Рік тому вперше пройшов по парку Кіото. Але сакури тоді ще тільки-тільки розцвітали. Проте цього року застав цвітіння. Ось декілька фоток.

Парк гарний. Сподобався.

Декілька днів тому сумістив вилазку по заброшкам з прогулянкою. Вийшло 50/50, але краще хоч так, ніж взагалі ніяк — бо подружка продовжує морочити голову, можливо дружбі кінець. Так я сам пройшовся.

Правда, нафоткав мало — трохи більше 40 знімків. Але ці заброшки переважно недоступні для огляду, тому азарт поступово спадав. Плюс — фотографувати незручно, бо всі вулиці запарковані машинами, навколо багато перехожих. Ще всю дорогу думав де відлити. Однак, попри все, вийшло непогано — на четвірку з мінусом (по 5-бальній шкалі).

Повний фотозвіт можна прочитати ТУТ (ЖЖ).

Виявляється, сакури квітнуть вже в повну силу. Правда, побачив їх не в парку Кіото — до "Лісової" поки не доїхав, а біля оперного театру.

Прикол в тому, що поруч тусувалась японська делегація. Мабуть теж святкували цвітіння сакур (в Японії навіть є спеціальне свято).

Ну а я вирішив скористатись нагодою і пофоткати. Правда, не знаю куди приткнути фотки в основному блозі. Який фотозвіт зробити.

Сподобалось, що поруч ростуть три різних види сакури. Зблизька відмінності не дуже помітні, але здалеку видно 50 відтінків рожевого:)

На 36-річчя зробив собі подарунок — замовив екскурсію по підземній річці. Клов. "Баян" серед діггерів і сталко-діггерів. Але ж я лише сталкер. Тому для мене це нова тема, хоч і популярне місце.

Мама істерила, хоча в умовах була права. Але не послизнувся і не намок. І майже не забруднився.

1. Дохріна води (а буває ще більше — ледве не під самий верх).

2. Ходити незручно: в підлозі вимоїни і ями, слизький мул, місцями слизькі плити, треба перелазити труби.

3. Є місця, де можна позлизнутися або впасти. Див. п.2.

4. Є водоспади, через які треба проходити.

І це ще не все. Просто труднощі у вигляді пролазання через люк і низька стеля — це дрібниці в порівнянні з вищезазначеним.

Було страшно (прогулювався один) і хріново (знову шлунок влаштував забастовку). Проте нормально злазив.

Можна було не обходити далеко, але ж я не люблю перти напролом (тим паче, що є охорона). Вояки звідти пішли мабуть років 10 тому, так охорона приватна.

Шо це і де це розповідати не буду. Бо раптом і вам захочеться.

"Колючка": один периметр - зовнішній. І ще два біля окремої частини.

Територія закинута (чи занедбана?). Частину будівель знесли. Однак і того, що залишилось, достатньо для дослідження.

Перед Новим роком вирішив: як не вдалася одна затєя, то сам зроблю іншу.

Думав, що після походу по південній частині КиУРу не захочеться лазити по ДОТам в зимову пору. Але все одно поперся.

Снігу було небагато, одягнувся тепліше — тому однозначно було комфортніше. Хоча стежки все одно довелося протоптувати.

З двох ДОТів, в які можна пролізти, заліз лише в один. Проте в який!

ДОТ 230. Незвичної конструкції. За виглядом, як два здвоєні ДОТи.

Це єдиний вцілілий (з 11-ти) артилерійсько-спостережний пункт (АСП) в Київському укріпрайоні.

Двоповерховий.

На нижній поверх побоявся лізти один.

P.S.: Прогулюватись одному не так вже й нудно. Виходжу на новий рівень!

Взимку десь лазити не зручно. Але так захотілося! Погода ж була класна: все в снігу, не морозно, не слизько.

По плану було 9 кілометрів. Для весни/літа воно — легкотня. А от взимку.

Полазивши по сніговим заметам ледве не пожалкував, що поперся. Сніг налипав і замерзав з внутрішньої сторони джинсів(!). Засипався в чоботи. Думав, що буде обмороження.

Маршрутку прочекав майже дві години(!).

Ще й тупуватий дядько попався. Мабуть лісник. Бо вони їб@нуті (нормальні не попадалися). Спинив машину, а мужик став допитуватись: "А що цікавого в ДОТах? Тут ДОТу нема (А він то якраз є!). Чи є в лісі ялинки? А почім ялинка (Чим би її розпиляв)?" Добре, потім зустрівся другий мужик — так розповів де шукакти ДОТ.

Оглянути всі ДОТи також не вийшло. Два ДОТи не знайшов. До третього не став іти (треба було через ліс). А ще один ДОТ виявився зачиненим.

Далі — декілька фоток.

Наприкінці оскні можна було спостерігати захід місяця. При заході він з жовтого стає оранжево-червоним.

Якось про це вже писав тут. Ну, напишу ще раз.

Прикольний кадр — місяць сідає за ліс. Нажаль, сфоткати нормально не вдалося. Але задумка класна.

Не люблю я таке слово "лайфхак". Замість неологізму-американізму є відповідник "корисна порада".

Та давайте ближче до справи.

Мама любить купляти всілякі штучки: сувенірчики, канцелярське приладдя, магнітикі, наліпки. Особливо, якщо по акції. І пофіг що без них не можна обійтись. Не розумію я такого. Я якщо купляю щось зайве — то їстівне. Однак знову понесло від теми.

Отже, купила освіжувачі повітря по акції. І хоча був налаштований скептично, вирішив взяти й собі. Мовляв, воно має снодійний ефект. Та й просто приємно пахне а я пахну ну... не дуже  (жарт) .

Освіжувач на гелевій основі. По консистенції і вигляду схоже на желе з рідкого мила. Вистачає надовго, але з часом "желе" зменшується і висихає. При цьому перестає ароматизовувати. Тому залишки гелю є — але не пахнуть. Викидати? Мама скаже, що коробочка прикольна. Та й не все випарувалось. Це як сік з пакету: як не виливай, а пару ложок все одно буде бовтатися. Шо робить..?

Коли залишилось трохи "скам'янілостей", вирішив проекспериментувати — залити шматочки водою. Налив, не жаліючи — майже доверху. При збовтуванні утворюється прикольна піна, і приклавши до вуха, можна почути шипіння.

Спочатку здалося, що переборщив, наливши по вінця. Однак через декілька днів камінці набухли, перетоворившись у желе. А вода поступово загущувалась. І от тепер гель повністю увібрав воду. При цьому освіжувач став ароматизовувати.

Отож лайфхак такий (якщо ліньки читати всю розповідь) — коли освіжувач закінчується, можна його оновити, заливши водою.

Фоточки з нещодавнього походу в ліс.

Грибів у лісі дуже мало. А опеньків аж один.

Ну, хоч пройшовся знайомими і новими місцями. За звіт не дотягне. Та ще й розбираюсь з перенесенням фоток. Тому запощу тут.

Фотік не взяв. Тому знімки на телефон.

По дорозі в ліс. Дорога — [censured]! Машини "літають". А ще ж туман — а їм пофіг.