Співай! Кричи!

Біжи щодуху!

У небо весело

дивись!

Тут навіть камінь

має вуха,

Я не кажу уже

про ліс.

Живи піднесено,

неначе

неспокій –

то звичайний дим.

І край оцей

тобі віддячить,

і точно визнає

своїм.

Завороженим світом,

що уже онімів,

Ходить втомлене літо

з оберемком скарбів.

Тихо довшають ночі,

пишуть смутку ескіз,

І ожинові очі

вже не стримують сліз.

фото автора

Жовті дні уже близько.

Тліє літечка трут.

В небесах боцюнисько

прокладає маршрут.

Водить полем дорога.

Десь гукає село.

Все на місці у Бога,

як і вчора було.

Боцюн – лелека.

фото автора

А уже за дванадцяту. Глухо.

Світить місяця в небі клейнод.

Ходить тінь опівнічного духу,

І шукає якихось пригод.

Щось за думку несміло тримає,

Може, вигадка дивна, чи згад.

Чай парує, бо кави немає,

І гірчить не лише шоколад.

День спрацьований. Сиро.

На душі – самота.

Підгодовую сиром

Золотого кота.

Кілька кроків до ночі.

Небо тане бліде.

Кіт тихенько муркоче,

А до рук не іде.

Кіт із мишкою гуляли,

І плиту охороняли,

І старались, як могли,

Щоб сардельки не втекли.

Зачароване поле.

До погибелі – крок.

Пропливають гондоли

Почорнілих думок.

І божественне тріо

Потомилось і спить.

Чом його, sole mio,

Ти не хочеш будить?

По бажаннях і хибах

Зло полізло на трон.

Шурхотіння і вибух.

І сміється Харон.

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася близько.

Ми такі безборонні,

наче справжні дітиська.

Сяє місяця вензель.

Час лінується бігти.

Наче Гретель і Гензель

розкидаємо крихти.

Крихти світла у слові.

Крихти мислей гарячих –

у живої любові

не буває нестачі.

І гарячі долоні.

І нуртує утіха…

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася. Тихо.

Уже немає стрілам ліку.

Летять тривожні голоси.

Ламають силу печеніги.

Тріщать щити.

Тріщать списи.

І сіль…

Ну звідки стільки солі?!

Вже скоро душу пропече!

Судьба згубилася у полі.

Кричить утомою плече.

Скінчилось віку полювання,

Тож не носити голови.

Тримайтесь, вороги, востаннє.

Ну, ось він я.

Іду на ви.

Прогрес не стоїть на місці,

він навіть спочить не ліг,

Ще років тому за двісті

й подумать ніхто не міг,

Що іншими будуть люди,

народять нові думки,

І срібло прийдешнім юдам

скидатимуть на картки.