вони дарують мені натхнення й бажання жити, а іноді шокують і вбивають часточку мого серця. Так, вони можуть мучити й виснажувати, але без них мабуть ще гірше, бо вони частина мене. Без них я буду ніби без руки, чи ноги. Тому щоночі закриваючи очі я чекаю на сон, щиро надіючись, що він принесе посмішку. Думаю кожен з нас має право на надію.
Солодких снів!